§1. Слов'яни в групі народів

ІНДОЄВРОПЕЙСЬКОЇ МОВНОЇ СІМ'Ї

Індоєвропейська проблема

Слов'яни — мовні і культурні на­щадки стародавнього народу, який ми називаємо індоєвропейцями. От­же, історію України треба було б по­чинати не з нашої сучасної території, а звідки-небудь із Малої Азії, степів Алтаю, північного Причорномор'я чи іншого ареалу, де визначать, на­решті, лінгвісти і археологи пра­батьківщину індоєвропейців.

Можливий, щоправда, і дещо інший підхід, що його один із ук­раїнських політичних діячів наївно, але виразно визначив фразою: «ми жили тут вічно». Можна вважати, що ті, хто тут жив впродовж віків, ну, хоча б з неоліту, і є «ми».

Що таке взагалі в історії «ми»? До якої глибини віків, як далеко в часі правомірно говорити про народи-попередники «ми»? Що спільного у тих, хто обробляв українську землю примітивними мотиками тисячі років тому, з нами — сьогоднішніми жителями міст і сіл України?

Єдиної для всіх випадків відповіді на це питання немає. Зміна населен­ня може бути повною, супроводжу­ватись витісненням або винищен­ням аборигенів — і те, й інше бувало в історії людства. Вона може бути частковою і супроводжуватись аси­міляцією місцевого населення чи йо­го решток. Тоді залишається суб-стратний культурний вплив на за-войовників. Але й сліди місцевого, субстратного впливу не означають ще, що історія прийшлого народу Є

7

Дериваиіііна модель членування загально-індосвропейськоі мовної області та формування історичних діалектів (за Т. І'амкрелідж та Вяч.Вс. Івановимі

продовженням попередньої історії цієї землі. Можна твердо сказати: хибно вважати історію українського народу простим продовженням історії тих народів і культур, які ко­лись жили на нашій території.

Яке це мас значення сьогодні, в атомний та комп'ютерний вік? Ви­являється, має. Не тільки в дрібни­цях, але й в глибинних світоглядних структурах, що визначають напрям­ки культурного розвою, знаходимо сьогодні сліди найархаїчніших уяв­лень. Саме тому, а не з абстрактного прагнення відшукати втрачених фізичних праотців, необхідна ре­конструкція глибокої давнини.

На території України знаходяться сліди різноманітних культур далеко­го минулого, наприклад, так званої Трипільської культури V—ПІ тис. до н. є. Було чимало спроб подати історію цієї культури часів єгипет­ських фараонів як історію «пра­українців». Проте носії Трипільської культури аж ніяк не могли бути ані слов'янами, ані їх прямими поперед­никами. Загалом для істориків роз­шифрування етнокультурної прина­лежності «трипільців» є частиною проблеми Балкансько-Дунайських культур, які могли бути індоєвро­пейськими, а могли належати до-індоєвропейському населенню цьо­го регіону. Проте «трипільці» почас­ти могли передати свою культурну спадщину тим індоєвропейським предкам слов'ян, які прийшли на цю територію і їх витіснили або частко­во асимілювали.

Індоєвропейська проблема має ба­гато різних аспектів. Лінгвісти вста­новлюють риси давньої індоєвро­пейської мовної системи, групи діалектів, на які членувалися індо­європейські мови, генезу індоєвро-

пейських мов. Разом з істориками та археологами вони намагаються вста­новити територію первісної індо­європейської мовної спільноти, шля­хи міграції індоєвропейських на­родів, маршрути, за якими предки су­часних індоєвропейських народів прийшли на нинішні свої землі. Ре­конструюються риси культури, міфо­логії, суспільного устрою стародавніх індоєвропейців та їхніх нащадків.

Хоч би як було заманливо просте­жити маршрути руху наших предків по Євразії, їх взаємодію з доіидо-європейським населенням завойова­них територій, а потім і з іншими на­родами індоєвропейського мовного кореня, не все це істотно для істори­ка української культури. Нам важли­во сьогодні відшукати архаїчні уяв­лення, рештки яких дійшли до нас крізь пітьму століть, — незалежно від того, якими дорогами прийшли наші предки на землю України. Тому зупинимося лише на тому боці гіпо­тез про історичне минуле індоєвро­пейців, який має безпосереднє зна­чення для розуміння минулого і су­часного стану культури.

У середині минулого століття дослідникам здавалось, що характе­ристика індоєвропейського (раніше часто говорили «арійського») пра-народу — справа досить доступна кожному, хто знайомий з санскри­том, іранською, грецькою та ла­тинською мовами. Пізніше вияви­лось, що в таких реконструкціях все побудоване довільно, і вибрати се­ред конкуруючих гіпотез одну-єди-ну абсолютно неможливо.

