282 __________________________________________ О. М. Кривуля

вання, котре підтверджує, що Бог є “конкретна єдність Отця,

Сина і Духа Святого”. Істина доступна свідомості лише шляхом

раціональної інтуїції і цей шлях має свої етапи:

1) етап логістики як панування раціональної філософії, роз

виток якої не призводить до знаходження критеріїв істинності;

2) етап пробабілізму, коли панує вірогідне міркування

і умовний спосіб типу “якщо істина існує, то вона є...”;

3) подвижництво, або релігійний досвід, суть якого у любові,

оскільки лише через любов дається знання “Столпа Истины”.

Любов Флоренський розуміє онтологічно. Людина залу

чається у суспільність людей, які пов’язані любов’ю, і ця

суспільність є не що інше як “Церква або Тіло Христове”.

Вчення Флоренського ще називають софіологією від імені

Софії, котра трактується як “Премудрість Божа”. Софіологія по

єднує в собі платонізм і давні, античні традиції софійного культу.

За Флоренським, зв’язок світу з Богом подвійний: у вигляді

смислу “тварного” буття, що тотожне Божому замислові, і любові

тварі до Бога. Обидва ці аспекти поєднуються і дають дещо нове,

а саме – кожній створеній особі відповідає її “ідеальна особа”,

деякий квант смислу і любові. Є у Флоренського і соловйовське

поняття всеєдності, що виражає єднання усього на основі любові.

Булгаков Сергій Миколайович (1871–1944) закінчив юридич

ний факультет Московського університету, працював у Київськім

політехнічнім інституті (1901–1906), був професором Московсь

кого Комерційного інституту (1906) і Сімферопольського

університету (1918), у 1923 р. його вислано за межі Радянського

Союзу. Булгаков є автором таких творів як “Философия

хозяйства”, “Свет невечерний: Созерцания и умозрения”, двох

томної збірки “Два града”, збірки “От марксизма к идеализму”

і багатьох інших, головним чином богословських праць, на

яких, однак, лежить печатка філософування.

Булгаков – релігійний філософ. “Начав чистым обществен

ником, – писав він, – но подвергая исследованию основу идеалов

общественности, я познал, что эта основа – в религии”. Мабуть

найбільш філософічною роботою Булгакова є “Свет невечерний”.

Назва роботи запозичена зі слів О. С. Хомякова у вірші “Вечірня

пісня”: “Господи, путь наш меж камней и терний, Путь наш

во мраке… Ты, Свет Невечерний, Нас осияй!” [6]

“Свет невечерний” складається зі вступу про природу

релігійної свідомості і трьох розділів: Божественне Ніщо, Світ,

Людина. Основною рисою релігійної свідомості Булгаков називає

----------------------- Page 283-----------------------

Філософія______________________________________________ 283

віру. Вона має дві сторони: суб’єктивне прагнення, або людське

запитування, і відповідь Бога, або об’єктивне одкровення, тобто

знання, отримане через одкровення.

У розділі “Божественне Ніщо” йдеться про антиномічність

релігійної свідомості, що походить від трансцендентності Бога і

його одночасної присутності у світі, а це, в свою чергу, веде до

того, що у релігійній свідомості склалося два шляхи розвитку:

апофатичне (заперечне) і позитивне богослов’я. Булгаков тут

багато місця відводить аналізу творчості середньовічних релігій

них філософів, містиків. На вчення про “Ніщо” виходить будь

яке апофатичне богослов’я, яке обов’язково торкається теми

творення Богом світу. У Булгакова має місце діалектика Ніщо

і Дещо. Ніщо не є абсолютним. “Божественное Ничто как

Нечто – пише Булгаков, – обозначает собой изначальное,

источное бытие в его неподвижной глубине, в его ноуме

нальном единстве, божественной первооснове. В отношении

к этому Ничто всякое бытие: божеское ли, или мировое

и человеческое, есть уже некое что: в Ничто возникает

что… Ничто образует собой начальный момент диалектики

бытия, к которому она прикрепляется и к которому

возвращается; он соответствует наибольшей общности,

недифференцированности, невыявленности бытия, но в то

же время находится ещё вполне в его плоскости, – другими

словами, ничто есть” [7].

У другому розділі, як і в цілому у світогляді філософа, одне

з центральних місць посідає “Софія”. Місце Софії – між Богом

і світом, але вона не розчиняється ні в першому, ні в другому.

Софія – четверта іпостась (згадаймо тут Трійцю) Бога, вона

є немов органічна єдність ідей усіх тварей, вона й душа світу,

і natura naturans (природа, що творить): „Своим ликом, обра

щённым к Богу, она есть Его Образ, идея, Имя. Обращённая

же к ничто, она есть вечная основа мира… Она есть горний

мир умопостигаемых, вечных идей… Мир тварный су

ществует, имея своей основой мир идей, его озаряющий,

иначе говоря, он – софиен, вот величайшая, содержатель

нейшая и важнейшая истина о мире, сущность космодицеи

платонизма” [8]. У питанні щодо Софії Булгаков бачить

схожість між платонізмом і християнським богослов’ям.

У третьому розділі Булгаков викладає свою антропологію

й філософію історії, які, звичайно ж, наскрізь просякнуті

релігійним, навіть біблійним підходом. Та головне полягає не

----------------------- Page 284-----------------------