Загальні положення

Україна активно включається у світові суспільно-економічні процеси: приєдналася до Світової організації торгівлі, стратегічною метою визнано отримання асоційованого членства у Європейському Союзі (далі - ЄС). Транспорт, як інфраструктурна галузь, має розвиватися випереджальними темпами з метою сприяння швидкому економічному та соціальному розвитку країни та її участі у міжнародному поділі праці.

Мета Транспортної стратегії полягає у визначенні ключових проблем, цілей, принципів та пріоритетів розвитку транспортної системи України з точки зору загальнонаціональних потреб та інтересів на період до 2020 року. Вона пропонує політико-економічні, організаційні та правові заходи.

Транспортна стратегія охоплює залізничний, автомобільний, морський, річковий, авіаційний транспорт та громадський пасажирський транспорт загального користування, ефективність роботи яких значною мірою залежить від державної політики та регуляторних методів.

Реалізація Транспортної стратегії сприятиме суттєвому підвищенню ефективності транспортної системи в цілому, стійкому розвитку економіки та добробуту українців.

Технічний та технологічний розвиток транспорту буде спрямований на формування транспортної інфраструктури інтегрованої із Пан’європейськими транспортними мережами, створить умови для подальшого розвитку галузі та її підсекторів.

Транспортна стратегія розроблена робочою групою, утвореною Мінтрансзв’язку, за технічної допомоги ЄС: проекту „Підтримка інтеграції України до Транс’європейської транспортної мережі ТЄМ-Т” та Твінінг-проекту „Підтримка розробки та впровадження транспортної політики в Україні”.

1. Проблеми розвитку транспортного сектору України

Транспортний сектор відіграє важливу роль у соціально-економічному розвитку країни, адже розвинена транспортна система є передумовою економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності національної економіки і якості життя населення. Частка транспортного сектору у валовому внутрішньому продукті України (за даними Державного комітету статистики України) станом на 2008 рік становила 9,3 %. Чисельність працівників галузі становить майже 7 % від загальної чисельності зайнятого населення.

Україна володіє розвиненою інфраструктурою залізничного та водного транспорту. За довжиною мережі залізниць Україна посідає друге місце у Європі (21,7 тис. кілометрів залізниць), у Чорноморському, Азовському та Дунайському басейнах розташовано 18 морських торговельних портів; довжина внутрішніх водних шляхів на найбільших європейських річках Дунай та Дніпро - 2,2 тис. кілометрів.

Вигідне географічне положення України обумовлює проходження Пан’європейських транспортних коридорів № 3, 5, 7, 9; коридорів Організації співробітництва залізниць (ОСЗ) № 3, 4, 5, 7, 8, 10 та транспортного коридору Європа – Кавказ - Азія (ТРАСЕКА) (додатки 1, 2).

Значний транзитний потенціал України дає змогу розвивати експорт послуг, який у 2008 році сягнув 7,6 млрд. дол. США (додаток 3). У загальній структурі експорту послуг транспортні послуги становлять майже 70 %, у структурі імпорту – близько 20 %, завдяки чому транспорт України демонструє стійке позитивне сальдо зовнішньої торгівлі послугами.

У 2008 році транспортна система забезпечила перевезення 1,9 млрд. тонн вантажів і більше 8,3 млрд. пасажирів (додаток 4). Внаслідок світової фінансової кризи та скорочення попиту на основні експортні товари відбулося падіння обсягів вантажних перевезень на 29,1 % за 9 місяців 2009 року порівняно з аналогічним періодом 2008 року, пасажирських перевезень – на 7%.

Відповідно до програмного документа „Україна 2020: Стратегія національної модернізації, перспективний розвиток економіки України оптимістично оцінюється як інвестиційно-інноваційний, який має забезпечити підвищення її конкурентоспроможності. Якщо у 2009 - 2012 роках передбачається гальмування розвитку через світову кризу, то період 2013 - 2020 років має стати важливим етапом прискорення економічного і соціального розвитку України та забезпечити темпи зростання ВВП на 6 - 6,5 % на рік.

Передбачається, що в період 2009 - 2012 років середньорічні темпи збільшення обсягів вантажних перевезень становитимуть 3,7 %, пасажирських – 2,3 %. Цей період вимагає підтримки транспортного сектору з проведенням ефективної тарифної, податкової політики та залученням інвестицій. У посткризовий період (2013 - 2020 роки) очікувані середньорічні темпи приросту вантажних перевезень досягнуть 6,3 %, пасажирських – 2,8 %.

Очікується, що у 2020 році обсяги перевезення вантажів збільшаться порівняно з 2008 роком на 43,1 % і становитимуть 2535 млн. тонн, переробка вантажів у державних морських торговельних портах - на 43,2 %, що становитиме 233,4 млн. тонн, обсяги пасажирських перевезень - на 30,4 %, що становитиме 10867,3 млн. пасажирів (додаток 4).

Перехід на інвестиційно-інноваційний етап розвитку економіки, вступ до СОТ, набуття асоційованого членства у Європейському Союзі вимагає розвитку транспорту на якісно новій основі.

Сьогодні транспортний сектор економіки України у цілому задовольняє лише базові потреби економіки та населення у перевезеннях. Рівень безпеки, показники якості та ефективності перевезень пасажирів та вантажів, енергоефективності, техногенного навантаження на довкілля не відповідають сучасним вимогам.

Спостерігається відставання в розвитку транспортної мережі, перш за все в розвитку автомобільних доріг загального користування від темпів автомобілізації країни. Протягом останніх двадцяти років їх протяжність практично не збільшувалася, у той час як за цей самий період у Європі швидкими темпами будувались автомагістралі. У результаті щільність автомобільних доріг в Україні у 5,9 раза менше, ніж у Франції (відповідно 0,28 та 1,65 кілометра доріг на 1 кв. кілометр площі країни). Протяжність швидкісних доріг в Україні становить 0,28 тис. кілометрів, у Німеччині - 10,9 тис. кілометрів, у Франції – 7,1 тис. кілометрів, а рівень фінансування одного кілометра автодоріг в Україні відповідно у 5,5 – 6 разів менше, ніж у зазначених країнах (додаток 5 ).

Це пояснюється низкою об’єктивних причин, зокрема, такими як великий тягар на утримання транспортної мережі на душу населення порівняно з європейськими країнами через відносно невелику густоту населення (78 чоловік на 1 кв. кілометр), низьку купівельну спроможність громадян (1/5 купівельної спроможності Єврозони), порівняно невеликий парк автомобілів та значну територію країни.

Незадовільним є транспортно-експлуатаційний стан автодоріг: 51,1 % не відповідає вимогам за рівністю, 39,2 % - за міцністю. Середня швидкість руху на автодорогах України у 2 - 3 рази нижча, ніж у західноєвропейських країнах.

На європейських залізницях впроваджено високошвидкісний рух пасажирських поїздів зі швидкістю 200 - 250 і більше кілометрів на годину та високу частоту руху. На залізничному транспорті України також впроваджується рух пасажирських поїздів зі швидкістю до 160 кілометрів на годину, однак при цьому необхідно вирішити достатньо складну проблему розподілу мережі на лінії з переважно вантажним та переважно пасажирським рухом та підвищити частоту руху пасажирських поїздів. Водночас пропускну спроможність залізниць на Кримському напрямку вичерпано.

