Добропрекрасне

Сергій Єфремов, Євген Маланюк, Василь Барка звернули увагу на те, що в українському фольклорі мірилом прекрасного є добро – усе високоморальне, шляхетне, гуманне. Це естетичний ідеал народу. Поєднання етноестетичного з етноетичним. Таке явище давні греки позначали словом калокагатія. Витоки такого погляду на мистецтво Василь Барка вбачає в Біблії, в античному мистецтві. Він влучно переклав цей вищенаведений грецький термін на українську мову, пояснюючи його семантику в такому контексті: справжнє мистецтво твориться "з настановою: викликати добрий відгук в серцях, згідно з старогрецьким висловом, що його згадує Сковорода в "Алфавіті", – "Доброта живе в єдиній красі". Від античної старовини також приходить термін "калокагатіа" для означення благопрекрасного, чи добропрекрасного, як найвищої вартісности в мистецтві" [29, с. 46]. Барка спирається теж на афоризм Сковороди "Мистецтво у всіх тайнах священних інструментів не варте ні півшеляга без любові" і стверджує, що краса, безвідносна до добра, – це тільки зовнішня красивість. "Краса своєю самістю – добра" [29, с. 46].

Але ще раніше сутність добропрекрасного виразив С.Єфремов. Це – "моральна краса". До цього висновку автор "Історії українського письменства" дійшов, роздумуючи над етноестетикою українських народних пісень, над "приматом правди" в них. Він писав: "Оцей примат правди, повсякчасний мотив справедливости, невгасиме змагання до громадської й особистої волі разом з протестом проти неволі, як однієї з форм світової неправди, – це, знов кажу, найхарактерніша риса української народньої поезії, її моральна краса і найвища принадність. Цей щиро-людський і незмінно-людяний ідеал справедливого життя по щирій правді робить пісні наші безцінним для всієї людськости добром культурним" [30, с. 318].

С.Єфремова особливо вражає в українських піснях просто-таки побожне почуття до матері. "В одній колядці Мати божа прохає у Христа райських ключів – одімкнути рай і пекло, випустити грішні душі. Одній тільки душі нема прощення – тій,

Що отця з матір’ю та налаяла, Не налаяла, а подумала.

Така зворушлива чистота почуваннів надає надзвичайно глибокого етичного характеру українській народній поезії, – надто пісням про кохання" [30, с. 318].

З наших народних пісень і казок прикладів мотиву "примату правди" можна навести дуже багато. Досить згадати пісню про Правду і Кривду, "Думу про втечу трьох братів з Азова", докори типу "не по правді живеш". Побожне ставлення до матері сформувалось, мабуть, ще в нашому язичництві. У пісні, записаній у селі Тур на Волинському Поліссі, Перун покарав сина (спалив йому хату, вбив жінку й дітей) за те, що прогнав з дому матір. Шанобливе ставлення українців до жінки взагалі широко відображено у їхньому фольклорі.

Що ж до пісень про кохання, то в них естетичний ідеал втілений в образі дівчини, складниками якого є елементи не тільки фізичної, а й духовної, моральної краси. Українська дівоча, парубоча краса – то "хорошая врода з чорними очима". Отже, "карі очі", "чорні брови", "біле личко" (але не без рум’янцю – барви здоров’я) – це постійні епітети в портреті красуні:

Там то мила, там то мила, Там то брови чорні, Лице біле, рум’янеє, А слова виборні.

Звернімо увагу на нетрафаретний епітет – "слова виборні", тобто вишукана, розумна, змістовна, дотепна мова.

Ми вже наводили приклад, де дівчина "красу сіє, розум садить". У коханні ціниться вірність ("дівчино моя вірная"), але у парі з красою і вірністю, чи "красою вірності", йде й розум, краса розуму:

Вийди, вийди, зірко та вечірняя, Вийди дівчино та розумная.

Характерне "поученіє" старшого брата молодшому у весільній пісні:

– Не бери, братку, золота, А бери, братку, розума. Ми золота прикупимо, А розума не вложимо.

Навіть "чайка на болоті" не рекомендує брати "дівчину у злоті".

М.Костомаров у праці "Дві руські народності" писав, що росіяни більші матеріалісти, ніж українці. Наш народ у своїй усній словесності не є "співцем знедоленого селянства", "співцем злиднів". Його ідеалом у колядках є заможний господар. Але народна пісня рішуче засуджує матеріальні розрахунки при одруженні. Натомість, за М.Драгомановим, ідеалом російської весільної пісні є жених, у якого "шуба с царского плеча".

Працьовитість, акуратність, грація руху – предмет естетичного замилування у портреті української дівчини:

Гарненька дівчинонька: Гарненько вона йде, Гарно хату замітає, Гарно віника кладе.

Торкається народна пісня і найінтимніших справ – проблеми дошлюбних статевих стосунків. Весільний ритуал "комори" засуджував передчасну втрату "віночка" дівчиною. У ліричній позаобрядовій пісні справжнім лицарем є козак, який дівчину "так вірненько любить, а займать не посміє", – боїться бути причиною неслави коханої. Цікавий і такий делікатний нюанс:

Не гнівайся, дівчино, Що я не займаю. Хоть я не займаю, Сватати маю.

Не можна втриматись, щоб на закінчення статті ще раз не зацитувати С.Єф­ре­мо­ва: "Сила велика почувань, краса вислову, гуманні думки разом з надзвичайною прос­то­тою й пластичністю – такі риси всієї української поезії, а особливо того циклу пісень, що малює побутове теперішнє життя і насамперед сферу сердечних переживаннів, пісень родинних і про кохання" [30, с. 309-310].

