330 __________________________________________ О. М. Кривуля

основні поняття з «першої філософії» Арістотеля (сутність,

існування, матерія, форма тощо), але наповнив їх суто христия

нським змістом. Так, тільки Бог, на його думку, втілює в собі

єдність сутності і існування, окремі ж речі існують не завдяки

власній сутності, а завдяки їх причетності до Творця. За

Аквінатом, метафізика, досліджуючи підстави всього сущого,

повинна проникати в його першопричину – абсолютне буття

Бога. У той же час у пізньому Середньовіччі ми знайдемо

й спроби скритикувати метафізику як таку. Ці спроби йшли від

номіналізму саме цієї доби (У. Оккам), коли стверджувалось,

що метафізика неможлива з огляду на поняттєву невиразимість

Бога, оскільки загальні поняття за межами досвіду не можуть

вживатись осмислено.

Як би там не було, але до Нового часу метафізика дійшла,

і дійшла в подвійному значенні. З одного боку (наприклад,

у Р. Декарта і Г. Лейбніца), метафізика більше виконувала роль

засобу конечного обґрунтування наукового знання, а з іншого –

залишалась відносно самостійним «знанням» про надчуттєве, де

її предметами були Бог, Душа та Світвцілому в аспекті їх

сутності й існування.

Радикальні сумніви щодо прав метафізики на життя

починаються з Д. Юма, продовжуються у творах французьких

просвітників, І. Канта і виходять аж до позитивізму XIX–XX ст.

Відштовхуючись від емпіризму, в якому досвід зредуковано до

чуттєвого враження, і відкидаючи стару схоластичну метафізику,

Д. Юм звів завдання філософії до дослідження відчуттів і сприй

нять та з’ясування тих відносин, що складаються між ними

в нашій свідомості. Особливо сильний резонанс у наступних

філософських дискусіях набула критика Юмом об’єктивності

причиннонаслідкової залежності. Сам Юм використав її для

заперечення існування матеріальної субстанції. Не припускав він

і існування окремої духовної субстанції, а все, з чим має справу

так зване мислення, поділяв на дві групи – відношення ідей

і факти. Перші – це положення, очевидність котрих базована на

інтуїції (наприклад, усі математичні судження), другі, тобто

факти, – не мають такої очевидності й достовірності, тому їх

істинність завжди проблематична. Такий хід думок, вочевидь, вів

Юма до скептицизму стосовно можливості істинного відобра

ження дійсності.

Підсумовуючи свою радикальну позицію стосовно сучасної

йому філософії, Юм взагалі робить разючий висновокпораду:

----------------------- Page 331-----------------------

Філософія______________________________________________ 331

«Якщо, переконавшись у істинності цих принципів, ми вдамо

ся до перегляду бібліотек, яке ж спустошення нам доведеться

в них вчинити! Візьмемо, приміром, у руки якунебудь книгу

з богослов’я або зі шкільної метафізики і запитаймо: чи

містить вона якенебудь абстрактне міркування про кіль

кість або число? Ні. Чи містить вона якенебудь засноване на

досвіді міркування про факти і існування? Ні. То киньте її

у вогонь, бо в ній не може бути нічого, окрім софістики

й помилок». [4]

Як філософ, І. Кант вийшов на рівень світової знаменитості

теж завдяки критиці метафізики, все інше в його творчості є, до

певної міри, наслідком цієї критики. Почавши з питання про

можливості метафізики як науки, він звернувся до дослідження

людських пізнавальних здібностей, загальної характеристики

знання, шляхів та умов його досягнення. Висновок, якого

дійшов Кант, зводиться до того, що такі предмети класичної

метафізики, як Бог, Душа та Світ, не можуть бути охоплені

теоретичним, тобто науковим, знанням, оскільки вони ніяк не

дані нам у досвіді, адже науковість забезпечується поєднанням

апріорних форм розсудку з даними досвіду. Будьякі спроби

вийти за межі феноменів і щось стверджувати про ноуменальний

світ приречені на провал через фатальну неспроможність

побудувати несуперечливі судження про нього. Ідеї чистого

розуму (Бог, Душа, Світ) позбавлені своїх корелятів у сфері

почуттєвого спостереження, тому їх ні з чим поєднати, аби

перевести у площину теоретичного знання. Отже, метафізика

як наука про надчуттєве неможлива.

І все ж Кант не позбавляє метафізику права на існування.

Тільки за яких підстав, в якій ролі і в якому вигляді? «Щоб дух

людський, – писав він, – будьколи цілком відмовився від

метафізичних досліджень так же неймовірно, як і те, щоб

ми колись припинили дихати з побоювання вдихнути

нечисте повітря. Завжди, більш того, у кожної людини,

особливо у мислячої, буде метафізика, і при відсутності

загального мірила у кожного на свій лад». [5] До метафізики,

додає Кант, людину буде спонукати постійна неповнота досвіду

і природна присутність у розумі апріорних ідей Бога, Душі

і Світу. Не як система науковотеоретичного знання на зразок

природознавства, а як категорійний аналіз, як зведена в табли

цю система понять, розділених за їх різними витоками

(чуттєвість, розсудок, розум) можлива метафізика. Метафізику

----------------------- Page 332-----------------------