Морські порти України за якісними, технічними характеристиками, такими як глибина, засоби перевантаження і зберігання, технічний стан причалів і устаткування, рівень автоматизації та комп’ютеризації, залишилися на рівні кінця 80-х – початку 90-х років минулого століття.

Аеропорти потребують суттєвої модернізації, перш за все в тих містах, що готуються приймати учасників чемпіонату Європи 2012 року з футболу .

Незадовільний стан вітчизняної інноваційної та високотехнологічної складової транспортної галузі пояснюється низьким рівнем тарифів на перевезення, що підлягають державному регулюванню; обмеженим фінансуванням з державного та місцевих бюджетів; відсутністю коштів на просте відтворення основних фондів внаслідок заниження їх вартості та недостатнього рівня амортизаційних відрахувань; відсутністю інвестицій на умовах концесій, державно-приватного партнерства; недосконалістю механізмів лізингу. Нестача інвестицій призвела до стрімкого старіння рухомого складу та транспортної інфраструктури, що зумовлює невідповідність технічного і технологічного рівня вітчизняного транспорту європейським вимогам.

Залишається низьким рівень сервісного обслуговування клієнтів, недостатньо використовується наявний транзитний потенціал і вигідне географічне положення країни. Спостерігається відставання в розвитку транспортної інфраструктури, транспортно-логістичних технологій, мультимодальних перевезень, рівня контейнеризації, що зумовлює високу частку транспортних витрат у собівартості продукції.

Масова автомобілізація населення стає альтернативою громадському транспорту, що створює новий стиль життя та забезпечує мобільність населення. Кількість легкових автомобілів у приватній власності за 2003 – 2008 роки в Україні збільшилася на 22 %, або на 1100 тис. одиниць. Це призводить до заторів у містах, підвищення екологічного навантаження та значних енергетичних втрат, адже транспорт є найбільшим споживачем світлих нафтопродуктів.

Одночасно погіршуються соціальні стандарти якості пасажирських перевезень за такими показниками, як наповненість транспортного засобу, забезпечення міським електротранспортом та автобусами великої місткості, регулярність руху. Понад 15 років експлуатуються 92 % трамваїв, 78 % вагонів метро, 63 % тролейбусів, понад 25 років - 58,9 % пасажирських залізничних вагонів. Підприємства громадського пасажирського транспорту характеризуються збитковістю внаслідок низького рівня тарифів, недостатньої компенсації з бюджету витрат на перевезення пільгових категорій пасажирів; неефективності системи збору виручки від міських та приміських перевезень на пасажирському транспорті загального користування.

У 2008 році підприємствами транспортного сектору освоєно майже 21,6 млрд. гривень інвестицій, що становить 9,3 % загального обсягу інвестицій в економіку України (додаток 6). Однак галузь відчуває гостру нестачу коштів для свого розвитку. Більша частина інвестицій у транспортний сектор здійснюється за рахунок власних коштів підприємств транспорту та кредитів банків. Через незавершеність структурних реформ приватний капітал ще не став вагомим чинником розвитку. На транспортну галузь з державного бюджету України у 2009 році заплановано виділити 12,9 млрд. гривень, що становить лише 4,7 % загального обсягу бюджетних коштів (додаток 7). Водночас розвиток транспортної інфраструктури у країнах ЄС є однією з найбільших статей бюджетних витрат.

На транспорті склалося неоднорідне конкурентне середовище: від повністю приватизованого ще на початку 90-х років ХХ століття автомобільного та річкового транспорту до стопроцентної державної власності на залізничному транспорті та в морських портах. Країни Європи та більшість країн СНД вже провели реформування залізничного транспорту, відділивши господарські функції від регуляторних, природно монопольну інфраструктуру від потенційно конкурентного ринку операторських компаній. Потребує реформування система управління й у морських та річкових портах щодо розподілу регуляторних та господарських функцій.

Транспорт створює значне техногенне навантаження на довкілля, є джерелом викидів третини шкідливих речовин в Україні. Найбільше це стосується автомобільного транспорту в містах, де його частка у викидах шкідливих речовин досягає 90 %.

Незадовільним є рівень безпеки дорожнього руху. У середньому за добу в автомобільних катастрофах гинуть понад 20 і отримують травми близько 200 учасників дорожнього руху. Кількість загиблих на 1000 автомобілів в Україні перевищує відповідний показник Польщі у 2,5 разу, Франції – у 5-6 разів, Швеції – у 10-11 разів (додаток 8).

За даними Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО), відносні показники рівня безпеки польотів в Україні значно гірші від середніх загальносвітових показників. За період 1998 - 2007 років у галузі цивільної авіації сталося 16 катастроф, 31 аварія, 76 серйозних інцидентів. Літаки вітчизняних авіакомпаній за результатами контролю безпеки польотів у європейських аеропортах за програмою SАFА неодноразово потрапляли до «чорного списку». Через незадовільну систему управління безпекою судноплавства державний Прапор України включено до „чорного списку” Паризького меморандуму.

Для підвищення ефективності транспортної системи необхідна програма комплексного оновлення та модернізації транспорту, яка передбачатиме комплекс заходів з нормативно-правового забезпечення та створення сприятливого інвестиційного клімату з урахуванням бюджетних та небюджетних джерел інвестування.

Транспортна стратегія також пропонує ряд структурних реформ на транспорті.

2. Принципи транспортної політики

Соціальні принципи: сприяння соціально-економічному розвитку регіонів; забезпечення свободи мобільності людей (у тому числі з обмеженими фізичними можливостями) та у виборі виду транспорту на основі раціональної цінової політики, яка відображає економічну вартість транспорту; створення умов для надання транспортних послуг, які є безпечними і доступними для всіх верств населення; узгодження планування розбудови об’єктів транспортної інфраструктури з генеральною схемою планування території України, довгостроковими планами використання земельних ресурсів і розміщення продуктивних сил; зміцнення партнерських відносин між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, транспортними підприємствами, профспілками та громадськими організаціями в процесі реалізації Транспортної стратегії, удосконалення моніторингу та оцінки виконання поставлених завдань.

Економічні принципи: забезпечення сприятливої ділової кон’юнктури для всіх фізичних і юридичних осіб, які діють на ринку транспортних послуг, незалежно від форми власності, формування однорідного конкурентного середовища між видами транспорту і в межах кожного виду; забезпечення випереджаючого розвитку транспортної інфраструктури; необхідності проведення жорсткої антимонопольної політики, а за наявності конкуренції – введення вільного ціноутворення; залучення інвестицій і заохочення участі приватного сектору на засадах справедливості, прозорості та стабільності; прозорості регулювання транспортної системи; використання ресурсів транспорту відповідно до ринкового попиту.

