1.5. Світовий футбол в сучасності. Футбол на Олімпійських іграх

У футболі, як і в будь-якому змаганні, перемагають більш вправні. Такими майстерними майстрами були півстоліття тому уругвайські футболісти, які перемогли на Олімпійських іграх 1924 і 1928 рр.. і на першому чемпіонаті світу в 1930 р.

У той час в європейських командах перевагу віддавали росли сильніше, який умів швидко бігати і потужно бити по м'ячу. Захисники (їх тоді було тільки два - передній і задній) славилися силою ударів. У п'ятірці нападників по краях найчастіше діяли самі швидкі, а в центрі - футболіст з потужним і точним ударом. Напівсередня, або інсайда, розподіляли м'ячі між крайніми та центральними. З трьох півзахисників в центрі грав футболіст, зав'язували більшість комбінацій, а кожен крайній стежив за "своїм" крайнім нападаючим.

Уругвайці, які дізналися футбол від англійців, але зрозуміли його по-своєму, такою силою, як європейці, не відрізнялися. Зате вони були більш вправними і більш швидкими. Кожен знав і вмів виконувати безліч ігрових трюків: удари п'ятою і різані передачі, удари через себе в падінні ... Особливо вразило європейців вміння уругвайців жонглювати м'ячем і передавати його один одному з голови на голову навіть у русі.

Через кілька років, перейнявши у південноамериканських футболістів їх високу техніку, європейці доповнили її добротної атлетичною підготовкою. Особливо досягли успіху в цьому гравців Італії та Іспанії, Угорщини, Австрії, Чехословаччини. Невипадково команди саме цих країн досягли найбільших успіхів у міжнародних зустрічах в 30-і рр.., А італійці двічі, в 1934 і 1938 рр.. стали чемпіонами світу.

На шляху до першої перемоги в світовій першості італійці зустріли наполегливий опір іспанської, австрійської і чехословацької команд: іспанців вони перемогли в результаті дводенної боротьби (1:1 и1: 0), а долю матчів Італія-Австрія та Італія - Чехословаччина також вирішив один гол (відповідно 1:0 і 2:1).

У збірній Іспанії тих років ворота, як і раніше захищав знаменитий Рікардо Замора. Разом з ним на поле виходили Луїс Регейро, Луїс Ірарогоррі, Ісідро Лангара, Гільєрмо Горостіса, які три роки тому в складі збірної Басконії демонстрували високий клас і на стадіонах СРСР, перемігши в більшості зустрічей.

Безпека воріт чехословацької команди забезпечував тоді не менш знаменитий, ніж Замора, Франтішек Планічка, а в лінії нападу сяяли майстерністю відмінні форварди Олдржих Неедли і Антонін Пуч.

Особливо варто сказати про австрійської збірної - знаменитому "вундертіме" ("диво команді") конца20-х і початку 30-х рр.., - Показує виключно витончений, артистичний футбол (так звані віденські мережива) і одночасно славилася високою результативністю. У 1928-1934 рр.. ця команда добилася позитивного балансу у зустрічах майже з усіма найсильнішими командами Європи (Італії, Чехословаччини, Угорщини, Шотландії, Німеччини) і лише один гол поступилася англійцям (0:0 у 1930 р., 3:4 в1932-му). З зірок австрійського футболу тих років заслуговують бути названими і сьогодні воротар Платцер, захисники Цізар і сісти, нападники Біцан і прозваний "Моцартом футболу" Сінделяр.

Але на чемпіонаті світу 1934 трохи сильніше інших все ж таки виявилася збірна Італії, у складі якої виступали колишні аргентинці Монті і Орсі.

Початок і середина 30-х рр.. стали часом відродження колишньої слави англійського футболу. В арсеналі родоначальників цієї гри з'явилося грізну зброю - система "дубль-ве". Престиж футболу Англії захищали такі майстри, як Дін, Бестін, Хепгуд, Дрейк. У 1934 р. у складі збірної країни дебютував 19-річний правий крайній Стенлі Меттьюз, який увійшов в історію світового футболу як легендарна особистість...

