284 __________________________________________ О. М. Кривуля

в тому, а тому як ставиться Булгаков як філософ до людини.

Людині він теж приписує антиномічність: „Человек есть

одновременно тварь и нетварь, абсолютное в относительном

и относительное в абсолютном. Он есть живая антиномия,

непримиримая двойственность, воплощённое противоречие”

[9]. Підкреслюється творча сутність людини, їй притаманна

таємниця трансцендентності, яка йде від божественної сутності.

Однак справжнім суб’єктом історії є цілісне людство. Люд

ство як таке і його історія з’являються з часу вигнання Адама

і Єви з раю. Отже історія є народженням людства у формі зміни

і взаємозв’язку поколінь. Оскільки життя окремої людини пов’я

зано з творчістю, то й історія є також творчістю. Людство є перш

за все суб’єктом економічної (господарської) діяльності, коли

здійснюється „активнотрудовий” вплив на природу. Розглядає

Булгаков і роль в історії інших видів діяльності.

Історичне життя людства вимагає його організації, а це

забезпечується владою. Філософ відзначає подвійний характер

влади, яка включає в себе активне і пасивне начало, тобто

здатність владарювання і готовність до покори. Хода історії

завершиться її кінцем: „Цель истории ведёт за историю,

к „жизни будущего века”, а цель мира ведёт за мир, к „новой

земле и новому небу. Лишь в царстве славы, когда окончится

время, осуществится цель мироздания, а всё теперешнее есть

только муки рождения. Человек и вся тварь воскреснет во

Христе и в Нём осознает свою природу”.

Бердяєв Микола Олександрович (1874–1948) навчався на

юридичному факультеті Київського університету. Був публі

цистом, редактором журналів. У 1918 р. заснував Вільну

Академію Духовної Культури. У 1920 році став професором

Московського університету, а через два роки радянська влада

вислала його за межі СРСР. Основні роботи Бердяєва –

„Философия свободы”, „Смисл творчества”, „Философия свобод

ного духа”.

Творчість Бердяєва важко осягнути логікою, оскільки він

не надто піклувався про послідовність і систематичність викладу.

У нього можна тільки відзначити стабільність деяких тем:

свобода, творчість, особа, проблеми моралі та філософії історії.

Коротко зупинимось на деяких з них.

Бердяєв спочатку прагне встановити головне питання,

вирішення якого визначає напрямок світогляду: „Не различие

духа и материи, психического и физического является основ

----------------------- Page 285-----------------------

Філософія______________________________________________ 285

ным и последним противоположением… Основным противо

положением должно быть признано противоположение духа

и природы”. [10] Дух – це суб’єкт, його атрибути – свобода й

творчість. А природа – то об’єкт, річ, нерухомість. Психічні

явища теж відносяться до природи. Дух же не є ані об’єктив

ною, ані суб’єктивною реальністю: „Духовная жизнь не есть

реальность объективнопредметная, но она ещё менее есть

и реальность субъективная. Одинаково неверно и объективное

и субъективное понимание духа”. [11] Осягнення духу

здійснюється через досвід. Усі філософські системи, що

будуються не на базі духовного досвіду – натуралістичні.

„Духовный опыт – зауважує Бердяєв, – и есть самая духовная

жизнь, самая реальность духа, самая реальность боже

ственного”. [12] Дух є Бог, і навпаки. Бог як дух є реально

присутнім у житті святих, у людей високого, напруженого

духовного життя і у людській творчій діяльності: „Духовний

опыт святых, мистиков, людей высшей духовной жизни есть

самая реальность, само явление и обнаружение духа и Бога”.

[13] Люди, що мають значний духовний досвід, не потребують

раціонального доказу буття Бога. Бердяєв упевнений, що

виразити Бога через поняття неможливо, бо розум впадає

у антиномічність.

У вченні про свободу Бердяєв відмічає її три види: первинна

ірраціональна; раціональна свобода; свобода, що замішана на

любові до Бога. Перша свобода укорінена в “Ніщо”, з котрого Бог

створив світ. З цієї точки зору, перша свобода не твориться Богом,

бо міститься у “Ніщо” і є одвічною. Цим можна пояснити

можливість у світі зла, за яке Бог не несе відповідальності. Друга,

раціональна свобода полягає у підкоренні моральному закону

й веде до зобов’язуючої доброчинності, а отже не є справжньою

свободою. Про ці два види свободи Бердяєв пише так: „Под

свободой понимается то изначальная иррациональная сво

бода, свобода, предшествующая добру и злу и определяющая

их выбор, то разумная свобода, свобода в добре, свобода

в истине”. [14] Третій вид свободи, свободи справжньої, – вільна

любов до Бога: „Бог ждёт от человека свободной любви.

Человек ждёт от Бога свободы, то есть что Божественная

истина освободит его. Но и Бог ждёт от человека свободы,

ждёт свободного ответа человека на Божий зов. Подлинная

свобода и есть та, которую Бог требует от меня, а не

я требую от Бога”. [15]

----------------------- Page 286-----------------------