Фінансові принципи: концентрації фінансових ресурсів на основі визначення пріоритетів відповідно до сформульованих цілей і вимог до економічної ефективності їх використання; функціонування транспортних підприємств на засадах самоокупності; спільного фінансування транспортної інфраструктури через загальне оподаткування або через призначені для користувача платежі (збори); фінансування інвестиційних проектів на основі доходу або потоку прибутків від реалізації проекту; компенсації витрат на перевезення пільгових категорій пасажирів на маршрутах соціального значення для того, щоб транспорт міг повноцінно працювати у майбутньому.

Екологічні принципи: пріоритетності вимог екологічної безпеки, обов'язковості додержання екологічних стандартів і нормативів у транспортній діяльності; запобігання забрудненню довкілля та негативному впливу на людське здоров’я внаслідок інтенсивного розвитку автомобільного транспорту; введення в дію економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності на основі принципу «забруднювач платить»; прийняття та виконання міжнародного законодавства щодо перевезення небезпечних вантажів та запровадження системи навчання працівників суб'єктів перевезення небезпечних вантажів; стимулювання пріоритетного розвитку енергозберігаючих і екологічно безпечних видів транспорту та інтермодальних технологій.

3. Цілі та пріоритети Транспортної стратегії

Метою розвитку транспортної системи є створення умов для соціально-економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності національної економіки і життєвого рівня населення завдяки забезпеченню якості транспортних послуг та задоволенню соціальних, зовнішньоторговельних, оборонних та природоохоронних потреб суспільства.

Основними цілями розвитку транспортного сектору економіки України на період до 2020 року є: розвиток транспортної інфраструктури та модернізація рухомого складу для забезпечення зростаючої мобільності населення та прискорення переміщення товаропотоків; забезпечення конкурентоспроможності та якості транспортних послуг для економіки; забезпечення доступності та якості транспортних послуг населенню; інтеграція до Європейського Союзу і розвиток експорту транспортних послуг; підвищення ефективності державного управління та розвиток конкурентного середовища; підвищення екологічності, енергоефективності транспортних процесів та безпеки перевезень пасажирів і вантажів.

Основними пріоритетами Транспортної стратегії держави мають бути: розвиток транспортної інфраструктури, її модернізація та приведення у відповідність із євростандартами, розбудова мережі міжнародних транспортних коридорів, швидкісних автомобільних доріг та мережі прикордонних пунктів пропуску, а також, зокрема, підготовка транспортної інфраструктури до проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу ; підвищення державних соціальних стандартів транспортного обслуговування населення; інтегрування транспортної системи України в європейську та світову; прискорена адаптація вітчизняного законодавства до європейських норм та стандартів; впровадження нормативних актів, які відповідають положенням та вимогам міжнародних угод; розвиток експорту транспортних послуг, ефективна реалізація транзитного потенціалу України, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного транспорту на міжнародному ринку транспортних послуг; поліпшення інвестиційного клімату, залучення інвестицій на умовах концесій, державно-приватного партнерства, удосконалення механізму лізингу транспортних засобів; створення сприятливих умов, які забезпечуватимуть привабливість транспортної діяльності для залучення приватного, у тому числі іноземного, капіталу; формування ефективної конкурентної тарифної політики та забезпечення доходної бази підприємств галузі; здійснення структурних реформ на залізничному, морському транспорті, міському і приміському громадському автотранспорті, у сфері дорожнього господарства з метою підвищення ефективності державного управління; удосконалення державної системи забезпечення безпеки на транспорті та формування системи державного нагляду за безпекою руху, підконтрольної центральному органу виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку, з метою розмежування функцій управління діяльністю та контролю; стимулювання сталого розвитку транспорту шляхом надання переваги екологічно чистим та енергоефективним видам транспорту, зниження техногенного навантаження транспорту на довкілля, а також шляхом розвитку громадського пасажирського транспорту як альтернативи стрімкій автомобілізації країни.

4. Основні напрями реалізації Транспортної стратегії

4.1. Модернізація транспортної системи

4.1.1. Розвиток транспортної інфраструктури

Нині Україна потребує невідкладної комплексної розбудови транспортної мережі, насамперед міжнародних транспортних коридорів, мережі швидкісних автомобільних доріг, залізниць та аеропортів.

Складність проблеми полягає в тому, що об’єкти транспортної інфраструктури перебувають у державній власності, потребують значних інвестицій та великою мірою залежать від фінансування з державного та місцевого бюджетів. Враховуючи недостатність фінансових засобів бюджету, необхідна взаємодія державного та приватного секторів і нові форми фінансування. Важливим питанням є резервування земель для будівництва та розвитку об’єктів транспортної інфраструктури і підготовка відповідної нормативно - правової бази.

Основні завдання щодо розвитку транспортної інфраструктури:

4. Обеспечение транзитных перевозок в СНГ с использованием

международных транспортных коридоров

Одной из форм наиболее эффективного практического использования логистики является формирование интермодальных перевозок и принятие согласованных мер по оптимизации транзита через территории государств - участников СНГ. Государства - участники СНГ имеют реальные перспективы в отношении усиления своей роли транзитных государств. Этому способствуют объективные факторы: их геополитическое положение и наличие в них мощного транспортного потенциала.

По своей экономической сущности транзит является экспортом транспортных услуг. Набор этих услуг на мировом рынке постоянно расширяется, совершенствуется и зависит от уровня развития национальных транспортных систем и их инфраструктуры.

Рост транзита потребует от государств - участников СНГ развития его транзитно-транспортной инфраструктуры, прежде всего автомагистралей и таможенных переходов. Ускорению движения внешнеторговых грузов способствуют специально оборудованные автомобильные терминалы (автопорты), размещаемые на подъездах к границам. Такие терминалы уже действуют на украинско-венгерской, украинско-польской, белорусско-польской, российско-финской и других границах.

Увеличение объема транзитных перевозок зависит от развития транспортных сетей, что, в свою очередь, определяется инвестициями в эту отрасль. Они должны направляться на модернизацию существующих транспортных систем, ликвидацию узких мест, добавление недостающих звеньев.

Значительная финансовая помощь в модернизации имеющихся в строительстве новых транспортных объектов оказывается международными финансовыми органами - Международным банком реконструкции и развития, Европейским банком реконструкции и развития, Европейским инвестиционным банком и др. Без их дальнейшего участия в инвестировании проектов развития транспортной сети темпы ее качественного изменения могут быть ниже ожидаемых.

Современный транзит невозможен без страхования. В условиях увеличения рисков транспортировки товаров должна расшириться сфера страхования грузов, транспортных средств, ответственности перевозчиков. Возрастание стоимости грузов и средств их доставки делает необходимым развитие системы перестрахования.