У нашій країні футбол в ці роки теж розвивається бурхливо. Ще в 1923 р. збірна РРФСР зробила переможне турне по Скандинавії, перегравши кращих футболістів Швеції і Норвегії. Потім багато разів зустрічалися наші команди з найсильнішими спортсменами Туреччини. І незмінно перемагали. Середина 30-хи початок 40-х pp. - час перших поєдинків з одними з кращих команд Чехословаччини, Франції, Іспанії та Болгарії. І тут наші майстри показали, що радянський футбол не поступається передовому європейському. Воротар Анатолій Акімов, захисник Олександр Старостін, півзахисники Федір Селін і Андрій Старостін, нападники Василь Павлов, Михайло Бутусов, Михайло Якушин, Сергій Ільїн, Григорій Федотов, Петро Дементьєв, за загальним визнанням, були віднесені до числа найсильніших в Європі.

Роки, наступні за закінченням другої світової війни, не принесли футбольному світу одноосібного лідера. У Європі вдаліше інших грали то англійці і угорці, то швейцарці й італійці, то португальці і австрійці, то футболісти Чехословаччини і голландці, то шведи і югослави. Це були роки розквіту наступального футболу і видатних форвардів: англійців Стенлі Метьюз Томмі Лаутона, італійців Валентині Маццола та Сільвіо Піолє, шведів Гуннара Грена і Гуннара Нордаля, югославів Степана Бобек і Райко Мітіч, угорців Дьюли Сіладі і Нандор Хідегкуті.

Період бурхливого розквіту переживав у ці роки атакуючий футбол і в СРСР. Саме в цей період повною мірою і в усій красі проявили себе Всеволод Бобров та Григорій Федотов, Костянтина Бєскова Василь Карцев, Валентин Миколаїв і Сергій Соловйов, Василь Трофимов та Володимир Дьомін, Олександр Пономарьов та Борис Пайчадзе. Радянські футболісти, зустрічаючись в ті роки з багатьма з кращих клубів Європи, нерідко перемагали прославлених англійців і майбутніх героїв Олімпіади 1948 р. шведів і югославів, а також болгар румунів, валлійців та угорців.

Радянський футбол високо котирувався на європейській арені, незважаючи на те що ще не настав час відродження збірної СРСР.

Якщо ж не бути сміливим, наполегливими терплячим, не володіти волею, необхідної для ведення завзятої боротьби, то ні про найменші перемоги не може бути й мови. Чи не проявив ці якості в безпосередньому суперечці з суперником - значить поступився йому.

Дуже важливо й те, що суперечка ця ведеться не поодинці, а колективно. Необхідність узгоджених дій з товаришами по команді, допомоги та взаємодопомоги зближує вас, розвиває бажання віддати всі сили і вміння спільній справі.

Привабливий футбол і для глядачів. Коли ви дивитеся ігри висококласних команд, напевно не залишаєтеся байдужими: футболісти спритно обводять один одного, роблять всілякі хитрощі або високо звиваються, б'ючи з ходу по м'ячу ногою або головою. А яке задоволення приносять футболісти глядачам узгодженістю дій! Хіба можна залишитися байдужим, коли бачиш, як уміло взаємодіють одинадцять чоловік, кожен з яких має в грі різні завдання! Цікаво й інше: кожна футбольна гра - це загадка.

Чому у футболі слабким іноді вдається перемагати сильніших? Мабуть, головним чином тому, що змагаються протягом всієї гри заважають один одному проявляти майстерність. Іноді опір гравців команди, що вважається помітно слабше команди-суперниці, досягає такого ступеня, що зводить нанівець можливість більш сильних повністю проявити свої здібності. Наприклад, ковзанярі під час проходження дистанції не стають на шляху один одного, а біжать кожен по своїй доріжці. Футболісти ж зустрічаються з перешкодами протягом всієї гри. Тільки захоче нападаючий пробити по воротах, а де не взявся нога суперника, що заважає це зробити. Адже виконати той чи інший прийом можна тільки в певних умовах!

