- •1. Центрально-Схдіна Європа нап 18 – п. П. 19 ст.: політична структура регіону і система влади.
- •2. Поширення ідей Просвітницва Великої Французької революції у Центр.-Сх. Європі.
- •3. Економічна модернізація Центрально-Східної Європи в 19 ст.
- •4. Націоналізм та лібералізм у Центрально-Східній Європі п. П. 19 ст.
- •5. Конституційні реформи 1860х в Австрійсбкій імперії
- •9. Суспільно-політична криза Османської імперії в др. П. 18 ст. – п. П. 19 ст.
- •10. Албанський національний рух останньої третини 19 – поч.. 20 ст. Проголошення Албанської держави
- •11. Культурно-просвітницький рух болгар і боротьба за незалежну церкву
- •12. Болгарський революційний рух 1860-1870 рр.
- •13.Відновлення Болгарської держави та її внутрішньополітичний розвиток напр. 19 поч 20 ст.
- •14. Зовнішня політика Болгарії наприкінці 19 – на поч 20 ст.
- •15. Етно-релігійна структура і суспільні рухи в Боснії і Герцоговині під владою Османської.Імперії.
- •16. Австрійська політика і суспільні настрої в Боснії та Герцеговині в 1878-1914
- •17. Грецька війна за незалежність 1821-1830
- •18. Внутрішньополітична боротьба в Греції в 1830-70-х
- •19. Формув зовнішньополітичної концепції Греції і перші спроби її реалізації в 1850-70-х
- •20. Виникнення основних політичних партій і діяльність їхніх урядів у Греції наприкінці 19 – на початку 20 ст.
- •21. Зовнішня політика Греції наприкінці 19 – на початку 20 ст.
- •22. Державно-прововий статус Дунайських князівств в пер. П 19 ст.
- •23.Уніоністський рух в Дунайських князівствах і утворення Румунської держави.
- •24. Конст-й лад і внутр.Політ.Життя Румунії.
- •25. Зовнішня політика Румунії в ост третині хіх поч хх ст.
- •26. Соціально-економічна модернізація Румунії 2 пол.19 поч 20ст.
- •27. Сербські повстання і здобуття Сербією автономії в пер. Третині 19 ст.
- •28. Державний устрій і політичне життя автономного Сербського князівства
- •29. Вироблення зовнішньополітичної програми Сербії та спроба її реалізації в 1860-70-х
- •30. Переворот 1903 та його вплив на політичне життя Сербії
- •31. Соціально-економічна модернізація Сербії на початку хх ст.
- •32. Зовнішня політика Сербії на початку хх ст.
- •33. Македонський національно-визвольний рух кінця 19 – початку 20 ст.
- •34. Державний устрій і внутрішньополітичний р-к Чорногорії в ост. Третині 19п 20 ст.
- •35. Політичне і соціально-економічне становище Словенських земель в п.П. Хіх ст.
- •36. Політичне життя в Словенських землях епохи австрійського конституціоналізму (1867-1914)
- •37. Державно-правове становище Хорватських земель наприкінці 18 – на поч.. 19 ст.
- •38. Культурно-просвітницький рух та ідеологія ілліризму в Хорватських землях
- •39. Генеза хорвато-угорського протистояння. Хорвати в революції 1848-1849
- •40. Хорватська політика в умовах австрійських конституційних реформ. Угорсько-хорватська угода 1868
- •41. Ідейні течії в хорватському національному русі 1860-70-х
- •42. Політична боротьба в Хорватських землях наприкінці 19 – на початку 20 ст.
- •43. Культурно-просвітницький рух словаків наприкінці 18 – пер. Пол.. 19 ст.
- •44. Словацька політика в умовах австрійських конституційних реформ
- •45. Диференціація політичних сил у Словаччині на початку хх ст.
- •46. Державно-правовий статус і націонльні вимоги Угорського королівства напр. 18 –першій третині 19 ст.
- •47. Епоха реформ в Угорщині 1830-1847рр
- •48. Революція 1848-49рр в Угорщині.
- •49. Австро-угорська угода 1867р та її вплив на розклад політичних сил в Угорщині.
- •50. Загостреня австро-угорських суперечностей і політична боротьба в Угорщині
- •51. Національно-культурний рух у Чеських землях наприкінці 18 – пер. Пол.. 19 ст.
- •52. Революція 1848-1849 в Чехії і формування концепції австрославізму
- •53. Чеська політика в умовах австрійських конституційних реформ
- •54. Національно-політична боротьба в Чеських землях у 1880-1890-х рр..
- •55. Виникнення нових політичних партій у Чеських землях і їхня парламентська діяльність наприкінці 19 – на початку 20 ст.
- •56. Національно-визвольна боротьба поляків наприк.18 – на поч.. 19 ст. Варшавське к-во
- •57. Польські повстання 1830-60-х
- •58. «Велика» польська еміграція 1830-40-х: основні напрямки і організації
- •59. Політика Німецької, Російської і Австро-Угорської імперії на польських землях у др.Пол.19 – поч. 20 ст.