На основании изложенного конкретные согласованные меры по оптимизации транзита через территории государств - участников СНГ должны обеспечить решение следующих основных задач: железнодорожным транспортом: обоснование разумного баланса между государственным регулированием и использованием рыночных принципов предложения перевозочных услуг; разработка и проведение гибкой тарифной политики в условиях равноправной конкуренции с другими видами транспорта; более эффективное использование имеющихся железнодорожных путей сообщения; развитие и повышение эффективности организации обновления подвижного состава с учетом расширения комбинированных схем перемещения грузов, расширение сети терминалов для обработки грузов по новым технологиям; повышение темпов технического переоснащения путевой инфраструктуры; автотранспортом: создание равных и благоприятных условий для всех перевозчиков на международном рынке автотранспортных услуг; оптимизация качественных и количественных показателей автомобильного парка с учетом развития рынка автотранспортных услуг; разработка и реализация согласованных мер по строительству и реконструкции важнейших транзитных автомобильных дорог; создание единой нормативно-правовой базы для выполнения транзитных перевозок автомобильным транспортом на территории государств - участников СНГ; гражданской авиацией: приоритетное решение проблем обеспечения полетов; способствование созданию глобальной евразийской сети аэропортов; приведение аэропортов в соответствие с требованиями международных стандартов; совершенствование организации сертификации аэропортов; приведение нормативных документов по обработке грузопассажирских потоков в соответствие с международными требованиями; создание инвестиционных консорциумов по разработке и производству новейших моделей воздушных средств; внедрение и поддержание обоснованных жестких нормативов в эксплуатации транспортных средств.

Развитие и оптимизация транзитных перевозок должны рассматриваться как приоритетная задача государств - участников СНГ и международного сообщества для упрочения трансконтинентальных связей, ускорения экономического и социального развития стран, регионов, мирового хозяйства в целом.

Формирование новых транзитных транспортных магистралей континентального значения, трансазиатские и евроазиатские сухопутные транспортные коридоры, взаимодействие с международными организациями по программам их развития и использования.

Формирование и развитие сети международных транспортных коридоров на территории государств - участников СНГ должны рассматриваться на фоне основных тенденций развития мировой транспортной системы, как одной из составляющих процесса мирового экономического развития. Это обусловлено следующими факторами: рост мировой торговли будет все больше опережать рост мирового производства, значимость мировых транспортных связей превысит роль центров добычи сырья и промышленного производства; наиболее быстрый рост товарообмена предполагается в треугольнике Северная Америка - Европа - страны Азиатско-Тихоокеанского региона, непосредственно охватывающем Россию и государства - участники СНГ в потенциально выгодном качестве естественного моста между Европой и Азией.

В состав Общеевропейской транспортной сети входят следующие компоненты:

Трансевропейская транспортная сеть (TEN) на территории Европейского союза (ЕС); 10 общеевропейских транспортных коридоров в присоединившихся странах, в новых независимых государствах и за их пределами; сеть TINA (проект оценки потребностей в области транспортной инфраструктуры), в состав которой входят 10 коридоров и дополнительные компоненты сети на территории стран - кандидатов на присоединение к ЕС; 4 общеевропейские транспортные зоны (PETrA), охватывающие морские бассейны Средиземного, Черного, Адриатического/Ионического морей и район Баренцева моря/европейской части Арктики; евроазиатские соединения, в частности TRACECA (транспортный коридор Европа - Кавказ - Азия).

Одной из предпосылок формирования новых транзитных транспортных магистралей континентального значения является сложившаяся Трансевропейская транспортная сеть в рамках Европейского союза, в развитие которой положена утвержденная в июле 1996 г. концепция "Совместные главные направления создания Трансевропейской сети", основанная на принципе интеграции различных видов транспорта в мультимодальную транспортную сеть. Важным положением основных направлений TEN является расширение сети на Восток и ее соединение с транспортными сетями третьих стран. Временные рамки расширения TEN на Восток определены 2015 годом. Проводимый ЕС курс на расширение транспортных связей со странами Средней Азии и Закавказья и сближение со странами Центральной и Восточной Европы затрагивает экономические интересы государств - участников СНГ.

Возможности наземных транспортных коридоров дополняются потенциалом транзитного использования воздушного транспортного пространства. В России для обеспечения регулярных полетов действуют так называемые кроссполярные воздушные трассы для полетов между центральной и восточной частями Северной Америки и странами азиатского региона.

Другое базовое направление - коридор Север - Юг, соединяющий страны Северной Европы и Россию с Индийским океаном, Персидским заливом и государствами Юго-Восточной Азии.

Учитывая высокую степень важности этих вопросов, цели и принципы формирования и использования международных транспортных коридоров на территории государств - участников СНГ, эффективное, взаимовыгодное распределение грузо- и пассажиропотоков и совместных действий на рынке транспортных услуг целесообразно рассмотреть в отдельных документах.

Совершенствование транспортных технологий при международной доставке грузов.

Совершенствование организационной структуры международных перевозок сопровождается изменением транспортных технологий (способов перевозки грузов), а также технологий поддержания физического состояния грузов. Этим достигается существенное сокращение времени транспортировки, энергетических и грузовых затрат при перевозке грузов. Подобная "трансформация" грузов коренным образом изменит весь технологический процесс их транспортировки, потребует создания в государствах - участниках СНГ принципиально новых типов развития подвижного состава, перегрузочного оборудования.

В настоящее время организация перевозок контейнеров и трейлеров по интермодальным системам получила большое распространение в государствах - участниках СНГ и показала высокую эффективность и прибыльность.

Российские, украинские и белорусские железные дороги создают логистический центр в Европе. Организация перевозок по имеющемуся ширококолейному вводу до Катовиц и его продление до предполагаемого центра в г.Остраве (Чехия) позволит обеспечить высокие скорости доставки и возможность широкого использования современных технологий перевозок грузов для важнейших торговых партнеров Европы, значительно повысить конкурентоспособность этих дорог на международном рынке транспортных услуг.

Основная цель организации логистического центра в г.Остраве - интермодальное управление грузопотоками между Россией, Беларусью, Украиной и Европой с подключением транзитных грузопотоков из стран Азиатско-Тихоокеанского региона, а также стран, тяготеющих к транспортному коридору Север-Юг. Это позволит создать благоприятные условия для привлечения на сеть дорог дополнительных грузопотоков, в том числе транзитных, будет способствовать расширению деятельности государств-участников на европейском рынке транспортных услуг.

Доминирующее место в организации перевозок грузов в сообщениях Европа-Азия остается за морским транспортом с использованием Суэцкого канала (более 300 млн.т в год). В то же время активно развиваются балтийский, черноморские коридоры, транспортный коридор Европа-Кавказ-Азия (TRACECA), Транссибирская и Трансазиатская железнодорожные магистрали.

Вторым по значимости, вслед за морским, является железнодорожный маршрут, реализуемый через Транссибирскую магистраль, которая служит ключевым звеном, связывающим транспортные системы Азии и Европы.

Транссибирская магистраль составляет основу международного Транссибирского маршрута, который берет свое начало в Японии и Южной Корее и кончается в странах Скандинавии, Центральной Европы, Средней Азии, Дальнего и Среднего Востока, и занимает центральное место в перевозках транзитных и внешнеторговых грузов из стран Азиатско-Тихоокеанского региона в Европу и Среднюю Азию, Ближний Восток.

На направлениях Европа-Азия Транссибирская магистраль - это сложный железнодорожный комплекс с четко отлаженной системой управления перевозками, отвечающей самым строгим требованиям грузоотправителей и операторов. Экономическая и Социальная Комиссия ООН для стран Азии и Тихого океана включила Транссибирскую магистраль в общую систему международных транспортных коридоров в качестве приоритетного направления. Комплексом вопросов, связанных с привлечением грузов на транссибирский маршрут, занимается Международный координационный совет по транссибирским перевозкам.

