270 __________________________________________ О. М. Кривуля

прагне теоретичний розум, вони – регулятиви процесу пізнання,

і висуваються розумом, аби вгамувати прагнення розсудку

вийти за межі досвіду.

Далі Юркевич торкається гносеологічних питань. Людина

осягає дійсність через такі форми пізнання як уявлення,

поняття і ідея. В уявленні ми маємо справу з суб’єктивним

образом явища, тобто до певної міри наші сприйняття – це

психічні явища до рівня свідомості. У понятті досягається

рівень свідомості (мислення), і поняття визначається як

«усвідомлення необхідного зв’язку і необхідного співвідношен

ня елементів, які утворюють явище» [28]. Підіймаючись

шляхом мислення на вищий від поняття щабель, людина

переходить до ідеї. Ідея у гносеологічному аспекті означає міру

осягнення нами тої ідеї, з якою ми мали справу в онтологічному

аспекті, коли вона подавалась як підстава існування і розвитку

речей і явищ. Ідея тут є пізнанням основи, закону і норми явища,

коли «розум вважається дійсним, а дійсність розумною» [29].

Отже, вимальовуються два співвідносні виміри поняття

«ідея»: онтологічний і гносеологічний. Слово «гносеологічний»

тут вжито не зовсім адекватно, оскільки «об’єктивній ідеї»

відповідає «духовна ідея», тобто осягнута людським духом

«об’єктивна ідея». З точки зору Юркевича, кардинальні

світоглядні питання, ще до того як вони усвідомляться,

вирішуються у нашому дусі, зачатки світогляду є в душі кожної

людини, оскільки «цей світ підкорюється духовному

законодавству самосвідомості раніше і до того, ніж ми

абстрактним мисленням намагаємось вказати в ньому

присутність духовних або ідеальних зв’язків, – так що

пояснення світу явищ з ідеї є просто продовженням тої

роботи, яку здійснює дух безперервно протягом свого часового

розвитку» [30]. Філософія є тою справою, що доводить наше

світоглядне прагнення від неясних інтенцій до «розуміючого

мислення», коли «ідеальний рух розуміючого мислення і реаль

ний хід розуміємих речей співпадають один з одним» [31].

Юркевич є також найбільш виразним продовжувачем лінії

української філософської думки у напрямку кордоцентризму.

У роботі “Серце і його значення у духовному житті людини”

виступає проти того, щоб розум вважати основою духовного

життя людини. Центром духовного і душевного життя людини

(і навіть фізіологічним органом) є серце. У серці започатко

вуються вольові наміри людини, пізнавальні дії душі, численні

----------------------- Page 271-----------------------

Філософія______________________________________________ 271

почування, тривоги й пристрасті. У серці зосереджується

моральне життя людини. Ті теорії, які зводять сутність

духовного й душевного життя людини до роботи головного

мозку, є однобічними. Сутність душі не зводиться до мислення.

«Мислення, – зауважує Юркевич, – не вичерпує всю повноту

духовного людського життя, як і досконалість мислення ще

не означає всіх досконалостей людського духу» [32].

Розвиваючи свою філософію серця, Юркевич прагнув подолати

однобічність філософських учень, гармонізувати у людині

знання і віру, розум і відчуття.

Велике філософське значення мала і творчість Олександра

Опанасовича Потебні (1835–1891). Народився він у Полтавській

губернії, у 1856 році закінчив Харківський університет і з 1860 р.

викладав у ньому. З 1875 р. – професор цього університету. Його

головний твір – “Из записок о русской грамматике”. Вперше

у вітчизняній літературі Потебня поставив питання про необхід

ність дослідження історії мислення у зв’язку з розвитком мови,

намагався встановити загальні семантичні принципи усві

домлення людиною головних категоріальних відносин дійсності.

У Потебні відчувається тенденція розділення мови й мовлення,

що пізніше чітко провів швейцарський лінгвіст Ф. Де Соссюр.

Потебню можна вважати одним із засновників етно і соціолінгві

стики. До того ж він був переконаний, що мова формує мислення,

і це дозволило йому у міфі, фольклорі, літературі побачити

моделюючі системи, які походять від мови. Мова для нього – не

ізольована система, вона пов’язана з усією культурою народу.

Література:

Першоджерела

1. Історія філософії України. Хрестоматія. – К.: Либідь, 1993. – 560 с.

2. Потебня А. А. Слово и миф. – М.: Правда, 1989. –623с.

3. Прокопович Ф. Філософські твори: У 3х т. – К., 19791981.

4. Сковорода Г. Сочинения в двух томах. – М.: Мысль, 1973.

5. Сковорода Г. Твори. У 2х т. – К.: АТ “Обереги”, 1994.

6. Українські гуманісти епохи Відродження: Антологія. Ч. 1,2. – К.:

Основи, 1995.

7. Хрестоматія давньої української літератури (доба феодалізму). – К.:

Наукова думка, 1952. –604 с.

8. Юркевич П. Д. Философские произведения. – М.: Правда, 1990. – 670 с.

Навчальна

1. Горський В. С. Історія української філософії. Курс лекцій. – К.:

Наукова думка, 1996. –286 с.

----------------------- Page 272-----------------------