294 __________________________________________ О. М. Кривуля

побудови логічної моделі осмисленого міркування. Ненауковими

вважаються такі висловлювання, які не можна перевірити

у досвіді. Отже, завданням філософії є виявлення і наступне

вилучення з науки псевдопроблем. Для цього використовується

принцип верифікації, згідно з яким будьяке наукове положення

повинно зводитись до сукупності протокольних речень, які

фіксують результати досвіду. Однак досить скоро виявилось, що

ці вимоги логічних позитивістів фактично можуть стати на

перешкоді розвитку науки, адже наука розвивається шляхом

висунення гіпотез, які до певного часу і не можуть бути

підкріпленими досвідом. Вважати ж їх зміст псевдопроблемами і

викидати з науки – значить закрити дорогу її розвитку.

На заміну логічному позитивізму прийшла філософія

лінгвістичного аналізу, найвідомішим представником якої був

Людвіг Вітгенштейн (1889–1951). Цей напрямок вважав, що

мова, яку використовують люди, має багато підрозділів (слоїв,

типів), тому формально одні й ті ж самі слова у кожному з мовних

підрозділів мають різне значення. Під значенням розуміється той

чи інший спосіб вживання слова у певному контексті і кількість

таких способів незчисленна. Лінгвоаналітики вважали, що

філософські проблеми виникають у наслідку нерозуміння логіки

природної мови. Задача філософії – викрити джерело філо

софських псевдопроблем, виявивши істинний смисл слів. Криза

й цього варіанту неопозитивізму виявилась у тому, що спроби,

якби вони здійснились, перебудувати природну мову по зразку

мови штучної нанесли б руйнівної шкоди всій культурі, яка

обслуговується зазвичай саме природною мовою народу.

З 60х років ХХ ст. у західній філософії поширюється так

званий постпозитивізм, який взявся дослідити закономірності

розвитку науки у соціокультурному середовищі і уже толерантно

ставився до філософії як суттєвої частини культури. Так, напр.,

Томас Кун (1922–1996) у книзі “Структура наукових революцій”

продемонстрував неможливість зрозуміти сутність наукового

знання поза історичного контексту науки. Інші представники

цієї течії показали важливе місце філософських ідей у форму

ванні природничонаукової картини світу.

У філософському відношенні марксизм прийнято пов’язувати

з діалектичним і історичним матеріалізмом. Самі ці терміни,

які призначені виразити сутність філософії марксизму, мають

свою історію і про це буде йти мова далі. Однак спершу дещо про

засновників марксизму.

----------------------- Page 295-----------------------

Філософія______________________________________________ 295

Марксистське вчення було започатковане німецькими вчени

ми Карлом Марксом (1818–1883) і Фрідріхом Енгельсом (1820–

1895). Маркс закінчив Берлінський університет, де у 1841 р.

захистив докторську дисертацію з філософії про відмінності між

натурфілософією Демокріта та натурфілософією Епікура. З почат

ку 1842 р. зайнявся публіцистичною діяльністю, був редактором

газет і журналів. З 1849 р. постійно жив у Лондоні, займався

науковою та політичною діяльністю. Його творча спадщина

досить велика. Серед найбільш значних можна назвати “Капі

тал”, “Злиденність філософії”, “Економічнофілософські рукопи

си 1844 р.”. Є й такі відомі твори, які Маркс написав разом

з Енгельсом: “Святе сімейство”, “Німецька ідеологія”.

Енгельс після закінчення гімназії шляхом самоосвіти набув

глибоких знань з філософії, політичної економії та інших наук.

Приймав участь у революції в Німеччині 184849 рр. З 1849 р.

теж постійно мешкав у Англії. З його найбільш значних творів

філософського ґатунку можна вказати такі, як “АнтиДюринг”,

“Діалектика природи”, “Людвіг Фейєрбах і кінець класичної

німецької філософії”, “Розвиток соціалізму від утопії до науки”.

Ясна річ, що формування марксизму не було разовим актом,

воно мало свої етапи і поворотні моменти. Спочатку його

засновники захоплювались Гегелем, пізніше пережили і вплив

Л. Фейєрбаха. Перегляд усієї філософської спадщини, особливо

гегелівської, відбувався у марксизмі під кутом зору центральної

для них проблеми: відношення філософії до дійсності, реальності.

Досить рано ця дійсність відкрилась для Маркса й Енгельса

у вигляді обмеження свободи слова, соціальної й правової неспра

ведливості, різних проявів консерватизму й реакції. Академічна

філософія, від якої вони йшли, будувала відношення до дійсності

цілком у гегелівському дусі: дійсність слід тлумачити так, щоб

вона відповідала логічній схемі, складеній раз і назавжди. Проте

гегелівська методологія, яка була доведена послідовниками

німецького філософа до рівня методики й трафарету, не відпові

дала революційнодемократичним настроям Маркса й Енгельса

і досить скоро породила сумніви стосовно її відповідності

дійсності. Тому ряд своїх праць Маркс присвятив критиці Гегеля,

у якого він вбачав певну відстороненість від дійсності, прагнення

накласти на неї абстрактну, спекулятивну логічну конструкцію.

У ранніх критичних роботах Маркс цінує Гегеля за те, що той

стоїть на точці зору сучасної йому політичної економії і розглядає

працю (хоч і відчужену) як сутність людини, а також за те, що

----------------------- Page 296-----------------------