30 __________________________________________ О. М. Кривуля

У старожитню китайську філософію від “Іцзин”, яку філосо

фи добре знали, увійшло багато термінів, зокрема таких як “інь”,

“ян”, “дао”, “де”, “досконаломудрий”, “шляхетний муж”, “вза

ємність” тощо. Увібрала вона й принципи взаємного переходу,

зв’язку суперечностей, хоч би, напр., у такому вигляді: “Зміни

як книгу не можна відкинути, зміни як Дао постійно мінливі,

рух метаморфоз не припиняється, по колу обтікає шість

пустот. Верх і низ не постійні, твердий і м’яка один одного

змінюють. Не можна підібрати зразка для них” (Чжан 8,

Нижній розділ).

Спеціалісти з історії давньокитайської філософії відзначають,

що значну роль у її становленні й розвитку відіграла також

розробка категорії “Дао ”. Спочатку “Дао ” значило “шлях”,

“дорогу”, а потім набувало й інших, більш філософських

значень: “шлях” природи, її закономірність; життєвий шлях

людини; певна етична норма. Вважається, що розробка вчення

про “Дао ” і “Де” передувала виникненню основних філософських

течій, включно з даосизмом. “Даоде ” входить у всі основні

напрямки філософії, однак реалізується у якості принципу на

різній основі. У даосизмі воно проводиться через норму

“цзижань” (природність), у конфуціанстві через “лі” (ритуал),

у легізмі через “фа” (закон).

Особливістю давньокитайської філософії є те, що в ній

завжди переважала соціальнополітична і моральна орієнтація.

Інколи це пояснюється тим, що оскільки в Китаї міфів про

природу було відносно менше, ніж стосовно інших явищ, то

й філософія, яка виростала з міфології, також особливо не була

орієнтована на теми натурфілософії. Мабуть, все ж тут діяв

комплекс причин. Звичайно в Китаї міфи про природу були і це

виявилось у виникненні окремої натурфілософської школи (інь

янцзя), але до якої міри пропорційна меншість міфів про

природу могла відіграти вирішальну роль у нахилі до

політичної та етичної тематики – це питання ще потребує

подальшого з’ясування.

Переважання соціальнополітичної та етичної проблематики

можна пояснити й іншими причинами. Історичні та природні

умови, за яких складалась державність у Китаї, створили

престижний і потужний соціальний шар людей, які були

задіяні в управлінні державними та громадськими справами.

Цілком природно, що цей шар постійно поповнювався пере

довими, інтелектуально розвиненими й грамотними особами,

----------------------- Page 31-----------------------

Філософія______________________________________________ 31

середовище яких і було грунтом для зростання мудреців,

філософів. Отже не стільки вже наявна філософія раптом

зайнялася соціальнополітичною та етичною проблематикою,

скільки сама проблематика, що склалася внаслідок певного

соціальноісторичного стану, від самого початку формувала

типові риси давньокитайської філософії та й її саму як таку.

Отже, міфологічна традиція, поєднавшись з соціальною

позицією філософів, орієнтувала філософію на дослідження

соціальнополітичних і етичних проблем, розробку питань

державного управління, питань етики, ритуалів. Усе це й посіло

провідне місце у творах китайських філософів.

Оскільки традиційно у Китаї філософія і природознавство

розвивалися нарізно і навіть мала місце зневага філософів до тих,

хто вивчав природу, то тим самим китайська філософія позбулася

додаткових джерел формування більш цілісного світогляду,

а природознавство, у свою чергу, не отримувало методологічних

орієнтирів з боку філософії. Майже не розроблялись у неї також

і питання логіки, що гальмувало формування поняттєвого

апарату. Навіть для творів провідних китайських мислителів

характерним є інакомовлення; нахил до числової магії (напр.,

у Конфуція: три види дружби, шість пороків, три види радості,

три недоліки тощо); наведення плетениці причинних залеж

ностей; постійна гра протиставленням суперечностей – добре

і зле, позитивне і негативне тощо. Напр., у книзі “Сюньцзи”

говориться: “Люди, перебуваючи в стані миру, не можуть не

жити спільно, якщо вони спільно живуть і при цьому не

здійснюють розподілу обов’язків, тоді виникає суперництво.

Коли виникає суперництво, воно призводить до безладу; коли

виникає безлад, він призводить до того, що люди залишають

своє помешкання…” [1]

Ще з давніх часів прийнято виділяти у Китаї шість

філософських шкіл: конфуціанство, моізм, легізм (фацзя або

школа законників), школа імен (софісти), натурфілософи

(прибічники вчення про інь і ян), даосизм.

2. 2. ОсновніфілософськішколиСтародавньогоКитаю

Конфуціанство.

Засновником філософії у Давньому Китаї вважають Кун

цзи (що значить вчитель Кун, або Конфуцій у європеїзованому

варіанті), який жив у 551479 рр. до н.е., на ймення він був Цю,

на прізвисько – Чжунні. У ранні роки він вивчав старовинні

----------------------- Page 32-----------------------