Настав період спаду інтересу до індоєвропеїстики. Історики культу­ри зацікавились більш надій; здавалось би, працею — порівняль­ним аналізом міфів індоєвропей-

ських народів, а лінгвісти перейшли від історії мов (дісхрошюго мовного аналізу) до систематичного опису мовних структур (синхронний мов­ний аналіз, дескриптивна лінгвісти­ка). Дескриптивна лінгвістика після класичних праць фердінанда де Соссюра дала можливість зроби­ти точні класифікації мовних явищ, розгорнути типологічні досліджен­ня, особливо в фонології — аналізі звукового складу мови як системи.

Справа в тому, що відтворення стародавньої лексики індоєвро­пейської прамови є єдиним надій­ним способом реконструювати культуру індоєвропейців і навіть гео­графічне середовище, в якому вони жили. А відтворення праіндоєвро-пейських слів на підставі простої схожості слів сучасних індоєвро­пейських мов — справа безнадійна, оскільки збіг звучань і значень мо­же бути випадковим. Треба встано­вити закони, за якими з певної пра-форми конкретна комбінація звуків 'Преходить у різні мови, який ви­гляд вона буде мати в кожній мові-наступниці. Саме ці методики вда­лося розробити на підставі дескрип­тивної лінгвістики.

Однією з оригінальних рекон­струкцій індоєвропейського минуло­го, що охоплює максимум доступних на сьогодні лінгвістичних та істори-рних даних, є гіпотеза, за­пропонована Вяч.Вс. Івановим та Та-мазом Гамкрелідзе. Хоч би яким бу­ло ставлення до цієї гіпотези, будь-який дослідник сьогодні повинен зважати на факти, що їх ввели авто­ри в науковий обіг. Так, використо­вуючи новітні концепції лінгвістич-

• аналізу, Вяч.Вс. Іванов таТ крелідзе показали, що в прамові була лексика для позначення гірських

ікайХ ГермШс. Балю-слов'

У" і

7 Грецька!) Індо-ірансь

г ська І Кельтська і яаська ІпяліяськаІІ Jf Тохарська

6 Грецька

( Вірмевсько-арійська

АяаяоліЙсь'ка

Б ашо- слов' яаська Ітвл1йсь\

Г ерманська [[ Кедьтсіра

Ц Анфлійс

_{s Щ}

і^утохарська і

чйська

\

5 Арійсько-грецько- Балле-слов'яно- Італо-

Я 'J

} J/ Тохарс

Тохарська

/ /Г Анаюоміяська

., * Аяаіюлійська

Тохаро-келыю-2"/палійська

_п

Аватлійська

Заеальноіндоєврспейська

Я і

германська.

і

Хронологічні

рівні

W!

ландшафтів. Отже, степи Причорно­мор'я не можуть бути індоєвро­пейською прабатьківщиною, як вва­жала більшість дослідників пробле­ми. Помічено також (ще В.М. ілліч-Світичєм, рано померлим блискучим лінгвістом.], що в індоєвропейській прамові були запозичення із семітських мов, отже, індоєвропейці межували з семітами.

У реконструкції Іванова — Гам­крелідзе ці проблеми вирішуються, оскільки за їх гіпотезою етнос чи група етносів, що говорили діалек­тами індоєвропейської прамови, жили в Передній Азії, в гористому регіоні на південь від Кавказу. Ця малоазійська цивілізація була якось

Е

9

пов'язана з синхронними їй циві­лізаціями семітів та населенням Балкан V—IV тис. до н. е.; до кола балканських входила і Трипільська культура. Як. саме визначити >-)ичний характер відомих нині ар­хеологічних культур Балкан і Пе­ня Азії, поки що можна сказа­ти тільки гіпотетично.

І І ІНДОЄВрОПеЙСЬКИХ №

самоназвою етносів стало слово, що сьогодні звучить як «арії» (звідси і «Іран», і «Ейре»). Копіткий фаховий аналіз довів, що первісне зШйєнвй слова аг(і)о пов'язане з ідеєю госпо­даря і гостя, гостинності, товари­ських стосунків (на протилежність стосункам кровної спорідіи«н<>сїіі. «Орати» в індоєвропейській мові

ПОХОДИЛО ВІД ІШ; СЛОВЗ ІНШОГО К0-

реня. Переробка «аріїв» на «оріїв» в низці самодіяльних реконструкцій містить прозорий натяк на те, що «праукраїнці» «жили тут вічно». З таким же успіхом «праукраїнцями» можна назвати Адама і Єву. Найраннішим відокремленням від проггейської спільноти вва­ жається міграція народів тохарської групи. Виокремлюються і діалекти анатолійської групи, з яких розви­ ваються мови xemmchKa, лувійська, палайська тощо, що існували на те­ риторії Анатолії аж до з) имі&ЯЦЙ їх носіїв стародавніми греками в істо­ ричний час. Потім виділяється игре- ко-кірмено-арійсі.ка» мовна спільно- та, яка розпадається на нрото- еллінську, протовірмеиську та про- тоаріиську діалектні груни. Греки оволодівають Балканами, витісняю­ чи і асимілюючи раннє доіидоевро- пейське населення. З Балкан у Пе­ редню Азію приходять г>ірм")ш (за к.оіщ: анова — Ґамкрелідзе,

мгіються на давню індосиро-

ітейську прабатьківщину). Прото-арійська група розділяється на арійську, яка мігрує на територію Індостану, та іранськ)', що ово­лодіває величезною територією не південь і схід від Каспію. З Азії іра-номовні скотарські народи прихо­дять у північне Причорномор'я {скі­фи, пізніше їх витісняють близькі до них сартти-алани, мовними та культурними спадкоємцями яких є осетини).

