326 __________________________________________ О. М. Кривуля

___ЧАСТИНА II _________________

СВІТ – ЛЮДИНА – ДУХ

1. ФІЛОСОФІЯЯКМЕТАФІЗИКА

1.1. Зісторіїметафізики

Філософію можна оцінювати з подвійної точки зору: а) вона

є знанням певного роду; б) вона є видом духовної діяльності

з продукування цього знання. Знання як результат діяльності

характеризується своїм предметом (тобто тим, чого воно

стосується), змістом (смислом) і відповідністю питанням, які

передують отриманим знанням. Якщо тимчасово відволіктись

від тієї вимоги, що грамотно поставлені питання самі потре

бують якогось початкового знання, можна погодитись на таку

вихідну ситуацію, за якою існує попереднє людське запиту

вання, відповіддю на котре і буде знання. Коли йдеться про

знання філософське, то і запитування повинно бути також

філософським. Від філософії слід вимагати відповіді тільки на

філософські питання. Поетове риторичне запитання «Чому я не

сокіл, чому не літаю?» є зверненням до Бога, а не до філософа.

А питання про причину спекотного літа скоріш стосується

спеціалістів з метеорології, фізики атмосфери тощо. Більшість

питань, якими бувають заклопотані люди у своєму буденному

житті, взагалі не відноситься до науки: хтось комусь дає пораду

або навчає повсякденним справам, хтось доходить до них

розумом сам, покладаючись на власний чи чужий досвід. Що ж

стосується наукових питань про невідоме, то їх формулюють

і на них відповідають самі науковці.

----------------------- Page 327-----------------------

Філософія______________________________________________ 327

Колись, у прадавні часи, перші філософи поєднували в собі

також і дослідників природи, хоч специфіка окремих видів

наукових відомостей досить чітко усвідомлювалась вже старо

давніми греками. Словом φύσίς (фюсіс), що перекладається

сьогодні як «природа», вони позначали все, що зростає, сам ріст

і те, що виросло у процесі зростання. Мається на увазі не тільки

зростання рослин і тварин і не тільки все те, що протистоїть

людині, а й цілковита тотальність усього чуттєвосущого,

включно з людиною, яка дана людині ж у її безпосередньому

досвіді і панує без її участі. Грецький термін φυσική (фюсіка, або

в сучасній більш поширеній транскрипції – «фізика») значив

науку про фюсіс. «

Περίφύσις» («Про природу») – так здебільшого

називали свої твори мислителі досократівського періоду в розвит

ку античної науки і філософії, тому їх, до певної міри, можна

назвати «фізиками». Ці «фізикифілософи» своє завдання

вбачали в тому, аби викрити істинну суть речей і явищ, дати

знання «поістині», протиставивши його звичайному, буденному

знанню всіх простих смертних як знанню уявному. Засобом до

здобування істинного знання про суще була раціоналістична

думка, чисто дедуктивне міркування щодо вихідного начала

(άρχή – «архе»), з якого складаються речі і до якого вони

розкладаються. Отже, наукове знання спиралось на те, що

чуттєво дано, і прагнуло суто спекулятивно, тобто умоглядно,

його пояснити, дійшовши думкою до певного начала, до якого

зводиться багатоманітність світу. Головними питаннями такої

науки були:

– Як пов’язано у світі єдине й множинне?

– Що у світі є мінливим і що незмінним?

– Що більш властиво речам: рух чи спокій?

– Що таке буття і небуття та яке їх існування?

Першим, хто свідомо порушив традицію ототожнювати із

справжньою наукою «фізичні» знання, був Сократ. У плато

нівському діалозі «Федон» міститься таке щиросердне визнання

Сократа про його шлях до справжнього знання: «У молоді літа

в мене була справжня пристрасть до того виду мудрості, що

звуть пізнанням природи. Мені здавалось чимось величним

знати причину кожного явища – чому щось народжується,

чому гине й чому існує. Я часто кидався з крайнощі

в крайність і ось якого роду питання задавав собі в першу

чергу: коли тепле й холодне викликає гниття, чи не тоді, як

дехто вважав, створюються живі істоти? Чим ми мислимо –

----------------------- Page 328-----------------------