2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ імені Михайла. ТУГАН-БАРАНОВСЬКОГО

Кафедра туризму

Виноградова О.В.

Смикова М.О.

Ткаченко Т.П.

Університетська освіта:

Курс лекцій

для студентів денної та заочної форм навчання

напряму підготовки 6.020107 «Туризм»

Затверджено:

протокол засідання

кафедри туризму

№ 19 від 24.02.2010 р.

Донецьк 2010

ЗМІСТ

	Стор.
Тема 1. Болонський процес: сутність, принципи, особливості. Історія становлення та розвитку вищої освіти. Сутність Болонського процесу: мета, завдання, інструменти. Європейська система залікових одиниць ECTS. Вища освіта в Україні та Болонський процес.	3 3 5 9 12
Тема 2. Організація навчального процесу в університеті 2.1. Історія створення ДонНУЕТ. 2.2. Організаційна структура университету. 2.2.1. Адмінистрація 2.2.2. Структура окремих підрозділів 2.2.3. Соціально-культурні одиниці 2.3. Основні форми та методи організації навчального процесу в ВНЗ. 2.4. Кредитно-модульна система в ДонНУЕТ.	15 15 18 19 20 24 25 27
Тема 3. Бібліотека як невід’ємна частина вищого навчального закладу. 3.1. Найвідоміші бібліотеки світу. 3.2. Бібліотечна система України. 3.3. Бібліотека ДонНУЕТ.	29 29 31 34
Тема 4. Студентське самоврядування як частина организації университету. 4.1. Поняття студентського самоврядування. 4.2. Історія становлення та розвитку студентського самоврядування в Україні. 4.3. Студентське самоврядування в ДонНУЕТ.	40 40 42 44
Тема 5. Професійна підготовка: вступ до фаху. 5.1. Поняття сутності і перспектив розвитку туристичного бізнесу 5.2.Загальна характеристика дисциплін напряму підготовки «Туризм» 5.3. Історія створення кафедри туризму в ДонНУЕТ	47 47 49 51
Список використаної літератури	53

Тема 1. Болонський процес: сутність, принципи, особливості

1.1. Історія становлення та розвитку вищої освіти

1.2. Сутність Болонського процесу: мета, задачі, інструменти.

1.3. Європейська система залікових одиниць ECTS.

1.4. Вища освіта в Україні та Болонський процес

1.1. Історія становлення та розвитку вищої освіти.

Наука та освіта в Середній час

Вже в Візантії існували багато численні середі школи (риторичні, філософські, богословські) та вищі – юридична та медицинська. Існував Константинопольський університет (т.н. «Аудиторій»), де готували вищих державних мужів: викладали філософію, физику, біологію, медицину, право.

У Європі в ранньому середньовіччя не завжди вміли писати і читати навіть священики і феодали, а часом і королі. Існували школи при монастирях і приватні - для знаті.

При дворі Карла Великого була відкрита Академія, яка, всупереч своїй гучній назві, давала лише елементарні знання і навички читання і письма. Карл зобов'язав єпископів і настоятелів монастирів відкривати школи. Поширенню освіти робить сприяння розвиток міської культури. У містах почали створюватися світські школи, спочатку для дітей знаті, а потім і простолюддя.

Міське життя потребувало різноманітних фахівців. Наприклад, в місті завжди був попит на лікарів і юристів. З'являються колегії (коледжі), члени яких (від учня до професора) почувають себе колегами, які об'єднані вивченням однієї дисципліни.

У школах вивчають два цикли дисциплін : це тривіум (тобто перехрестя трьох шляхів) - граматика, риторика і діалектика (філософія) і квадривіум (перехрестя чотирьох шляхів) - арифметика, геометрія, астрономія і музика. Усі ці науки вважали "сімома служницями богослов'я" або називали "сім'ю вільними мистецтвами".

З часом деякі колегії переростають в університети: саме таким шляхом утворилися Сорбонна, Оксфордський і Кембріджський і деякі інші знамениті західноєвропейські університети.

Середньовічний університет мав чотири факультети: артистичний (тут вивчали "сім вільних мистецтв"), теологічний, юридичний, медичний.

Кожен факультет, як і сьогодні, очолював декан, а університет - ректор.

Університети були незалежними від місцевої влади, мали власний суд і право обирати посадовців.

Тим, хто закінчив університет, привласнювалися наукові ступені: бакалавр (деяким випускникам факультету, які склали іспит по тривіуму); ліценціат (тим, хто склав іспит по квадривіуму); магістр (деяким ліценціатам, які закінчили один з попередніх факультетів).

Магістрант після складання іспитів повинен був прочитати лекцію і провести диспут, на якому повинен був викласти свої погляди, вислухати заперечення, спростувати їх.