- •60. Формування основних політичних таборів на польських землях у др.. Пол.. 19 – поч.. 20
- •1. Центрально-Схдіна Європа нап 18 – п. П. 19 ст.: політична структура регіону і система влади.
- •2. Поширення ідей Просвітницва Великої Французької революції у Центр.-Сх. Європі.
13.Відновлення Болгарської держави та її внутрішньополітичний розвиток напр. 19 поч 20 ст.
Сан-Стефанським договором 3 березня 1878 Болгарія відновлювала власну державність і проголошувалася автономним князівством – васалом Туреччини.
Сан-Стефанський мирний договір був переглянутий Берлінським конгресом (липень 1878 р.). Після виникнення Великої Болгарії, яка опиралася повністю на російського імператора, на цьому конгресі прийняли рішення зменшити територію нової держави. У Болгарії були відібрані Македонія, Сх. Фракія та вихід до Егейського моря. Інша територія країни була розділена на 2 част і залишилася підвладною Туреччини. На північ від Балканських гір було утворено князівство Болгарія, а на південь - Східна Румелія.
У 1879 Великі Народні збори (парламент) прийняли Тирновску конституцію, в дусі ліберальних традицій. Ця конституція визнала всі основні види свободи: слова, друку, партій, зборів і захистила приватну власність. Німецький князь Олександр Батенберг очолив державу.
У результаті всенародного руху 18 вересня 1885 року було проголошено З'єднання князівства Болгарія і Східної Румеліі. Бухарестський договір 1886 визнав статус об'єднаної Болгарії. Влітку цього ж року князь Батенберг в результаті змови офіцерів - прихильників Росії був скинутий.
В липні 1887 р. Велике народне зібрання обрало князем Фердинанда Кобурзького, але до 1894 країною керував Стамболов, якому було доручено очолити уряд. Цей уряд проводив антирос. політику. Уряд після нього очолив один з лідерів Народної партії Стоїлов.
Фердинанд затвердив свій авторитет і незабаром проголосив незалежність Болгарії, а себе її царем, в Тирново 22 серпня 1908 року. У 1891 була створена Болгарська соціал - демократична партія. В 1894 році Д. Благоєв заснував Болгарську робочу соціал - демократичну партію. Впродовж 1881 р. було ств. три партії – ліберальну, Прогресивну та Радикальну. домінуюючою була Прогресивна партія, створена молодоконсерваторами. Впливовою силою в країні Радикальна Партія→виступала за проведення демократ.реформ, зменшення податків, проти засилля бюрократії. 17 жовтня оголосили війну Туреччині. Після переможного її завершення Туреччина втратила всі свої території на захід від лінії Медіа - Енош (Лондонський договір 1913 року). За Бухаретским договором (серпень 1913), Болгарія поступилась територіями Румунії, котра приєднала до себе Південну Добруджу, і Туреччині, якій віддала Східну Фракію.
14. Зовнішня політика Болгарії наприкінці 19 – на поч 20 ст.
У 1881 в Болгарії відб держ переворот здійснений князем Баттенбергом. Парламент надав йому повноваження глави держави на 7 років, які дали змогу князю змінити не тільки внутрішню, а й зовнішню політику. Зміни у зовнішній політиці після 1881 виявилися у тому, що країна все більше віддалялася від Росії й шукала союзників на Заході. Ними стали Австро-Угорщина, Німеччина і Англія. Така політика викликала невдоволення лібералів і широких народних мас. Перші суперечки виникли навколо побудови у Болгарії залізниці.
У 1885 Баттенберг проголосив себе князем єдиної Болгарії і ввів до Східної Румелії війська. Возєднання Болгарії викликало в суспільстві патріотичне піднесення. Проте це призвело до розриву відносин між Росією та Болгарією. У лютому 1886 у Бухаресті мирний договір, який зберігав старі сербсько-болгарські кордони. Обєднання Болгарії та її перемога над Сербією сприяло зростанню міжнародного авторитету країни.
«Болгарська криза» 1886-1887, коли відбувалася боротьба за болгарський престол. Баттенберга було заарештовано проросійськими офіцерами. А у 1887 князем став німецький принц Фердинанд Кобурзький, але реальна влада залишилася в руках Стамболова, який очолював уряд, в якому переважали представники народно-ліберальної партії. Зовнішня політика була спрямована на співпрацю з Австро-Угорщиною, Німеччиною та Англією. у 1893 Стамболов встановив в країні диктатуру. Проте князь таємно вів переговори з Росією, тому 1894 Стамболова було усунено, а новий уряд країни очолив Стоїлов. І вже у 1896 Болгарія відновила дипломатичні відносини з Росією.
У 1908 в Османській імперії спалахнула революція, яку Фердінанд використав для остаточної ліквідації васальної залежності Болгарії від Порти. За підтримки Австро-Угорщини 5 жовтня 1908 Фердінанд урочисто проголосив незалежність Болгарії.