306 __________________________________________ О. М. Кривуля

говорять, що вони мають справу з фактами і результатами їх

узагальнення і відкидають існування за межами спостереження

якісь сутності, то Гусерль їм заперечує: за кожним фактом

проглядає сутність, дещо типове, що і є підставою ототожнення

фактів, коренем ідентичності речей як вони дані нам у свідомості.

Такі сутності були названі ним ейдосами. На основі викладеного

виділяються дві групи наук: науки про факти та ейдетичні науки.

Перші науки базуються на наступних, оскільки всі вони

користуються логікою і математикою, які саме й презентують

своїми абстракціями чисті сутності.

До типу ейдетичних наук відноситься і феноменологічна

філософія. Вона є суто описовою наукою, бо описує типові

модуси, через які феномени даються нашій свідомості. Стосовно

інших наук вона є їх основою, «першою філософією». Їй відпові

дає спеціальний метод з відповідними передумовами і фазами.

Першою методологічною передумовою є визнання інтенціо

нальності свідомості. Поняття інтенціональності означає, що

свідомість завжди спрямована на щось. Коли хтось говорить

«я бачу», «я відчуваю», «я знаю», то за цим припускаються

предмети, які цей «хтось» бачить, відчуває або знає. В інтенціо

нальному акті Гусерль розрізнював два моменти: ноема

(предметний смисл інтенціонального акту, умовно кажучи,

“що”); ноезіс (спосіб даності, умовно кажучи, “як”). Саме серед

ноем розрізнюються факти і сутності.

Для феноменологічного філософування потрібна спеціальна

установка і ряд методологічних процедур. Серед них важливе

місце займає принцип епохé (грец. έποχή– зупинка в судженнях).

Згідно з цим принципом слід виключити з розгляду (або взяти

в дужки) зовнішній світ, теорії, погляди. Це означає, що питання

відносно істинності чи помилковості наших суджень про світ ми

залишаємо осторонь. Процедура έποχή отримала ще назву феноме

нологічної редукції. Методологічна користь від «взяття в дужки»

полягає в уникненні крайнощів скептицизму і софістики і запобі

ганні безплідної дискусії з ними стосовно реальності. Людська

природна установка щодо існування дійсного світу залишається,

і світ весь час перебуває наявним. Ми просто уникаємо разом

з έποχή неконструктивних дискусій стосовно природи «фактів», їх

існування чи не існування, що є предметом спеціальних наук.

Що ж залишиться після виключення всього світу разом

з нашою тілесністю і нашим мисленням? Єдине, що не може

бути «взяте в дужки» у результаті такої редукції – свідомість,

----------------------- Page 307-----------------------

Філософія______________________________________________ 307

наша суб’єктивність, адже вона завжди при нас. Цей “залишок”

стає предметом наступного розгляду – трансцендентальної

редукції , переходу до чистої свідомості (“трансцендентального

ego”). Метою цієї редукції є винесення за дужки тих елементів

свідомості, що пов’язані з психофізіологією, і стосуються

критики Гусерлем психологізму. Трансцендентальна редукція

призводить до «чистої свідомості», яка вже не містить нічого

емпіричного. Є ще й третій крок у методології – ейдетична

редукція. Чиста свідомість не зовсім безпредметна, у неї теж

є “інтенціональність”, спрямованість на об’єкт. Проте об’єктом

є дещо таке, що знаходиться у середині самої ж свідомості, що

покладається нею. Це дещо – ідеальний предмет думки, сутність

або ейдос. Істинне знання і є знанням сутностей (прикладом

можуть бути логіка і математика). Знання сутностей – результат

безпосереднього спостереження, яке називається ідеацією.

Всі три редукції дають можливість зрозуміти, як через

нашу «чисту» суб’єктивність, через інтенціональну структуру

свідомості конституюється предметний світ. Не вдаючись у деталі

глибоко й усебічно аргументованих гусерлівських думок,

відзначимо головний результат феноменології: світ, який ми

знаємо, конституюється свідомістю і свідомість надає смисл

світу. Коли ми кажемо про «конституювання світу» свідомістю,

то маємо на увазі не тільки «теоретичне» моделювання можли

вого світу, або світу варіативних можливостей, а й практичну

реалізацію можливостей через нашу дію.

Наприкінці творчого шляху Гусерль більш уважно поглянув

на поняття “життєвий світ”. Під ним розуміється світ, у якому

ми живемо, якому відповідає наша повсякденність. Цей

«життєвий світ» має пріоритети перед «світом» як теоретичною

конструкцією. На рівні життєвого світу формуються основні

смисли, складається досвід, якому наполегливо хоче протиста

вити себе сучасна наука, що почалася з Галілея. Однак вона

забула, що її смисловим фундаментом є саме життєвий світ,

і тому вдалася до підміни, «підміни донауково сприйнятої

природи – природою ідеалізованою» [14]. Життєвий світ

сформувався задовго до виникнення сучасної науки, існує

паралельно з нею і продовжує претендувати на значимість.

І небезпідставно. Саме в ньому, на думку Гусерля, слід вбачати

підстави для існування наук. Науки грунтуються на базі

сумарного досвіду суб’єктів життєвого світу й універсалізують

свої істини відповідно до їх досвіду.

----------------------- Page 308-----------------------