Магістранта приводили до присяги і вручали йому відзнаки: перстень-печатку (символ союзу з наукою), капелюх і мантію.

Навчання було схоластичним (від латів. schola - "школа" - вчена бесіда) : це була справжня школа діалектичного мислення. Викладання було орієнтовано не на пасивне засвоєння знань : разом з лекціями звичайними були і різноманітні диспути. Навчання велося на латині.

Прогрес природничих наук і техніки в епоху Ренесанса. Гуманістична освіта базувалася на вивченні римських і грецьких літераторів, філософів і істориків; не виключалися, проте, і тілесні покарання. З схоластикою було рішуче покінчено. Правда, разом з схоластикою відсовувалися і християнські цінності, носієм яких вона була. Виникає тип ученого, якого притягає тільки природа (Микола Коперник, Джордано Бруно, Галілео Галілей, Микола Кузанський, Андреас Везалій, Вільям Гарвей, Агрипа Нетесгеймський, Мішель Нострадамус).

Наука і освіта в післяренесансному суспільстві. Зростає авторитет науки і інженерної справи як практичного затвердження людини в ролі перетворювача природи (І. Ньютон, Р. Декарт, Б. Паскаль, Э. Торрічеллі, Р. Бойль). Схоластика в цих умовах приходить в занепад, поступаючись науці, яка в цю епоху остаточно секуляризується, переходить у світську власність, звільняючись від релігійного впливу.

Освіта стає чинником боротьби за панування в суспільстві. Наприклад, лицарьські академії, які функціонували в Німеччині з кінця XVI ст. до XVIII ст., здійснювали підготовку хлопців не лише до військової служби. Тут разом з генеалогією (родоводу дворянства) вивчали мови: рідну, латинь і французьку; у програмі були риторика, етика і право. Вивчали і мистецтва, якими повинен був володіти лицар (верхову їзду, фехтування, стрільбу з лука, танці, віршування і музику). Зрозуміло, що це всебічне (фізичне, моральне і інтелектуальне) навчання мало на меті виховання елітного прошарку.

Наука і утворення епохи Просвітництва. Хоча наука XVIII ст. і була зорієнтована на чутливий досвід і механічно-матеріалістичний підхід до явищ, проте успіхи її вражаючі, особливо у Франції і Німеччині. В той же час спостерігається прагнення ідеологічно тлумачити науку в матеріалістичному дусі, протиставляти її релігії.

Наука упродовж XVII - XVIII ст. придбаває сучасну структуру. Разом з університетською наукою виникають перші європейські академії наук, які спеціалізуються на суто теоретичних дослідженнях; починає виходити спеціальний науковий друк.

Наука і освіта в XIX - XX ст. Наука на початку XIX ст. прогнозувала тріумф розуму і величезні практичні досягнення, що значною мірою і підтвердилося.

Формується немало нових наук (кібернетика, атомна енергетика, геронтологія, космонавтика та ін.); спостерігається вивчення явищ на стику різних наук (фізична хімія і тому подібне). У XX ст. вже широко використовується електрострум, винайдений лазер, кіно, радіо і телебачення, транзистори; застосовується атомна енергія, людина виходить в космос, широко вводяться комп'ютерні технології.

Проте усі ці безперечні успіхи не перекривають для людини початку нового тисячоліття тих протиріч, які народжені культом науки в XIX, - XX ст.

Педагогічні теорії і методики упродовж двох століть постійно змінювалися - від ланкастерської системи, заснованої на суворій дисципліні і зубрінні, до системи повного "розкріпачення" викладача і учня в сучасній школі, зорієнтованій не на репродуктивний тип засвоєння знань, а на розвиток креативних здібностей людини. Сьогодні на Заході лекція і інші традиційні форми навчання поступаються широкій самостійній роботі тим, хто вчиться - під контролем викладача (тестування, семінар, колоквіум і тому подібне).

За даними ЮНЕСКО, 85% необхідних для життя знань сьогодні учні отримують не в школі, а від друзів, з екрану телевізора і т.п. Усе це підвищує відповідальність школи, середньої і вищої, як інтегруючого закладу, який запобігав би формуванню відірваного від культурного спадку "вузького професіонала", ненадійного і навіть небезпечного соціально. З'являється гасло гуманізації науки і освіти.

Вже на початку XX ст. (1912 р.) Д. Карнегі, який змусив сучасне суспільство замислитися над проблемою "співрозмовника", засновує школу, в якій спеціально вчили прийомам спілкування. Формується педагогічна лінгвістика, яка прагне донести педагогові основи наукових знань про мовну діяльність людини. І це стосується не лише педагогічної сфери, а і усіх сфер людської комунікації.