208 __________________________________________ О. М. Кривуля

загальним правовим законом: “Чини зовні так, щоб вiльний

прояв твоєї волi був сумiсним з свободою кожного, вiдповiдно

загальному закону” [16].

Через проблему права Кант виходить у свiт мiжлюдських

стосункiв, якi охоплюють родину, громадянське суспiльство,

державу i мiждержавнi вiдносини. Мiжлюдськi стосунки на

основi власностi, сiм’я та шлюб розглядаються у роздiлi про

особисте (“приватне”) право, де центральною є проблема

власностi. Громадянське суспiльство i держава – то область

публiчного права, куди входить i право мiжнародне. Мислитель

рiшуче наполягає на принципi розподiлу влади, видiляє

законодавчу, виконавчу та судову її гілки.

Загальним знаменником у всiх проявах правових вiдносин

визначається первинна свобода iндивiда, проте не завжди i не

у всьому Кант послiдовно проводить цей принцип. Так, права

голосу позбавляються жiнки i слуги, оскiльки вони не мають

громадянського статусу, а їх iснування – лише присутнiсть.

Непослiдовним виявляє він себе i тодi, коли говорить про

вiдношення громадян до верховної влади. З одного боку,

визнається свобода кожного не пiдкорятися нiякому iншому

закону, крiм того, на який громадянин дав свою згоду;

а з iншого боку, категорично – пiд загрозою смертної кари –

забороняеться будьякий протест чи революцiя проти

зловживань верховної влади. Правда, коли Кант у 1797 р. видав

“Метафiзику звичаїв”, в якiй розглянув це питання, вже

завершилась перемогою Велика Французька революцiя і треба

було внести деякi корективи. Тому вiн припустив: коли

“революцiя вдалася i встановився новий лад, то неправомiр

нiсть цього починання i здiйснення революцiї не може

звiльнити пiдлеглих вiд обов’язку пiдкоритися – як

доброчинним громадянам – новому порядку, i вони не мають

змоги ухилитись вiд чесної покори уряду, котрому тепер

належить влада” [17]. Розглядаючи мiжнародне право, Кант

торкається дуже важливої для нього iдеї – права народiв на

мир. Бiльш детально вiн розробив цю тему трохи ранiше,

у працi 1794 р. “До вiчного миру”. Встановлення загального

i вiчного миру мiж народами i державами складає кiнцеву мету

вчення про право. Вiйна, на думку Канта, не є той засiб, яким

кожен повинен домагатись свого права.

----------------------- Page 209-----------------------

Філософія______________________________________________ 209

9.3. ЕстетикаКантатайогофілософська

антропологія

Естетичнi погляди Канта викладено у “Критицi здiбностi

судження” (1790). Тезово їх можна звести до таких тверджень.

Естетичне займає промiжне мiсце мiж iстиною i добром, красота

немовби зливає цi два полюси воєдино. Сприйняття прекрасно

го – це в той же час окрема галузь людської духовної активностi,

воно потребує певних зусиль, часу i рiвня культури. Естетичнi

судження базуються на апріорних почуттях задоволення

i незадоволення. Задоволення ми можемо вiдчувати i вiд доброго,

i вiд корисного, маючи на увазi утилiтарне використання. До

естетичного ж належить гарне само по собi, тут доцiльнiший

вираз “незацiкавлене приємне”. Це чисте спостереження,

в якому затихають будьякi бажання, занепокоєння волi, ми не

прагнемо нiчого одержати вiд предмету, анi пiзнати, анi

використати його. Естетичнi судження – це судження смаку

виключно на основi задоволення чи незадоволення. Предмет

такого задоволення i зветься прекрасним.

Слід звернути увагу на смисли терміну «судження»

оскільки у філософії Канта вони присутні у різних контекстах.

У логічному смислі «судження» – форма думки у вигляді

вислову, у якому дещо стверджується або заперечується

стосовно предмету думки. У іншому смислі «судження» – одна

з пізнавальних здібностей, яка полягає в умінні користуватися

правилами при підведенні окремого під загальне. Людину,

нездатну до такої мисленевої процедури вважають за дурня.

У третьому смислі «судження» – розумовий акт, що виражає

ставлення суб’єкта до чогонебудь, його оцінку. У роботі Канта

“Критика здiбностi судження” мається на увазі «судження»

у цьому останньому смислі.

До Канта предметом естетики вважались тільки витвори

мистецтва, природа не бралася до уваги. Кант же до мистецтва і

природи поставився однаково: явища природи теж можуть бути

предметами людської оцінки з естетичної точки зору. Так,

напр., розглядаючи піднесене стосовно явищ природи, Кант

зауважував, що воно переживається нами естетично у тому разі,

якщо ми спостерігаємо набагато превершуючі людину сили

природи, природні катаклізми, але при цьому самі знаходимося

у безпеці.

Фiлософська система Канта завершується вченням про

людину, яке він найбільш повно виклав у творi “Антропологiя

----------------------- Page 210-----------------------