262 __________________________________________ О. М. Кривуля

і нерівномірно, чергуючись з хвилями підйому й занепаду.

Очевидні цивілізаційні досягнення людства не йдуть поруч

з вирівнюванням матеріального й соціального положення людей,

супроводжуються численними людськими жертвами. Розгля

даючи думки просвітників, ідеї дарвіністів, анархістів, кому

ністів, Франко критично їх оцінює, звертає увагу на слабкі

стороні цих учень. Зокрема слабкість комуністичного й соціально

демократичного проекту Франко вбачає в небезпеці встанов

лення тотального контролю збоку держави над громадянами:

“Поперед усього та всеможна сила держави налягла би

страшенним тягарем на життя кождого поодинокого

чоловіка. Власна воля і власна думка кождого чоловіка

мусила би щезнути, занидіти, бо ану ж держава признає її

шкідливою, непотрібною… Народна держава сталась би

величезною народною тюрмою” [7].

Аналіз численних розробок стосовно сутності суспільного

прогресу та моделей його вдосконалення та прискорення переко

нав Франка в марності спроб віднайти єдиний рецепт. Такого ре

цепту просто немає, а спроби нав’язати суспільству чиїсь фантазії

під виглядом раціональної наукової думки можуть обернутися

лихом. Прогрес просувається шляхом спроб та помилок і буде йти

вперед за умови, що люди керуються бажанням залагоджувати

будь яке лихо. “Як у цілій природі, – завершує Франко свої дум

ки стосовно прогресу, – так і у розвою людства керму держать

два могутні кондуктори …то голод і любов. Голод – се значить

матеріальні і духовні потреби чоловіка, а любов – се чуття,

що здружує чоловіка з іншими людьми. Людського розуму

в числі тих кондукторів нема і, певно, ще довго не буде” [8].

I0.2. Г. С. Сковорода, йогожиттяіфілософія

Народився він 3 грудня (22 листопада за старим стилем)

1722 р. у с. Чорнухи на Полтавщині у сім’ї козака, а помер

у неділю на світанні 9 листопада (29 жовтня) 1794 р. у селі Пан

Іванівка (нині Сковородинівка Золочівського району Харківської

області), де й був похований і де нині є літературномеморіальний

музей його імені. До КиєвоМогилянської академії батько

віддав Сковороду восени 1734 р., де він навчався до 1741 р. Не

закінчивши навчання, Сковорода на три роки попадає до

Петербургу у складі придворної хорової капели. У 1744–

1745 рр. продовжує навчання у Академії, однак наприкінці

серпня 1745 р. виїхав з експедицією генерала Федора Вишневсь

----------------------- Page 263-----------------------

Філософія______________________________________________ 263

кого до угорського міста Токай. Користуючись прихильністю

генерала, протягом п’яти років Сковорода жив і навчався за

кордоном: у Будапешті, Братиславі, Відні, Венеції, Флоренції,

можливо і в Римі. У дослідників є підстави вважати, що він

навчався в університеті м. Галле (Німеччина), слухаючи,

зокрема, лекції Х. Вольфа.

Восени 1750 р. Сковорода прибув до Києва, а десь на рубежі

1750/51 р. почав у Переяславі викладати курс поетики

у місцевому колегіумі. У жовтні 1751 р. повернувся знову до

Академії і до 1753 р. навчався у класі теології, пройшовши

4річний курс за два роки. Навесні 1753 р. він їде до села Каврай

домашнім учителем сина поміщика С. Томари, а вже з 1759

року працює викладачем Харківського колегіуму. До 1766 р.

викладав тут поетику, класичні мови, “правила благонравія”.

Останній раз Сковорода спробував відновити викладацьку

діяльність у Харківському колегіумі у сезон 1768/69 р.,

прочитавши курс лекцій з етики, і після цього аж до самої

смерті, тобто протягом 25 років мандрував Слобідською

Україною та писав свої твори.

У пам’яті сучасників, а надалі і в пам’яті усього народу,

зберігся образ Сковороди як мислителя, у якого співпадали прин

ципи вчення і принципи життя, якому був притаманний вільно

любний дух, велика вченість. Філософські твори Г. С. Сковороди

складають 14 діалогів, 5 трактатів, а також переклади. Філо

софське значення мають також вірші (збірка “Сад божественних

пісень”), байки (збірка “Басни Харьковские”) та листи.

Центральною темою філософських пошуків Сковороди

є обґрунтування цілісного етичного вчення, міркування про

щастя людини. Метафізичною основою цього вчення є концепція

“двох натур”. Все, що існує, має дві натури – видиму, доступну

відчуттям, і невидиму, доступну тільки інтелектуальному спосте

реженню. Видима натура, або матерія, має найрізноманітніші

прояви і властивості. Невидима натура – це основа видимої, вона

її визначає і надає постійність. Ось як пише Сковорода про

вказані натури у творі “Вступні двері до християнської добро

нравності” (1766, оновлена у 1780): “Весь світ складається

з двох натур: одна видима, друга – невидима. Видима натура

зветься твар, а невидима – Бог. Ця невидима натура, чи Бог,

усю твар прозирає й утримує; скрізь завжди був, є і буде.

Наприклад, тіло людське видно, але прозирливого й утри

муючого його розуму не видно.

----------------------- Page 264-----------------------