В обеспечении беспрепятственных перевозок грузов между Европой и Азией важная роль отводится Северному коридору Транссибирской железнодорожной магистрали. Росту объемов грузоперевозок на этом направлении в ближайшей перспективе будет способствовать завершение работ по усилению перегрузочных мощностей на пограничных переходах по перевозке скоропортящихся, сыпучих и зерновых грузов, а также контейнеров, удобрений, нефтепродуктов, металлопроката, угля, древесины, изделий химической промышленности.

По Северному коридору Транссибирской железнодорожной магистрали действует единая сквозная спецставка на всем протяжении маршрута. По заявке Международного координационного совета по транссибирским перевозкам установлена скидка на транзит грузов по территории Казахстана, следующих на Афганистан.

В рамках данного коридора достигнута договоренность между заинтересованными сторонами об организации перевозок хлопка в Европу по маршруту Средняя Азия - порт Актау - Европа.

В рамках организации сотрудничества железных дорог (ОСЖД) действует Соглашение об организационных и эксплуатационных аспектах комбинированных перевозок в сообщении Европа-Азия, которое вступило в силу в августе 1997 г. Это Соглашение является правовой основой для организации перевозок грузов между портами стран Балтии и странами Азиатско-Тихоокеанского региона. В создаваемый коридор

Север-Юг войдет достаточно мощная и разветвленная сеть существующих транспортных коммуникаций государств-участников СНГ, включающих железнодорожные и автомобильные дороги, внутренние судоходные пути и морские порты, а также транспортные сети Ирана, Индии и других стран. Маршрут перевозок международных транспортных грузов стран бассейнов Индийского океана и Персидского залива через Иран, Каспийское море, государств - участников СНГ, Северной и Восточной Европы в 3 раза короче, чем существующий маршрут через Суэцкий канал. Это создает очевидные экономические предпосылки для переориентации на коридор Север-Юг части грузопотоков между странами указанных регионов.

Необходимое условие развития международных перевозок в направлении Европа-Азия - создание правовой базы, способствующей обеспечению перевозок, упрощению процедур пересечения границ, унификации и сокращению объемов документации, что в конечном счете приведет к увеличению и ускорению перевозок и снижению затрат на их осуществление.

В условиях возрастающего спроса на организацию перевозок грузов в международном сообщении между Европой и Азией важное значение имеет создание на этом направлении многофункциональных мультимодальных комплексов с таможенной обработкой грузов. Маркетинговая стратегия таких комплексов основана на ускорении прохождения таможенного досмотра и таможенной очистки грузов, предоставлении таможенного контроля в режиме, удобном для клиентов, обеспечении необходимого сервиса и комплексности услуг.

Мировой опыт подтвердил выгодность интермодального метода при транспортировке в контейнерах, пакетах, на поддонах, ронтрейлерах и другими способами разнообразных генеральных высокоценных грузов.

Этот метод доставки грузов целесообразно широко внедрить на транспортном пространстве СНГ, что позволит значительно снизить совокупные транспортные и сопряженные с ними затраты, обеспечить более высокую степень сохранности груза и доставки его в срок.

Указанные обстоятельства позволяют констатировать, что согласованные меры по разработке и внедрению таких прогрессивных транспортно-технологических систем при международной перевозке грузов, как контейнерные, контрейлерные системы, сухопутные мостирендбрид, комбинированные воздушно-морские лихтеровозные системы и системы перевозок с горизонтальным способом грузовых работ (ро-ро), целесообразно рассматривать как одно из обязательных условий равноправной интеграции транспортных систем государств-участников СНГ в аналогичные международные системы перевозок и повышения на этой основе эффективности и качества транспортного обслуживания и обеспечение эффективного транзита.

Транспортная политика Европейского Союза

Основные направления транспортной политики ЕС на период до 2010 года.

Транспортная политика стран ЕС изложена в Белой книге "Европейская транспортная политика на период до 2010 года - время решать"

В целях снижения перегрузки транспортной инфраструктуры и связанных с ней негативных социально-экономических последствий, а также общего повышения эффективности и конкурентоспособности транспортного сектора Европейская транспортная политика предусматривает решение следующих основных задач:

· изменение соотношения между различными видами транспорта;

· развитие взаимодействия между различными видами транспорта;

· устранение естественных препятствий (барьеров), отрицательно сказывающихся на развитии перевозок за счёт развития магистральной транспортной сети и совершенствования управления движением на ней;

· финансирование развития транспортной инфраструктуры;

· реализация комплекса мер по повышению безопасности транспорта (в первую очередь - безопасности дорожного движения);

· создание эффективных механизмов платности пользования транспортной инфраструктурой, обеспечивающих компенсацию полных затрат общества;

· совершенствование функционирования пассажирского транспорта;

· совершенствование систем городского транспорта и повышение "устойчивости" их функционирования;

· принятие мер, направленных на "смягчение" возможных негативных последствий расширения Евросоюза;

· повышение роли Евросоюза в формировании механизмов международной транспортной политики.

Минтранссвязи разработало Транспортную стратегию Украины

15.12.2009 [08:59].

Минтранссвязи Украины разработало и выносит на публичное общественное обсуждение проект распоряжения Кабинета министров Украины " Об одобрении Транспортной стратегии Украины на период до 2020 года".

Согласно сообщению министерства, транспортная стратегия - первый целостный системный документ, в котором определены приоритеты развития транспорта Украины на долгосрочный период и стратегические задачи развития и функционирования транспортного сектора экономики Украины, расширения международных транспортных, связей, эффективного использования транзитного потенциала страны, интеграции национальной транспортной системы в европейскую,

В соответствии с документом, основными целями развития транспортного сектора экономики Украины на период до 2020 года определены модернизация транспортной инфраструктуры и подвижного состава для обеспечения растущей мобильности населения и товаропотоков, обеспечение конкурентоспособных и качественных транспортных услуг, повышение экологичности, энергоэффективности транспортных процессов и безопасности перевозок пассажиров и грузов.

Среди приоритетов отрасли определены развитие транспортной инфраструктуры, ее модернизация и приведение в соответствие с евростандартами, перестройка сети международных транспортных коридоров и сети пограничных пунктов пропуска, в частности, подготовка транспортной инфраструктуры к Евро-2012, Транспортной стратегией также предусматривается осуществление структурного реформирования на железнодорожном, морском транспорте, городском и пригородном общественном транспорте, в сфере инфраструктуры дорожного хозяйства,

Параллельно запланировано совершенствование государственной системы обеспечения безопасности на транспорте, ...Стимулировать устойчивое развитие транспорта, по мнению разработчиков, возможно путем предоставления преимущества экологически чистым и энергоэффективным видам транспорта, снижения техногенной нагрузки транспорта на окружающую естественную среду и тому подобное.

Одним из основных пунктов стратегии является улучшение инвестиционного климата: создание благоприятных условий, которые будут обеспечивать привлекательность транспортной деятельности для привлечения частного, в том числе, иностранного капитала. Предусматривается масштабное привлечение инвестиций на условиях концессий, государственно - частного партнерства и тому подобное.