Ви в цьому переконаєтеся, як тільки почнете практичні заняття з м'ячем. Наприклад: Щоб пробити по м'ячу або зупинити м'яч, потрібно зручно розташувати опорну ногу, торкнутися що б'є ногою певної частини м'ячі. А мета суперника - весь час цьому заважати. У таких умовах дуже важливим стає не тільки технічну майстерність, а й уміння долати опір.

Адже, по суті, вся гра у футбол з того і складається, що атакуючим всіма силами заважають обороняється. І результат боротьби в поєдинках складається далеко не однаково. В одній грі успіху добиваються ті, хто краще виконує прийоми наступу, в іншій - ті, хто вміє наполегливо чинити опір. Тому ніхто ніколи заздалегідь не знає, як складеться боротьба і тим більше хто переможе.

Ось чому так прагнуть любителі футболу потрапити на цікавий матч, ось за що так любимо футбол!

У футболі, як і в будь-якому змаганні, перемагають більш вправні. Такими майстерними майстрами були півстоліття тому уругвайські футболісти, які перемогли на Олімпійських іграх 1924 і 1928 рр.. і на першому чемпіонаті світу в 1930 р.

У той час в європейських командах перевагу віддавали росли сильніше, який умів швидко бігати і потужно бити по м'ячу. Захисники (їх тоді було тільки два - передній і задній) славилися силою ударів. У п'ятірці нападників по краях найчастіше діяли самі швидкі, а в центрі - футболіст з потужним і точним ударом. Напівсередня, або інсайда, розподіляли м'ячі між крайніми та центральними. З трьох півзахисників в центрі грав футболіст, зав'язували більшість комбінацій, а кожен крайній стежив за "своїм" крайнім нападаючим.

Уругвайці, які дізналися футбол від англійців, але зрозуміли його по-своєму, такою силою, як європейці, не відрізнялися. Зате вони були більш вправними і більш швидкими. Кожен знав і вмів виконувати безліч ігрових трюків: удари п'ятою і різані передачі, удари через себе в падінні ... Особливо вразило європейців вміння уругвайців жонглювати м'ячем і передавати його один одному з голови на голову навіть у русі.

Через кілька років, перейнявши у південноамериканських футболістів їх високу техніку, європейці доповнили її добротної атлетичною підготовкою. Особливо досягли успіху в цьому гравців Італії та Іспанії, Угорщини, Австрії, Чехословаччини. Невипадково команди саме цих країн досягли найбільших успіхів у міжнародних зустрічах в 30-і рр.., А італійці двічі, в 1934 і 1938 рр.. стали чемпіонами світу.

На шляху до першої перемоги в світовій першості італійці зустріли наполегливий опір іспанської, австрійської і чехословацької команд: іспанців вони перемогли в результаті дводенної боротьби (1:1 и1: 0), а долю матчів Італія-Австрія та Італія - Чехословаччина також вирішив один гол (відповідно 1:0 і 2:1).

У збірній Іспанії тих років ворота, як і раніше захищав знаменитий Рікардо Замора. Разом з ним на поле виходили Луїс Регейро, Луїс Ірарогоррі, Ісідро Лангара, Гільєрмо Горостіса, які три роки тому в складі збірної Басконії демонстрували високий клас і на стадіонах СРСР, перемігши в більшості зустрічей.

Безпека воріт чехословацької команди забезпечував тоді не менш знаменитий, ніж Замора, Франтішек Планічка, а в лінії нападу сяяли майстерністю відмінні форварди Олдржих Неедли і Антонін Пуч.

