310 __________________________________________ О. М. Кривуля

в оману етнографів, які в своїх дослідженнях виходили з тих

пояснень звичаїв, ритуалів, вірувань, міфів, що їх давали

тубільці. Досліджуючи форми шлюбу, систем споріднення,

тотемізм, ритуали і міфи, ЛевіСтрос розглядав їх як певні

мови, знакові системи, що забезпечують обмін повідомленнями.

За свідомими маніпуляціями знаками, словами, образами

дослідник прагне виявити неусвідомлені, глибинні структури,

приховані механізми знакових систем. Увага зосереджується на

вивченні несвідомого, а свідомість оцінюється як вторинний,

поверхневий феномен, джерело ілюзій, котрі заважають

об’єктивному дослідженню.

Р. Барт і Ж. Лакан перенесли методологічні засоби лінг

вістичного аналізу до вивчення сучасних суспільств. Лакан

використовував лінгвістичні аналогії в дослідженні людської

психіки, уподібнюючи структуру безсвідомого структурі мови.

Барт пристосовував метод структурного аналізу до вивчення

літератури, систем моди, архітектури, дизайну, їжі тощо. Подати

їх як знакові системи Бартові дозволили методи коннотативної

семіології, у розвитку якої він сам відіграв значну роль.

У мові можна виділити два плани: денотативний і коннота

тивний. Коннотативними називаються вторинні, супутні смисли

слів. Приховані, коннотативні значення можуть не усвідомлю

ватись самими користувачами знаків, сприйняття цих смислів

залежить від широти ерудиції, кола спілкування інтерпрета

тора знакової системи. Як показав Барт, одна з суттєвих

характеристик коннотативних смислів полягає в тому, що вони

здатні прикріплюватись не тільки до знаків природної мови,

а й до різних матеріальних предметів, які виконують практичну

функцію. Так, предмети повсякденного вжитку набувають

властивостей знака і створюють певні кодові системи, і тоді

предметний світ одночасно свідчить про соціальний і майновий

стан людей, їх ставлення до моди, системи цінностей тощо.

Мішель Фуко переніс засоби структурного аналізу у сферу

історії ідей. У своїй відомій праці “Слова і речі” він на прикладі

трьох наук (біології, політичної економії і мовознавства)

розглянув зміну структур, які лежали в основі знання протягом

трьох періодів історії європейської культури: Ренесанс (XVI

ст.), класика (XVII–XVIII ст.) і сучасність (кінець XVIII–XX

ст.). Ці структури, які названі ним “епістемами”, визначають

саму можливість появи певних ідей, теорій, наук у кожний

історичний період. Самі ж епістеми задаються панівним у куль

----------------------- Page 311-----------------------

Філософія______________________________________________ 311

турі того чи іншого періоду типом семіотичного відношення, або

відношення “слів” і “речей”, тобто за вихідну точку Фуко бере

положення мови в культурі.

В основі ренесансної епістеми лежить підхід до мови як до

речі серед речей. Словосимвол і річ тотожні: «Мова складає

частину великого розподілу подібностей і прикмет. Тому

вона сама повинна вивчатися як річ, що належить природі»

[16]. Явища культури, що віднайшли вираз у знаковій формі,

інтерпретуються на тих же засадах, що й явища природи,

і навпаки. Класичну епістему можна визначити «як систему,

до складу якої входять матезіс, таксономія і генетичний

аналіз… Таблиця є центральним елементом у знанні XVII

XVIII ст.» [17]. Матезіс, таксономія і генетичний аналіз –

засоби упорядкування простих та складних об’єктів і аналіз

утворення порядків. Мова у класичній епістемі виступає не як

річ серед речей, а як засіб вираження думки. Слово презентує,

перш за все, думку, а не річ. У сучасній епістемі мова

й мислення розділені, мова непрозора, накладає свої обмеження

на мислення. Словознак все частіше замикається на собі,

з прозорого посередника мислення перетворюється у самостійну

силу, яка стає предметом пізнання. Кожна епістема є несвідо

мим фундаментом науки у певний період історії європейської

культури.

12.3.5. Філософіяпостмодернізму

Постмодернізм – явище не зовсім філософське, або не

тільки філософське. Як особливе культурне, духовне явище він

спочатку фіксується у архітектурі, літературі, мистецтві

розвинутих західних країн, набуваючи поширення в області

суспільних та гуманітарних наук. У останні два десятиліття

минулого сторіччя постмодернізм навіть міг би претендувати на

найбільш потужну та популярну духовну течію, у якій філос

офи, особливо французькі, відігравали неабияку роль. З’ясуємо,

однак, спершу деякі термінологічні питання.

У терміні «постмодернізм» латинський префікс «post »

(«після») вказує на дещо, що йде за модернізмом. Будьякий

«ізм» стосується ідеології, отже «модернізм», «постмодернізм» –

ідеологічне вираження модерну, постмодерну. Що стосується

слова «модерн» (від лат. modernus – новий, сучасний), то ним з

соціальноекономічної точки зору називають таку історичну

добу та типи суспільств, що прийшли на заміну традиційному

----------------------- Page 312-----------------------