214 __________________________________________ О. М. Кривуля

певного типу до свободи і у підсумку робиться висновок, що

ідеалізм є єдино можливою філософією, тотожною науці.

Розглянута тут попередня диспозиція дає Фіхте підставу

розпочати викладення науковчення, що він і зробив у праці

«Основи загального науковчення». Задача науковчення чітка:

«Нам треба віднайти абсолютно перше, цілком безумовне

основоположення всього людського знання” [22]. Воно повинно

бути вірогідним настільки, щоб решта положень науки набула

б від нього вірогідність, і тим самим уся наука отримала

б міцний фундамент.

Для виведення основоположення треба з чогось почати

і краще всього через міркування шляхом висування положень,

які визнає будьяка людина. Таких початкових положень

висловлювань може бути декілька, однак Фіхте обирає таке, яке

швидше за все приведе до мети. Роль такого положення може

виконати, напр., висловлення “А є А” або, що те ж саме: “А=А ”.

Твердження А=А ще не говорить про те, що А дійсно існує.

Ним ми тільки хочемо сказати, що якщо А є, то воно є , і ми не

вимагаємо, щоб А дійсно було. Згаданим твержденням

встановлюється головне, на що слід звернути увагу, а саме на

форму положення, на необхідний зв’язок між такимто якщо

і такимто то. Цей необхідний зв’язок між ними і є те, що покла

дається безумовно і без будьякого подальшого обгрунтування.1

Отже, чи існує насправді А , чи не існує, ми про це своїм

твердженням ще нічого певного не говоримо. Однак тут же

ставимо питання: за яких же умов А існує? Відповідь може бути

лише одна: в судженні «якщо А є, то є А» необхідний зв’язок

між лівою і правою частиною покладається у Я, бо саме

Я судить, і судить згідно деякого закону, наданому Я не чим

іншим, як самим же Я. А, як дещо випадкове (адже під іменем

А можна розуміти будь що зі змістовної точки зору), буде

покладатися у Я і через посередництво Я, оскільки у ньому

закладено джерело необхідного зв’язку. І далі Фіхте робить

такий висновок: «А є даним для Я, що судить, безумовно

і через його покладеність у Я, тобто ним покладається…

І безумовно покладений [необхідний зв’язок] можна виразити

також наступним чином: Я=Я; Я є Я» [23].

1 Щоб дещо покладати, напр., що А=А, потребується попередня здатність

покладання. Ми не можемо її взяти (запозичити) зовні. Та й для цього теж

необхідна не менш важлива здатність “брати”. Ми її маємо в собі, у здатності

нашої інтелігенції до рефлексії.

----------------------- Page 215-----------------------

Філософія______________________________________________ 215

Затримаємось на понятті Я. Воно означає самосвідомість.

Наведене вище положення Фіхте звучить не просто як

констатація деякого факту, а як вимога: «Воздвигни своє Я!

Усвідом себе!». Перше положення філософії є вимога, а не

твердження. Усе викладене стосовно положення «Я є» привело

нас до фіксування першого основоположення «науковчення»:

Я є Я. Щоб не ускладнювати загального сприйняття філософії

Фіхте, решту основоположень ми тут тільки назвемо.

Друге основоположення – «Я покладає неЯ».

Третє основоположення науковчення виглядає так:

«Я протипокладаю в Я ділимому Я ділиме неЯ».

Три перших основоположення науковчения складають фун

дамент усіх інших вивідних положень, які можна розбити на

такі, що відносяться до теоретичного і практичного науковчення.

9.4.3. Філософіяправайморалі

Головним твором, у якому Фіхте виклав своє вчення про

право був «Засади природного права за принципами

науковчення». Фіхте вважав, що право не є чимось випадковим,

воно властиве людській природі від початку. Як правило теорії

природного права до Фіхте будувались на тих засадах, що право

залежить від моралі, або, скажімо, право й мораль виводили

з деякої синкретичної сфери звичаїв. Якщо ж право вважати

таким, що воно властиве людині від початку, тобто таким, що

має власне підґрунтя, то треба це підґрунтя віднайти або

вказати. Хід думок, згідно Фіхте, був би таким: якщо право

є необхідним покладанням, то ця необхідність випливає

з самосвідомості, тобто з Я.

Чому питання ставиться саме так? Справа в тім, що Я як

самосвідомість характеризується вільною діяльністю. Формула

практичного Я полягає в наступному: «неЯ визначається через

Я у Я ». У цій формулі звернемо увагу на слово «визначається».

Визначення неЯ у Я і через Я повинно здійснюватися вільно,

без будь якого примусу, інакше буде порушений наступний

принцип, сформульований Фіхте: «Конечна розумна істота

не може покладати себе, не приписуючи собі вільної

діяльності» [24].

Хоч примусового нахилення до самовизначення і не

повинно бути, однак повинен бути деякий поштовх (виклик,

заклик) до нього, що отримується зовні. Такій умові може

відповідати ситуація, коли поштовх надходить від істоти, яка

----------------------- Page 216-----------------------