При этом основные приоритеты и направления развития, прописанные в транспортной стратегии, будут приняты за основу при разработке отраслевых программ и других документов экономического развития.

Как отмечают в министерстве, в результате реализации транспортной стратегии отрасль займет конкурентоспособные позиции по уровню удельных транспортных расходов, безопасности, экологичности, качеству и доступности транспортных услуг. Тем самым будет достигнут уровень развитых стран по коммерческой скорости и своевременности доставки грузов, доступности транспортных услуг для. населения. В то же время, отрасль будет способной обеспечить потребности экономики и общества в качественных транспортных услугах, которые будут отвечать мировым аналогам, отмечают в министерстве.

Если говорить о цифрах, то в планах Министерства расширить пропускную способность транспорта, в том числе и морского на 61 % (за счет ликвидации узких мест, которые тормозят пропускную способность). Что касается повышения экологичности, то Министерство планирует сократить количество выбросов в атмосферу на 30 % (с 2,4 до 1,7 млн. тонн) за счет сооружения очистительных установок и биосооружений. Усилить обеспечение безопасности на транспорте планируется за счет ремонта дорог, установки светоотражателей, зеркал и других приспособлений, способствующих безопасности движения.

ПОЛОЖЕННЯ

про Міністерство транспорту України

1. Міністерство транспорту України (Мінтранс України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінтранс України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики в галузі транспорту і дорожнього господарства, у сфері використання повітряного простору України та навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства.

2. Мінтранс України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням. У межах своїх повноважень Мінтранс України організовує виконання актів законодавства України і здійснює контроль за їх реалізацією.

Мінтранс України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України.

3. Основними завданнями Мінтрансу України є:

державне управління транспортним комплексом і дорожнім господарством України, використанням повітряного простору України, навігаційно-гідрографічним забезпеченням мореплавства;

організація безпечної роботи транспортного комплексу і дорожнього господарства України;

забезпечення реалізації державної політики щодо становлення та розвитку транспортного комплексу і дорожнього господарства України, національної мережі міжнародних транспортних коридорів, організація навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства, використання повітряного простору України для своєчасного, повного та якісного задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях усіма видами транспорту;

забезпечення взаємодії та координації роботи автомобільного, авіаційного, залізничного, морського і річкового транспорту, дорожнього господарства, здійснення заходів щодо розвитку єдиної транспортної системи України;

створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту всіх форм власності;

створення умов для інтеграції транспортного комплексу і дорожнього господарства України до європейської та світової транспортної системи.

4. Мінтранс України відповідно до покладених на нього завдань:

1) здійснює державне управління автомобільним, авіаційним, залізничним, морським і річковим транспортом, а також дорожнім господарством;

2) здійснює координацію роботи підприємств, установ та організацій автомобільного, авіаційного, залізничного, морського і річкового транспорту, дорожнього господарства, їх об'єднань, що належать до сфери управління Мінтрансу України (далі - підприємства галузі);

3) вживає заходів щодо розвитку єдиної транспортної системи України, створення і функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів та інфраструктури транспортного комплексу і дорожнього господарства України;

4) розробляє і реалізовує заходи щодо налагодження взаємодії, координації та прогнозування діяльності всіх видів транспорту;

5) здійснює заходи щодо реалізації єдиної державної економічної, тарифної, інвестиційної, науково-технічної, кадрової та соціальної політики в галузі транспорту і дорожнього господарства, у сфері використання повітряного простору України та обслуговування повітряного руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства;

6) здійснює нагляд за додержанням підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності (крім Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Управління державної охорони України, а також підприємств, установ, організацій, що належать до сфери їх управління) вимог нормативно-правових актів щодо безпеки польотів, судноплавства, руху відповідно на авіаційному, морському і річковому, залізничному та автомобільному транспорті;

7) бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного і соціального розвитку України, Державного бюджету України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

8) організовує в межах асигнувань, передбачених у Державному бюджеті України, розроблення та проведення експертизи проектів державних програм розвитку транспортного комплексу і дорожнього господарства України, навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства та вживає в установленому порядку заходів щодо їх виконання;

9) здійснює відповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міністерства;

10) здійснює відповідно до законодавства заходи щодо досудової санації державних підприємств, які належать до сфери управління Мінтрансу України, готує пропозиції щодо обсягів і напрямів державних капітальних вкладень у галузь;

11) забезпечує в межах своєї компетенції захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування;

12) сприяє розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, погоджує з відповідними органами інших держав квоти міжнародних перевезень пасажирів і вантажів;

13) за дорученням Кабінету Міністрів України з питань, що належать до компетенції Мінтрансу України, бере участь у роботі міжнародних організацій;

14) бере участь у підготовці міжнародних договорів України, готує пропозиції щодо укладення, денонсації таких договорів, у межах своєї компетенції укладає міжнародні договори України, забезпечує виконання зобов'язань, взятих Україною за міжнародними договорами з питань функціонування транспортного комплексу і дорожнього господарства;

15) вживає заходів щодо реалізації галузевого співробітництва України з Європейським Союзом, у межах своїх повноважень забезпечує виконання Українською стороною зобов'язань за Угодою про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом, адаптацію законодавства України з питань функціонування транспортного комплексу і дорожнього господарства до законодавства Європейського Союзу, здійснює інші заходи щодо інтеграції України до Європейського Союзу;

16) організовує і в установленому порядку контролює роботу, пов'язану із забезпеченням безпеки руху транспортних засобів;

17) забезпечує у випадках, передбачених законодавством, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності;

18) затверджує галузеві стандарти, в межах повноважень, визначених законодавством, організовує, координує та контролює здійснення сертифікації у галузі;

19) вживає заходів до зменшення шкідливого впливу функціонування транспорту на довкілля та забезпечує екологічну безпеку на транспорті;

20) здійснює добір кадрів у системі Мінтрансу України, відповідно до законодавства формує кадровий резерв для державної служби та кадровий резерв керівників державних підприємств, установ і організацій, які належать до сфери його управління, організовує роботу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників транспортного комплексу і дорожнього господарства України, здійснює в установленому порядку заохочення працівників підприємств галузі;

21) виступає в установленому порядку державним замовником наукових комплексних досліджень з економічних, технологічних, організаційних, екологічних проблем розвитку транспортного комплексу і дорожнього господарства України, навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства, використання повітряного простору України;

22) у межах своїх повноважень бере участь у реалізації державної політики зайнятості населення, розробляє заходи щодо забезпечення потреб підприємств галузі у висококваліфікованих працівниках, у встановленому порядку координує діяльність зазначених підприємств з питань підготовки спеціалістів галузі;

23) організовує розроблення проектів нормативно-правових актів з питань функціонування та безпечної роботи транспортного комплексу і дорожнього господарства України, навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства, використання повітряного простору України;

24) забезпечує в межах своєї компетенції здійснення нагляду за додержанням установленого порядку використання радіочастотного спектра і радіочастотних засобів підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Мінтрансу України;

25) координує здійснення заходів щодо впровадження енергозберігаючих технологій у транспортному комплексі і дорожньому господарстві України;

