Не 1.1 Мета, завдання та розвиток фізіології фізичних вправ
(Л – 1 год., Пр. – 2 год.)
Введення. Зміст та завдання.
Фізіологія – наука про функції, тобто про життєдіяльність органів, систем органів та про організм вцілому. Вона вивчає закономірності, що лежать в основі життєво важливих процесів, які якісно відрізняють живе від неживого.
На сучасному етапі фізіологія володіє величезним фактичним матеріалом. Це призвело до того, що від фізіології, як цілісної науки про функції організму, відокремились і стали самостійними декілька наукових напрямків. Серед них самостійними гілками фізіології стали й фізіологія фізичних вправ та вікова фізіологія.
Фізіологія фізичних вправ та спорту вивчає:
зміни структур і функцій організму під впливом термінових та довгочасних фізичних навантажень;
вивчає фізіологічну адаптацію організму до стресу термінового навантаження при заняттях фізичними вправами та адаптацією до хронічного стресу тривалого навантаження під час фізичного тренування (А.С.Ровний, В.С.Язловецький, 2005).
Дуже важливим є вивчення занять фізичною культурою та спортом різних категорій населення, як у віковому, так і у статевому аспекті. Відповідно фізіологія фізичних вправ також вивчає закономірності вікової фізіології.
Вікова фізіологія вивчає особливості життєдіяльності організма в різноманітні періоди онтогенеза, функції органів, систем органів та організма вцілому по мірі його росту та розвитку, своєрідність цих функцій на кожному віковому етапі.
Перший підручник з фізіології фізичних вправ «Фізіологія фізичної вправи»був написаний 1889 році Фернандо Ла Гранжем. Але фундаментальну спробу систематичного викладення фізіологічної характеристики видів спорту зробив радянський вчений О.М.Крестовніков у посібнику «Фізіологія спорту».
Вивчення ролі і значення фізіологічних систем при м’язовій діяльності займалася велика плеяда науковців. Зокрема вивченню впливу фізичних вправ на м’язову систему та розвиток фізичних якостей займалися М.В.Зімкін, Я.М.Коц, В.С.Фарфель Н.А.Фомін та ін.; на нервову систему, аналізаторів і керування рухами Н.А.Бернштейн, А.С.Ровний та ін.; на серцево-судинну систему О.Г.Дембо, В.Л.Карпман, М.М.Амосов та ін.; на дихальну систему В.М. Волков, О.Б.Гандельсман, Л.Я.Євгеньєва та ін.; ендокринну систему А.А. Віру, та ін., вікових та статевих особливостей при заняттям фізичною культурою та спортом А.В.Коробков, А.А.Маркосян, Ю.А.Єрмолаєв, М.М.Амосов та ін.; втоми під час рухової діяльності Ю.І. Данько, В.В.Розенблат та ін.
Результати багатьох різнопланових фізіологічних досліджень, що пов’язані з фізіологією фізичних вправ, лягли в основу раціоналізації навчання та тренування спортсменів, а також фізичного виховання людей різного віку і статті.
Методи дослідження у ффв.
Фізіологія фізичних вправ, як і фізіологія взагалі, - наука експериментальна, тому основним методом вивчення механізмів і закономірностей впливу фізичних вправ на організм людини є експеримент.
До експериментальних методів дослідження можна віднести наступні:
спостереження;
метод графічної реєстрації фізіологічних процесів;
метод реєстрації біоелектричних потенціалів;
метод електричного подразнення органів та тканин;
біохімічні та біофізичні методи;
радіометрія, телеметрія тощо.
Дослідження фізіологічних функцій організму людини на фізичне навантаження можна здійснювати у два способи – це польові та лабораторні умови.
Під час польових умов не завжди можна отримати абсолютно точні параметри. Тому, на допомогу цьому способу обов’язково проводять лабораторні вимірювання, що в свою чергу дозволить отримати точнішу інформацію.
В лабораторних умовах найчастіше використовують для діагностики фізіологічних функцій під час навантаження різновиди ергометрів.
Ергометр – являє собою прилад який дозволяє контролювати (стандартизувати) та вимірювати кількість та інтенсивність фізичної роботи, що виконується людиною. Найбільш розповсюдженими є велоергометр, тредбани та інші. Тривалий час велоергометри були основними приладами, котрі використовувалися під час тестування. Нині їх широко застосовують, які під час досліджень так і у клініці. У велоергометрах звичайно використовується один з чотирьох видів опору: механічне тертя, електричний опір, опір повітря та гідравлічний опір.
Велоергометри – це найбільш придатні прилади для оцінки змін субмаксимальної фізіологічної реакції перед тренуванням та після нього у обстежуваних, маса тіла котрих не змінюється. Опір на велоергометрі не залежить від маси тіла. Тредбани є ергометрами вибору. На відміну від більшості велоергометрів інтенсивність роботи на тредбанах не потрібно контролювати: якщо обстежуваний не підтримує швидкість, що дорівнює швидкості руху стрічки (стрічка рухається за рахунок двигуна та системи роликів), тоді обстежуваний просто «зійде» з нього.
Тредбани – ергометри на яких досягають більш високих пікових показників майже усіх вимірюваних фізіологічних перемінних, таких як ЧСС, вентиляція легень та максимальне споживання кисню.