280 __________________________________________ О. М. Кривуля

жається у технічних витворах, у мистецтві й у формі містики.

Знання виступає у формі позитивної науки, філософії і теології.

Практична діяльність реалізується у формі економічного сус

пільства, політичного (держава) і духовного суспільства (церква).

В основі соловйовської онтології лежить принципове

розрізнення “сущого” і “буття”. Первинним є суще, воно виступає

у якості суб’єкта будьякого реального судження, тоді як буття

завжди є предикатом (напр., “я є” ). “Бытие есть проявление

сущего… Всякое бытие относительно, безусловно только

сущее… Сущее есть являющееся, а бытие есть явление” [4].

Далі Соловйов приходить до ідеї Абсолюту (Бога). Суще як таке

(Бог) породжує тріаду: дух – розум – душа. У Абсолютного є два

полюси: 1) абсолютне у собі, тобто абсолютне, що знаходиться

поза існування; 2) прагнення до існування, коли матерія може

бути витлумачена “Божим тілом”.

Від учення про суще Соловйов переходить до теорії світового

процесу. У розвитку світу є два етапи: 1) до появи людини, коли

проходить еволюція самої природи; 2) історія. У цілому

світовий процес рухається так: царство мінеральне, рослинне

царство, тваринне царство, царство людське, Царство Боже.

Все, що виникає до людини вивчають такі системи знання як

теогонія (витлумачення походження Бога), софіологія (вчення

про світову душу), космогонія (вчення про становлення й розви

ток світу).

У людини Соловйов відмічає суперечливість, невідповідність

між духом і плоттю: “Человеческое Я безусловно в возможнос

ти и ничтожно в действительности. В этом противоречии

зло и страдание, в этом – несвобода, внутреннее рабство

человека... Человек есть вместе и божество и ничтожество”

[5]. Сама людина не може досягти абсолютної повноти буття, яка

дається тільки через повне взаємне проникнення усіх живих

істот, об’єднаних любов’ю один до одного і до Бога. Ідея

абсолютної повноти буття міститься у свідомості людей, але вона

не може автоматично здійснитися, її досягнення є вільним актом.

Люди можуть піднятися до Бога, коли наповняться відчуттям

досконалої любові, тобто зречуться власного самоствердження.

Своєрідно переходить Соловйов до етичних проблем. Увесь

космос набуває морального забарвлення, адже йдеться про

первинність ідеї або сутності Добра, яке розлито у всесвіті. Добро

нерозривно пов’язано з усім космоеволюційним процесом.

Російський філософ вважає, що саме на людський дух покла

----------------------- Page 281-----------------------

Філософія______________________________________________ 281

дається відповідальність за долю всього світу. По суті тут задача

виходить за межі власне етичного, вона набуває виду соціально

етичного: віднайти істинні форми солідарного буття людей.

Солідарність – загальний факт світового розвитку людства, але

початково вона є недосконалою, оскільки має безсвідомо

примусовий характер і не одухотворена високими моральними

нормами. Треба, щоб кожен розумів і виконував загальну справу

як свою особисту. Мета й смисл людського життя полягають у

добрі, в його примножуванні. Соловйов погоджується з Кантом у

тому, що людина не може бути засобом.

У центрі філософськоісторичної думки Соловйова знахо

диться категорія “богочеловечество”. Історія людства є історією

становлення релігійної свідомості. І вся вона поділяється на два

періоди: 1) рух людства до Христа; 2) рух від Христа до

Вселенської Церкви, яка повинна втілювати в собі людство, що

возз’єднане зі своїм божественним началом через Ісуса Христа.

Усі історичні події пояснюються еволюцією і станом релігійної

свідомості людства, яке йшло через боротьбу християнської та

національної ідеї. У підсумку йдеться про рух до всесвітньої

теократії, до вселенської божественної влади.

11.3. РосійськарелігійнафілософіяХХст.

В. С. Соловйов виявився такою постаттю, яка потужно

вплинула на подальший хід російської філософії. Його ідеї так

чи інакше позначились найбільшою мірою на творчості цілої

плеяди значних російських філософів, котрих поєднують під

назвою “російська релігійна філософія”, що розквітнула вже

після смерті її натхненника, а саме у ХХ ст. Розглянемо деяких

представників цього напрямку.

Флоренський Павло Олександрович (1882–1937) вивчав

математику і філософію у Московськім університеті та богослов’я

у Московській духовній академії. У 1911 р. прийняв священство.

Загинув у таборі в часи масових репресій.

Свою основну філософську працю Флоренський назвав

“Столп и утверждение истины”, поклавши у назву фразу

з першого послання апостола Павла Тимофію: “Сие пишу тебе,

надеясь вскоре прийти к тебе, чтобы, если замедлю, ты

знал, как должно поступать в доме Божием, который есть

Церковь Бога живого, столп и утверждение истины”

(1 Тим.3:14,15). Головне питання філософії – питання про

істину і її відкриття. Істина дістається через релігійне пережи

----------------------- Page 282-----------------------