26) контролює впровадження автоматизованих систем управління, зв'язку, інформаційного та навігаційного забезпечення єдиної транспортної системи України і національної мережі міжнародних транспортних коридорів;

27) здійснює в межах своїх повноважень правове регулювання перевезення пасажирів, вантажів, багажу і пошти, безпеки руху транспортних засобів, охорони праці та пожежної безпеки, сертифікації і технічної експлуатації рухомого складу, дипломування спеціалістів морського флоту, функціонування морських та річкових портів, будівництва, реконструкції, ремонту і утримання аеропортів та шляхів сполучення, навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства, а також екологічної безпеки на транспорті за погодженням з Міністерством екології та природних ресурсів України;

28) здійснює загальне керівництво проведенням державної реєстрації морських суден, цивільних повітряних суден, дипломуванням спеціалістів морського флоту, роботою рятувальної, лоцманської та гідрографічної служб морського і річкового транспорту;

29) забезпечує виконання завдань з мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави в межах повноважень, визначених законодавством;

30) здійснює функції компетентного державного органу з перевезення небезпечних вантажів залізничним, автомобільним, повітряним, морським і річковим транспортом та великовагових і негабаритних вантажів автомобільним транспортом;

31) здійснює координацію та методичне забезпечення реалізації заходів підготовки єдиної транспортної системи України до сталого її функціонування, а також планування транспортних перевезень в особливий період;

32) визначає порядок створення, підготовки та підтримання в готовності спеціальних формувань підприємств (об'єднань), установ та організацій транспорту і транспортної інфраструктури, призначених для забезпечення функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період;

33) забезпечує у разі запровадження в державі особливого періоду переведення транспорту і транспортної інфраструктури на відповідний режим роботи їх функціонування, а також технічне прикриття та відбудову шляхів сполучення;

34) здійснює управління єдиною транспортною системою України в особливий період;

35) здійснює в межах своїх повноважень контроль за станом профілактики і попередженням правопорушень, додержанням законодавства України підприємствами галузі та виконанням міжнародних договорів;

36) організовує в межах своїх повноважень роботу підприємств галузі під час ліквідації наслідків стихійного лиха та інших надзвичайних ситуацій;

37) бере участь у розслідуванні причин аварій і катастроф на транспорті в межах своєї компетенції та в порядку, визначеному законодавством, проводить службові розслідування;

38) забезпечує реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті Міністерства, на підприємствах, що належать до сфери його управління;

39) виконує інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

5. Мінтранс України має право:

залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладення міжнародних договорів України;

одержувати в установленому законодавством порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції.

6. Мінтранс України під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, а також з відповідними органами іноземних держав.

У міжнародних відносинах у частині вирішення питань, що належать до його компетенції, Мінтранс України виконує функції Морської адміністрації України та Авіаційної адміністрації України.

7. Мінтранс України у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.

Мінтранс України в разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади спільні акти.

Нормативно-правові акти Мінтрансу України підлягають реєстрації в установленому законодавством порядку.

У випадках, передбачених законодавством, рішення Мінтрансу України є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

8. Мінтранс України очолює Міністр, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України в установленому законодавством порядку.

Міністр має заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади відповідно до законодавства. Міністр розподіляє обов'язки між заступниками, визначає ступінь відповідальності заступників Міністра та керівників структурних підрозділів Мінтрансу України.

Міністр несе персональну відповідальність перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Мінтранс України завдань і здійснення ним своїх функцій.

9. Міністр транспорту України: керує Міністерством;

здійснює управління в галузі транспорту і дорожнього господарства, у сфері використання повітряного простору України та навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства; спрямовує і координує діяльність інших органів виконавчої влади з питань, віднесених до його відання;

особисто відповідає за розроблення і впровадження Програми діяльності Кабінету Міністрів України з відповідних питань, реалізацію державної політики в галузі транспорту і дорожнього господарства, у сфері використання повітряного простору України та навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства.

Міністр несе персональну відповідальність перед Президентом України та Кабінетом Міністрів України за стан справ у галузі.

10. Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Мінтрансу України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності у Міністерстві утворюється колегія у складі Міністра (голова колегії), заступників Міністра за посадою, керівників урядових органів державного управління, що утворені у складі Мінтрансу України, інших керівних працівників Міністерства, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Мінтрансу України.

Члени колегії затверджуються та увільняються від обов'язків Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра.

Рішення колегії проводяться в життя наказами Міністра.

11. У складі Мінтрансу України Кабінетом Міністрів України можуть бути утворені урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції).

12. Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо основних напрямів розвитку науки і техніки в галузі, обговорення найважливіших програм та інших питань у Міністерстві може утворюватися науково-технічна (наукова) рада з учених і висококваліфікованих фахівців.

Склад цієї ради та положення про неї затверджує Міністр.

13. Гранична чисельність працівників центрального апарату Мінтрансу України затверджується Кабінетом Міністрів України.

Структуру центрального апарату Мінтрансу України затверджує Міністр.

Штатний розпис, кошторис видатків центрального апарату Мінтрансу України затверджує Міністр за погодженням з Міністерством фінансів України.

Положення про структурні підрозділи центрального апарату Мінтрансу України затверджує Міністр.

14. Мінтранс України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Програма створення та функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні

Ця Програма передбачає комплекс першочергових заходів, спрямованих на розбудову міжнародних транспортних коридорів на період до 2005 року і розвиток усіх видів транспорту, за винятком повітряного і трубопровідного.

Обсяг виконання дослідних робіт, проектів, інвестиційних вкладень у транспортно-дорожньому комплексі надзвичайно великий, оскільки перехід на ринкові відносини ставить перед транспортом принципово нові завдання і вимагає змін, орієнтовні інвестиції для здійснення яких становлять понад 100 млрд. гривень.

Виходячи з обмежених можливостей державного бюджету та інших джерел фінансування до Програми включено тільки першочергові заходи, здійснення яких закладає основи створення міжнародних транспортних коридорів (далі - транспортні коридори) на території України.

У Програмі ці заходи згруповані у п'ять розділів: визначення вантажо- і пасажиропотоків на транспортних коридорах; законодавча та нормативно-правова база розбудови транспортних коридорів; організація і технологія роботи транспортних систем (оптимізація транспортних процесів); пропуск транспорту в пунктах пропуску на державному кордоні; розбудова транспортних коридорів (інвестиційні проекти).

Головними напрямами розвитку транспортних коридорів визначені:

поетапний перехід на засади міжнародної транспортної політики, прийнятої Європейською Комісією; впровадження прийнятих Україною положень європейських меморандумів, протоколів, угод щодо створення транспортних коридорів; залучення до участі у створенні мережі транспортних коридорів вітчизняних і зарубіжних структур усіх форм власності; перехід на ринкові основи функціонування транспортно-дорожнього комплексу, елементами яких є приватизація державних підприємств, демонополізація, конкуренція тощо. Згідно з Концепцією створення та функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 4 серпня 1997 р. N 821 ( 821-97-п ), передбачаються два варіанти розбудови транспортних коридорів на території України, включених як складова частина до мережі міжнародних транспортних коридорів: реконструкція і модернізація існуючої мережі; спорудження нової транспортної мережі з повним комплексом інфраструктури згідно з міжнародними стандартами.