Як бачимо, в давнину множина індоєвропейських мок мала інший вигляд, ніж сьогодні. Деякі тодішні мови давно зникли, деякі сучасні мови, такі як вірменська та грецька, зародилися вже тоді, деякі мови ще не існували. За висновками лінгвіс­тів, мовні предки германців, балтів, слов'ян, італіків, кельтів становили групу, яку називають групою носив давньоєвропейських діалектів. Етно­си, які говорили на цих діалектах, з'являються в Європі десь у III тис. до и. є. Вони поступово мігрують на захід, розпадаючись на келшо-ітсьм'йську та германо-балто-сло-в'яна.кугруїш.

Найбільш переконливі лінгвістич­ ні дослідження давньоєвропейської проблеми належать Г. Крае (50— 60-ті pp.) та О.М. Трубачову (60-ті pp.). Крае аналізував лексику і СОПОНІМІку і показав, що в той час, коли уже існували окремі ана- толійські. іидо-іранські, вірменська і а грецька мови, давньоєвропейська гь ще не була розчле­ нована. У II тис. до и. е., десь в часи Гомера і Троянських війн, діалекти германський, кельтський італій­ ський, і 'ЇЙ, ІЛІрІЙСЬКИЙ,

і.киіі і слов'янський ще стано­вили мовну спільність. В

/опій спільності виробилися

_:. і зміни в галузі сільського госпо­дарства, соціальних відносин, релі­гії. О.М. Трубачов спеціально ви­вчав лексику гончарного, коваль­ського, текстильного і деревоо¹ кого, ремесел і показав, що в період формування цієї термінології у слов'ян W ' ' знаходи­лись у постійних контактах із пред­ками германців і італіків.

На рубежі ІІ і і РИ<. •" & є. з «дав-пьоєвропейського» мовного масиву іяється праіталійська мова, італіки заселяють Апенмінський грів Ще раніше виокремилася мова прабалтів, яка в і тис. до н є вже розпалася на східно- і західно -ба\тські мовні сфери (східні балтя — мовні попередники латишів і ли­товців'!. З початку І тне. до н. є, гер-;і вже чітко зафіксовані в яс-торфській культурі на півночі Серед­ньої Європи; лінгвісти дійшли вис-лина герйанська мова існувала до середини І тис. до н. е. У ці часи, в епоху Солона, Фідія та Перікла.. германські діалекти почи­нають розділятися на східні, північні

• вхідні.

Слов'янська проблема

Проблема полягає в тому, що безперечне слов'янські археол; і \я ні культури датуються не раніше, ніж V ст. и. є. Далі вглиб віків спад­ковість археологічних пам'яток за­лишається під знаком питання. Ок­ремі згадки давніх авторів можуть ,'ватися слов'ян під іншими іме­нами, і всі ці розрізнені відомості не вкладаються в одне ціле.

Туї ходи.

Один з них — окреслити гео­графічний регіон, який сьогод

■гь слов'яни, і шукати своїх предків саме на цій території. Мож­на вважати північних сусідів скіфів, згадуваних античними авторами, —

НеВрІВ, ГЄЛОНІК оудИНІВ, — І

_ днами просто тому, що хто о інший тоді міг там жити? При но цим шляхом пішов видатний ар­хеолог і історик культури БО. Риба­ком. В \п посібники стародавньої історії нашого краю, які виходили в радянський час, до «нашої історії» включалось все, що з палеоліту знайдено на сучасній території роз­селення українців, росіян, білорусів. Інший Метод вимагає ретроепок-тивно і рекойструкції минулоп і. ТО руху назад в історію від явно слов'янських археологічних куль­тур, пошуку відповідностей з куль-турами-поперодніїкачи.

Найбільш узгоджена з результата­ми історико-лінгвістичних дослі­джень ретроспективна концепція В.В. Седова. Проте і в цій концепції к слабкі місця. Хоча одна з архео­логічних культур кінця І тис. до и, е., так звана культура підклошевих по­ховань на території Польщі, нібито підходить для праслов'янської, про­те її наступницею на цін території є так звана пшеворська культура, яв­но неслов'янського типу, радше гер­манського. Доводиться говорити про чпі"сок» слов'ян у напевно чужу • «>фу або .покладати споді вш їм м на більш точні археологічні спосте­реження, які б дозволили розрізни­ти всередині або під вуаАЛїо ти.-ворської культури якісь варіанти.

Коротше кажучи, археологічні ма­теріали на сьогодні інтерпретуються на е'гаокультурио>і\ рівні дуже _П0Ра.

по. немає безсумнівних доказів етнічної прі юсті тих чи

інших археологічних пам'я о

!0

! !