Не слід трактувати думку про простоту народних пісень хибно. Це не примітив, а якщо вже простота – то геніальна. Ми вже наводили приклади ускладнених поетичних структур, асоціативних гіперметафоричних образів, високохудожнього символічного ладу художнього мислення.

Глибока філософічність, витончена висока майстерність психологічного зображення і всього комплексу поетикальних засобів – це універсальна риса національної специфіки українського фольклору.

___________________________

1. Гарасим Я. Об’єкт дослідження – українська ментальність // Монастирський острів. – Дніпропетровськ: Бібліотека "Вільної думки", 1996. № 5. С. 137-158.

2. Костомаров М. Дві руські народності // Твори Амвросія Метлинського і Миколи Костомарова. Вид. 2-е. Львів: Друкарня НТШ, 1914. С. 125-509.

3. Бодянский О. О народной поэзии славянских племен: Рассуждение на степень магистра. Москва, 1837.

4. Драгоманов М. Розвідки про українську народну словесність і письменство: У 4 т. Львів, 1900. Т. ІІІ.

5. Колесса Ф. Українська усна словесність. Львів: Накладом фонду "Учітеся, брати мої", 1938.

6. Дей О., Малиш Л. Піонер слов’янської фольклористики та його українські записи // Українські народні пісні в записах Зоріана Доленги-Ходаковського. Київ: Наук. Думка, 1974. С. 19-60.

7. Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego z muzyką instrumowaną przez Karola Lipińskiego zebrał i wydał Wacław z Oleska. Lwów: Nakładem Franciszka Pillera, 1833.

8. Колесса Ф. Про вагу наукових дослідів над усною словесністю // Колесса Ф. Фольклористичні праці. Київ: Вища школа, 1970. С. 17-33.

9. Драгоманов М. Малороссия в ее словесности // Драгоманов М.П. Вибране. Київ: Либідь, 1991. С.5-45.

10. Сосенко К. Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого вечора. Київ: Сінто, 1994.

11. Українка Леся. Зібр. тв.: У 12 т. Київ: Наук. думка, 1978. Т. 11.

12. Нудьга Г. Українська дума і пісня в світі. Львів: Інститут народознавства НАН України, 1997. Кн. 1.

13. Беларуская вусна-паэтычная творчасць: Падруч. для філал. / К.П.Кабашнікаў, А.С.Фядосік, А.С.Ліс і інш. 2-е выд., перепрац. – Минск: Выш.шк., 1988.

14. Свєнціцький І. Різдво Христове в поході віків (Історія літературної теми й форм). Львів: Друкарня "Діло", 1938.

15. Грушевський М. Історія української літератури: У 6т. 9 кн. Київ: Либідь, 1993. Т. 1.

16. Гарасим Я. Культурно-історична школа в українській фольклористиці. Львів: ЛНУ, 1999.

17. Українські пісні, видані М.Максимовичем / Фотокопія з видання 1827 р. Київ: Вид-во АН УРСР, 1962.

18. Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. Київ: Наук. думка, 1976. Т. 5.

19. Українська душа / Ред. М.Шлемкевича. Нью-Йорк: Ключі. Кн. 5.

20. Метлинський А. Замітки про українсько-руську мову // Твори Амвросія Метлинського і Миколи Костомарова. Вид. 2. Львів: Друкарня НТШ, 1914. С. 68-72.

21. Щурат В. Боденштедтова "Поетична Україна" (спомин в 75-ті роковини появи книжки) // Щурат В. Вибрані праці з історії літератури. Київ: Вид-во АН УРСР, 1963. С.121-127.

22. Ревуцький Д. Живе слово: Теорія виразного читання для шкіл. Львів: ЛНУ, 2001.

23. Чабаненко В. Основи мовної експресії. Київ: Вища школа, 1984.

24. Ukrainian dumy. Toronto; Cambrig, 1979.

25. Ярмоленко С. Фольклор і літературна мова. Київ: Наук. думка, 1987.

26. Рубчак Б. Уваги до засобів народної поезії // Сучасність. 1963. № 4. С. 25-42.

27. Дикарев М. Знадоби до української народної ботаніки // Посмертні писання Митрофана Дикарева з поля фольклору й мітольоґії. Львів: НТШ, 1903. С. 1-48.

28. Словник символів / За ред. О.Потапенка. Київ, 1997.

29. Барка В. Подвиг при сфері Добропрекрасного // Михайло Черешньовський. Статті. Спогади. Матеріали. Нью-Йорк: УВАН, 2000. С. 45-57.

30. Єфремов С. Історія українського письменства. Вид. 4 (Фотопередрук). Мюнхен, 1989. Т. 1.

THE NATIONAL PECULIARITIES OF UKRAINIAN FOLKLORE

(materials for the lecture)

Ivan DENYSYUK

The Ivan Franko National University in Lviv,

Filaret Kolessa Ukrainian Folkloristics Department,

Universytetska st., 1/345, 79602 Lviv, Ukraine,

tel.: (00380 322) 96 47 20, e-mail: folklore@franko.lviv.ua

The survey deals with national peculiarities of Ukrainian folklore, especially with those which work on both stylistic and symbolic levels of genre system. The author considers three types of imagery of the style of folklore pieces. The aesthetic ideal of the Ukrainian people reflected in folklore is defined as good-beautiful.

Key words: national peculiarities of Ukrainian folklore, ethnoaesthetics, loci communes, loci raritates, good-beautiful.

Стаття надійшла до редколегії 12.02.2002

Прийнята до друку 6.03.2002

УДК 398.1:159.955