Особливо варто сказати про австрійської збірної - знаменитому "вундертіме" ( "диво команді") конца20-х і початку 30-х рр.., - Показує виключно витончений, артистичний футбол (так звані віденські мережива) і одночасно славилася високою результативністю. У 1928-1934 рр.. ця команда добилася позитивного балансу у зустрічах майже з усіма найсильнішими командами Європи (Італії, Чехословаччини, Угорщини, Шотландії, Німеччини) і лише один гол поступилася англійцям (0:0 у 1930 р., 3:4 в1932-му). З зірок австрійського футболу тих років заслуговують бути названими і сьогодні воротар Платцер, захисники Цізар і сісти, нападники Біцан і прозваний "Моцартом футболу" Сінделяр.

Але на чемпіонаті світу 1934 трохи сильніше інших все ж таки виявилася збірна Італії, у складі якої виступали колишні аргентинці Монті і Орсі.

Початок і середина 30-х рр.. стали часом відродження колишньої слави англійського футболу. В арсеналі родоначальників цієї гри з'явилося грізну зброю - система "дубль-ве". Престиж футболу Англії захищали такі майстри, як Дін, Бестін, Хепгуд, Дрейк. У 1934 р. у складі збірної країни дебютував 19-річний правий крайній Стенлі Меттьюз, який увійшов в історію світового футболу як легендарна особистість ...

У нашій країні футбол в ці роки теж розвивається бурхливо. Ще в 1923 р. збірна РРФСР зробила переможне турне по Скандинавії, перегравши кращих футболістів Швеції і Норвегії. Потім багато разів зустрічалися наші команди з найсильнішими спортсменами Туреччини. І незмінно перемагали. Середина 30-хи початок 40-х pp .- час перших поєдинків з одними з кращих команд Чехословаччини, Франції, Іспанії та Болгарії. І тут наші майстри показали, що радянський футбол не поступається передовому європейському. Воротар Анатолій Акімов, захисник Олександр Старостін, півзахисники Федір Селін і Андрій Старостін, нападники Василь Павлов, Михайло Бутусов, Михайло Якушин, Сергій Ільїн, Григорій Федотов, Петро Дементьєв, за загальним визнанням, були віднесені до числа найсильніших в Європі.

Роки, наступні за закінченням другої світової війни, не принесли футбольному світу одноосібного лідера. У Європі вдаліше інших грали то англійці і угорці, то швейцарці й італійці, то португальці і австрійці, то футболісти Чехословаччини і голландці, то шведи і югослави. Це були роки розквіту наступального футболу і видатних форвардів: англійців Стенлі Метьюз Томмі Лаутона, італійців Валентині Маццола та Сільвіо Піолє, шведів Гуннара Грена і Гуннара Нордаля, югославів Степана Бобек і Райко Мітіч, угорців Дьюли Сіладі і Нандор Хідегкуті.

Період бурхливого розквіту переживав у ці роки атакуючий футбол і в СРСР. Саме в цей період повною мірою і в усій красі проявили себе Всеволод Бобров та Григорій Федотов, Костянтина Бєскова Василь Карцев, Валентин Миколаїв і Сергій Соловйов, Василь Трофимов та Володимир Дьомін, Олександр Пономарьов та Борис Пайчадзе. Радянські футболісти, зустрічаючись в ті роки з багатьма з кращих клубів Європи, нерідко перемагали прославлених англійців і майбутніх героїв Олімпіади 1948 р. шведів і югославів, а також болгар румунів, валлійців та угорців.

Радянський футбол високо котирувався на європейській арені, незважаючи на те що ще не настав час відродження збірної СРСР.

У ті ж роки в чемпіонатах Південної Америки тричі (у 1946-1948 рр..) Перемагали аргентинці, а напередодні чергового чемпіонату світу, який повинен був відбутися в Бразилії, кращими стали майбутні організатори світової першості. Особливо сильна була лінія атаки бразильців, де виділялися центрфорвард Адемір (його і сьогодні включають в символічну збірну країни всіх часів), і инсайды Зізіньо і Жанр, воротар Барбоса і центральний захисник Данило.