202 __________________________________________ О. М. Кривуля

лад, можна однаково переконливо довести справедливiсть двох

тверджень: 1) свiт обмежений у просторi i має початок у часi;

2) свiт необмежений у просторi i не має початку.

Такi антиномiї свiдчать: предмети, котрим приписуються

суперечливi властивостi, не можуть бути мислимими за законами

досвiду. Вони є “рiччю самою по собi”, ноуменом, тобто тим, що

можна лише мислити, але чого неможна подати в чуттях. А коли

так, то ноуменальний свiт є для науки недосяжним.

Обговорюючи антиномiї про свiт в цiлому, Кант порушує

дуже важливу для фiлософiї тему, тему свободи. Вiн її

розглядає в зв’язку з поняттям причинностi i формулює так:

1) причиннiсть за законами природи не є єдиною причиннiстю,

з якої можна вивести всi явища в свiтi, адже для пояснення

явищ слiд припустити ще й причиннiсть через свободу; 2) нiякої

свободи немає, все в свiтi здiйснюється тiльки за жорсткими

законами природи. Треба одразу зауважити, що тут йдеться про

свободу стосовно свiту цiлком, тобто в космологiчному розумiннi.

Тут вона є чистою трансцендентальною ідеєю. З досвiду, пояснює

Кант, iдея такої свободи не виникає, бо досвiд та природа

свiдчать, що в них панує причиннiсть. I розум сам собi створює

“iдею спонтанностi” (свободної причинностi), котра здатна

починати причиннонаслiдковий ланцюг без попередньої

причини. Так мислима свобода є не щось емпiричне,

а iнтеллiгiбельне, тобто осягається виключно розумом.

Насправдi, якби свобода – як безумовно перша причина –

фiксувалась у досвiдi, то вона належала б свiту явищ, пiдпадала

б пiд поняття природи, де панує та жорстка причиннiсть, котру

вивчає природознавство. Тодi залишається, щоб врятувати

свободу, припустити її iнтеллiгiбельнiсть та якось “поєднати”

свободу i природу. Бажане “поєднання” можливе лише у один

спосіб: треба визнати за всiма явищами здатнiсть мати подвiйнi

ознаки: емпiричнi та iнтеллiгiбельнi. Останнi залишаються

недосяжними для науковотеоретичного пiзнання.

Ще раз звернемо увагу на те, що Кант розгладає свободу

стосовно свiту цiлком, тобто як iдею свiтову, а не тiльки

вiдносно людини. Трансцендентальнiсть iдеї свободи передбачає

її пристосовнiсть до всiх явищ, у тому числi i до людини.

Людина сама є лише одне з явищ чуттєвого свiту, але як така,

має розсудок i розум. Слушно припустити, виходячи з загальної

схеми, що саме розум є причиною всiх довiльних вчинкiв, але

внаслiдок iнтеллiгiбельного характеру цiєї причини, вона нам

----------------------- Page 203-----------------------

Філософія______________________________________________ 203

незрозумiла вичерпно, залишається назавжди прихованою

“рiччю самою по собi”.

В останньому роздiлi “Критики чистого розуму”, який має

назву “Трансцендентальне вчення про метод”, ставиться завдан

ня визначити формальнi умови для всiєї системи чистого

розуму. Тут можна знайти чимало цiкавих думок, зокрема про

дисциплiну розуму, його системнiсть, принципи застосування.

Говорячи про дисциплiну розуму, Кант ще раз застерiгає вiд

даремних спроб проникнути за межi досвiду у “привабливi зони

iнтелектуального”, у сфери надчуттєвого. Обмежуючи пiзна

вальнi можливостi розуму i в той же час, пiдкреслюючи

нестримний порив його за рамки емпiричного, мислитель

пропонує як кiнцевi цiлi розуму три предмети: свободу волi,

безсмертя душi i буття Бога. Чисті теоретичнi здобутки розуму

тут мiзернi, що засвiдчують антиномiї, проте цi три тематичнi

сфери (свобода, душа, Бог) важливi практично. Тут мають

мiсце, наприклад, моральнi закони, якi торкаються практичного

застосування чистого розуму.

9.2. Морально-правоваконцепціяІ. Канта

Кант поєднав усi iнтереси розуму – i теоретичнi, i практичнi –

у три знаменитих запитання [10] :

Що я можу знати?

Що я повинен чинити?

Чого я смію сподіватися?

На перше з наведених запитань попередню вiдповiдь дала

“Критика чистого розуму”. У системi фiлософiї на друге

запитання вiдповiдь дає мораль, на третє – релiгiя. Вже

наприкiнцi життя до цього перелiку фундаментальних запитань

Кант додав четверте:

Що є людина?

На нього вiдповiдає антропологiя, присвячену їй працю

Кант видав у 1798 р. Останнє запитання – найзагальнiше, “по

сутi все це можна було б звести до антропології, адже три

перших питання відносяться до останнього.” – зауважує

Кант [11].

У творчому життi видатного нiмецького фiлософа “Критика

чистого розуму” була етапною з рiзних причин. Вона дала йому

змогу переглянути мiсце фiлософiї у сукупностi людського

знання, її специфiку i структуру, визначити роль рiзних пiзна

вальних здiбностей людини, пiдкреслити активнiсть суб’єкта

----------------------- Page 204-----------------------