218 __________________________________________ О. М. Кривуля

тобто тіло; 2) Я як здатність до рефлексії, тобто інтелігенція;

3) Я як воля, що має свободу, тобто особа, яка вступає у вільне

спілкування з іншими особами. Вести себе морально – значить

виконувати обов’язок, зобов’язання стосовно цих трьох об’єктів,

маючи на увазі загальний знаменник: служити справі свободи.

Отже, обов’язки стосовно тіла визначаються тим, що тіло

є нашою природою, яка дозволяє нам впливати на природу поза

нами, воно – засіб нашої дії і пізнання, врештірешт, воно –

знаряддя нашої свободи. Тому тіло є об’єктом моральної

поведінки. Моральний закон стосовно тіла звучить так: ніколи

не роби тіло метою, об’єктом насолоди заради насолоди,

розвивай тіло як засіб для досягнення свободи; піклуйся про

тіло лише настільки, наскільки це потрібно для нього в якості

засобу для кінцевої моральної мети.

Обов’язки стосовно інтелігенції випливають з необхідності

її розвитку, а цей розвиток здійснюється через пізнання,

кінцева ж мета пізнання – осягнення обов’язку. Тому мораль

ний закон стосовно інтелігенції проголошує: 1) «у розвитку

твоєї інтелігенції ти не мусиш нічим себе пов’язувати; що

стосується змісту її, ти не повинен підкорювати її ніякому

сторонньому міркуванню»; 2) «досліджуй вільно сповна!

Вчись, мисли, досліджуй якомога більше»; 3) «досліджуй за

обов’язком, досліджуй заради твоєї свободи» [26].

Обов’язки стосовно суспільства спираются на те, що для

своєї самодіяльності Я має потребу в іншому Я, оскільки воно

лише тоді відчуває себе вільним, коли його таким визнають.

Саме так, інше Я потребує мого визнання його вільним. З цього

повинен укладатися порядок, згідно якому нікому не байдуже

як вчиняє інший. Він повинен хотіти, щоб усі чинили за

власним моральним переконанням, а оскільки таке переко

нання може бути тільки одним для всіх, то ми хотіли б, щоб

воно й дійсно стало одним загальним переконанням. Однак

наперед загального морального переконання немає у дійсності,

отже його треба дістатися. Ця мета може бути досягнута за

умови вільного взаємного спілкування, участі у житті

суспільства. Отже, необхідність спілкування Фіхте обґрунтовує

мораллю. Утвердження спільної кінцевої мети людства

у досягненні єдиного морального переконання Фіхте вважав

сутністю церкви й держави.

Ясна річ, живучи в суспільстві, ми можемо вступати

у протиріччя зі суспільними інтересами і тоді, аби не порушувати

----------------------- Page 219-----------------------

Філософія______________________________________________ 219

громадський порядок і водночас бути вільними, ми повинні мати

можливість публічно висловлювати свою думку і мати обмеження

в цьому. І тут Фіхте звертається до обґрунтування необхідності

розділення посадових функцій і функцій громадянських. Як

посадова особа я повинен дотримуватися узаконеного панівного

переконання, а як член «республіки науковців» повинен

у публічній сфері за власною совістю викладати своє

переконання. Школою вчених, яка повинна мати таку свободу,

є університет.

9.4.4. Вченняпролюдину, суспільствоійогоісторію

Проблемам людини, суспільства й історії Фіхте присвятив

ряд праць. Серед них «Декілька лекцій про призначення

науковця», «Призначення людини», «Замкнена торговельна

держава», «Основні риси сучасної епохи». Питання про сутність

людини Фіхте пов’язував зі своїм вченням про мораль. Бажання

людини знати про себе укорінене в його рефлективну здібність,

у здатність замислюватися: «Що є Я?», коли саме Я через

самого себе бажає знати себе. З одного боку, людина є одним

з явищ природи, однак тільки людина знає про своє власне

буття, до того ж як про дієву частину природу. Усвідомлення

своєї дієвості називається волею. З рішучості чи нерішучості

волі виводиться каяття, совість. Людина не хоче бути просто

продуктом природи, вона хоче діяти, бажає бути вільною

істотою. Система природи заперечує свободу і тим самим

вступає у протиріччя з системою свободи, презентованою

людиною.

Далі Фіхте йде таким шляхом. Як людина знає природу? Її

досвід не є досвідом речей самих по собі. Від початку немає

в людині і досвіду свідомості, однак вона має бажання знати, і це

бажання задовольняється за рахунок самосвідомості. Пізніше,

у досвіді, ми усвідомлюємо речі як незалежне від нас буття, однак

ми можемо бути впевненими лише у власному бутті. Потім

здійснюється перехід до практичної сутності людини. Призна

чення або мету людського життя ми не можемо вивести шляхом

теоретичного знання. Вони випливають з нашої початкової

самодіяльної практичної сутності.

Що стосується суспільства і його історії, то ми тут

пошлемося на матеріал з роботи Фіхте «Основні риси сучасної

епохи», опублікованої у 1806 р. на основі лекцій, що були

прочитані у Берліні. Мету людського життя Фіхте вбачає у тому,

----------------------- Page 220-----------------------