318 __________________________________________ О. М. Кривуля

смислову єдність тексту Дерида протиставляє дію, спрямовану

на розсіяння смислу. Смисл тексту залишається незбагненним

через приховані в ньому протилежності, здолати які неможливо.

Навіть ці, наведені для прикладу, терміни з творів Дерида

свідчать про спрямованість практики постмодернізму на руйну

вання основ традиційного філософування. Той лінгвістичний

поворот у філософії, який стався у середині ХХ століття,

означав у особі постмодернізму використання апарату лінгвісти

ки і супутних їй наук проти метафізки як основи традиційного

філософування.

12.3.6. Прагматизм

Ця філософська течія виникла ще в 70х роках XIX ст.

в США і є найбільш оригінальним внеском американців

у філософську думку. Після Другої світової війни інтерес до

прагматизму дещо знизився, однак у останні два десятиліття

ряд провідних американських вчених знову звернулись до ідей

прагматизму. Тож наведемо деякі відомості про цей філософсь

кий напрямок.

Саме слово “прагматизм” походить від грецького слова πράγμα

(діло, дія, обставина). Центральне питання, котре порушує

прагматизм, є таке: що є знання і як його слід оцінювати.

Традиційно філософія вбачала в знаннях копію, відображення

реальності. Відповідно й оцінювалось знання з боку його

відповідності реальності. Прагматизм же запропонував вбачати

в знаннях людський інструмент для дії, для досягнення певних

цілей. Тому представники цього напрямку оцінюють знання

виключно під кутом зору його корисності для досягнення цілей.

Мислення, пізнання розглядається не як відображення реаль

ності самої по собі, як вона існує незалежно від людини, а як засіб

для вирішення життєвих задач, що постають перед людиною.

Засновником прагматизму був Чарльз Пірс (1839–1914).

Пірс почав зводити знання до віри, під якою він розумів

готовність чи звичку діяти певним способом. Процес пізнання

він розглядав не як перехід від незнання до знання, а як перехід

від стану сумніву й вагання до впевненої думки, до стійкого

вірування, яке може скеровувати дію. Життя часто ставить

людину у різні скрутні становища, у невизначені ситуації,

у яких вона спочатку не знає, як себе вести, як діяти. Такі стани

є причиною сумніву, такого собі тривожного положення, якого

людина хотіла б якомога скоріше позбутися, адже воно роздра

----------------------- Page 319-----------------------

Філософія______________________________________________ 319

товує її і гальмує дію. Саме від прагнення подолати сумнів ми

починаємо мислити, пізнавати. За Пірсом, початок будьякого

дослідження, міркування – сумнів, а кінець – набуття вірування,

тобто звички діяти певним чином.

Істину Пірс визначає як таке усталене вірування, до якого по

кожному питанню, що вивчається, дійшла б необмежена

спільнота всіх компетентних дослідників, якби процес дослід

ження продовжувався безкінечно довго. Тобто істина як ідеал

віднесена у безкінечно далеке майбутнє. До цього ідеалу прагне

кожне дослідження, абсолютна істина виступає регулятивною

ідеєю, однак у конечному дослідженні вона залишається недося

жною. Будьяке наукове знання завжди містить у собі можли

вість помилки. Істинним на певний момент визнається те,

відносно чого спільнота науковців не має вагомих сумнівів.

Наближення до істини можливе лише через безперервне випра

влення помилок, через висунення більш досконалих гіпотез.

Оскільки Пірс наново трактував природу пізнання, він

висунув і нове розуміння значення понять, якими оперує наше

мислення у процесі пізнання. Значення поняття є тим, що

поняття виражає, і звичайно поняття визначається через його

відношення до об’єкта. Пірс визначає значення поняття через

його відношення до суб’єкта, оскільки його цікавить те, що

поняття значить для суб’єкта. Свій знаменитий принцип Пірс

формулює так: наше поняття про об’єкт є поняття про всі

практичні наслідки, що випливають з дій з цими об’єктом.

А практичні наслідки складаються з двох компонентів:

1) які у нас відчуття викликає дія певного об’єкта;

2) як ми діємо, як поводимо себе на основі цих відчуттів.

Поняття про ці два види наслідків і буде нашим повним

поняттям про об’єкт.

Пірс вважав, що його принцип допомагає позбутися зайвих

суперечок, заснованих на непорозуміннях, які випливають

з нечітких ідей та понять у разі, коли ми не враховуємо можливі

наслідки їх вживання. Одночасно він стверджував, що абсо

лютна істина недосяжна: повне осягнення об’єкта повинно

охоплювати знання всіх практичних наслідків дій з цим

об’єктом, а множина таких дій незчисленна.

Ч. Пірс заклав основи прагматизму, а розвинув його в окреме

філософське вчення Вільям Джеймс (1842–1910). Саме він чітко

сформулював центральну ідею прагматизму: думки є істинними,

якщо вони виявляються корисними, тобто здатними допомогти

----------------------- Page 320-----------------------