Розбудова та функціонування транспортних коридорів за існуючими напрямками забезпечується відповідними підприємствами, підпорядкованими Мінтрансу.

( Абзац дев'ятнадцятий вступної частини виключено на підставі Постанови КМ N 1118 ( 1118-2004-п ) від 25.08.2004 )

Спорудження нової транспортної мережі здійснюється на конкурсних засадах переважно із залученням недержавних коштів, насамперед приватного капіталу, включаючи іноземний, під контролем і за участю держави, яка створює умови для залучення капіталу, гарантує його повернення та додатковий прибуток, готує відповідну законодавчу та правову базу.

Нові автомобільні дороги передаються в користування акціонерам, які вклали кошти в їх будівництво, на термін не менший достатнього для окупності вкладених капіталів і одержання додаткового прибутку. Для цього передбачається запровадження плати за проїзд зазначеними автомобільними дорогами.

Визначення вантажо- і пасажиропотоків на транспортних коридорах

Програмою передбачено виконання дослідних робіт з визначення шляхів і тенденцій економічного розвитку України і зарубіжних регіонів, що формують перевезення транспортними коридорами, з прогнозуванням обсягів і напрямків перевезень по кожному, окремо взятому транспортному коридору.

Одним з визначальних питань у залученні транспортних потоків на територію України є ефективно діюча, пристосована до постійних змін міжнародних вимог тарифна політика та система інших зборів і платежів за міжнародні перевезення. Тарифні правила та умови, система інших зборів і платежів, що діють нині в Україні, не повною мірою відповідають цим вимогам.

Незважаючи на низькі загальні тарифи на перевезення, кінцеві транспортні витрати у зв'язку з обтяженням їх додатковими сплатами досить високі і значною мірою відштовхують споживачів транспортної продукції.

Програмою передбачені роботи з удосконалення тарифної політики на всіх видах транспорту, в тому числі у разі їх взаємодії між собою і застосування наскрізних тарифів.

Законодавча та нормативно-правова база розбудови транспортних коридорів

Для забезпечення створення і функціонування мережі транспортних коридорів, організації перевезень на них у міжнародній практиці існує значна кількість нормативно-правових актів, технічних документів, конвенцій, вимог, стандартів тощо. Україна погодила тільки частину цих документів (близько 20 з 50 головних) при загальній кількості їх декілька сотень. У Програмі передбачена підготовка відповідних законодавчих та інших нормативно-правових актів, вивчення і аналіз діючих міжнародних актів, їх адаптація до умов України.

Організація і технологія роботи транспортних систем (оптимізація транспортних процесів)

Міжнародна транспортна мережа України і діючі системи перевезень в умовах перебудови економіки вимагають принципових змін в експлуатаційно-технологічній діяльності, а також заміни технічних засобів і обладнання.

Головні вимоги у цих питаннях такі: максимальне зниження собівартості перевезень; переоцінка критеріїв підходу до визначення ефективності перевезень, перехід від об'ємних показників роботи транспорту до фінансово-економічних; забезпечення достатньої швидкості руху транспорту і доставки пасажирів і вантажів; забезпечення збереження вантажів під час перевезення; підвищення якості послуг на транспорті.

У Програмі передбачено здійснення як науково-дослідних і проектно-конструкторських розробок з цих питань, так і ряду інвестиційних проектів і організаційних заходів.

Пропуск транспорту в пунктах пропуску на державному кордоні

Питання прискореного пропуску транспорту в пунктах пропуску на державному кордоні - одне з найскладніших у міжнародних перевезеннях. В Україні реалізується цільова Комплексна програма розбудови державного кордону України, затверджена Указом Президента України від 16 грудня 1993 р. N 596 ( 596/93 ). Для подальшого прискореного пропуску транспортних засобів через пункти пропуску необхідно створити нову інфраструктуру пунктів пропуску на державному кордоні відповідно до міжнародних стандартів. На маршрутах проходження транспортних коридорів розміщено 12 автомобільних, 11 залізничних та 3 пункти пропуску, що розташовані в морських та річкових портах. Серед пунктів пропуску для автомобільного сполучення тільки пункт "Краківець" (транспортний коридор N 3), побудований у 1997 році, відповідає міжнародним стандартам. Інші пункти пропуску потребують значної реконструкції та будівництва нової інфраструктури.

У Програмі передбачено проведення додаткових робіт, спрямованих на поліпшення умов перетину кордонів у міжнародному сполученні.

Розбудова транспортних коридорів (інвестиційні проекти)

Цей розділ Програми визначає адреси і обсяги інвестиційних вкладень у розбудову транспортних коридорів і споруд на них. Там, де вже визначена доцільність і можливість спорудження нових об'єктів або реконструкції чи підвищення техніко-економічних (споживчих) характеристик існуючих, Програмою передбачені конкретні адреси і обсяги робіт.

В основному ці роботи передбачаються на існуючих об'єктах транспортних коридорів.

На об'єктах, визначених для будівництва на нових напрямках, у разі необхідності Програмою передбачено здійснення попередніх розрахунків, виконання техніко-економічних обгрунтувань або підготовчих робіт для них. З метою майбутнього розміщення автомагістралей та їх споруд необхідно заздалегідь визначити напрямки їх прокладання та зарезервувати земельні ділянки відповідно до плану забудови, залишивши ці ділянки у державній власності без права передачі у приватну власність.

У Програмі передбачається пріоритетна розбудова коридорів N 3, 5, 9, а також коридору Балтійське море - Чорне море (Гданськ - Одеса). Обсяги робіт визначені з урахуванням можливостей інвестування відповідних галузей транспортно- дорожнього комплексу.

Загальна вартість намічених Програмою робіт становить 3013,73 млн. гривень. За рахунок державного бюджету передбачено виділити 1168,82 млн. гривень, у тому числі понад 1 млрд. гривень з коштів дорожнього фонду, віднесеного до державного та місцевих бюджетів. Обсяг капітальних вкладень, які передбачаються на розбудову транспортних коридорів, становить близько 3 млрд. гривень. На науково-дослідні, проектно-конструкторські та організаційно-технологічні розробки передбачено 13,89 млн. гривень.

Внаслідок реалізації Програми очікується підвищення економічних показників роботи залізничного, морського і автомобільного транспорту, збільшення обсягу вантажо- і пасажироперевезень, у тому числі за рахунок транзиту через територію України, підвищення рівня якості праці і послуг на транспортних коридорах. Зростуть валютні надходження до країни. Вже на цьому початковому етапі розбудови транспортних коридорів передбачається збільшення робочих місць на 15 - 20 тисяч.

Зростання прибутку від транзитних перевезень на залізничному транспорті очікується в межах 23 - 25 відсотків. Прибуток морських портів зросте на 51 відсоток.

Середньорічний економічний ефект від поліпшення умов руху на автомобільних дорогах становитиме понад 230 млн. гривень. Окупність капітальних вкладень у розбудову автомобільних доріг становитиме 6 - 7 років, залізниць 8 - 10 років.

66