- •1. Центрально-Схдіна Європа нап 18 – п. П. 19 ст.: політична структура регіону і система влади.
- •2. Поширення ідей Просвітницва Великої Французької революції у Центр.-Сх. Європі.
- •3. Економічна модернізація Центрально-Східної Європи в 19 ст.
- •4. Націоналізм та лібералізм у Центрально-Східній Європі п. П. 19 ст.
- •5. Конституційні реформи 1860х в Австрійсбкій імперії
- •9. Суспільно-політична криза Османської імперії в др. П. 18 ст. – п. П. 19 ст.
- •10. Албанський національний рух останньої третини 19 – поч.. 20 ст. Проголошення Албанської держави
- •11. Культурно-просвітницький рух болгар і боротьба за незалежну церкву
- •12. Болгарський революційний рух 1860-1870 рр.
- •13.Відновлення Болгарської держави та її внутрішньополітичний розвиток напр. 19 поч 20 ст.
- •14. Зовнішня політика Болгарії наприкінці 19 – на поч 20 ст.
- •15. Етно-релігійна структура і суспільні рухи в Боснії і Герцоговині під владою Османської.Імперії.
- •16. Австрійська політика і суспільні настрої в Боснії та Герцеговині в 1878-1914
- •17. Грецька війна за незалежність 1821-1830
- •18. Внутрішньополітична боротьба в Греції в 1830-70-х
- •19. Формув зовнішньополітичної концепції Греції і перші спроби її реалізації в 1850-70-х
- •20. Виникнення основних політичних партій і діяльність їхніх урядів у Греції наприкінці 19 – на початку 20 ст.
- •21. Зовнішня політика Греції наприкінці 19 – на початку 20 ст.
- •22. Державно-прововий статус Дунайських князівств в пер. П 19 ст.
- •23.Уніоністський рух в Дунайських князівствах і утворення Румунської держави.
- •24. Конст-й лад і внутр.Політ.Життя Румунії.
- •25. Зовнішня політика Румунії в ост третині хіх поч хх ст.
- •26. Соціально-економічна модернізація Румунії 2 пол.19 поч 20ст.
- •27. Сербські повстання і здобуття Сербією автономії в пер. Третині 19 ст.
- •28. Державний устрій і політичне життя автономного Сербського князівства
- •29. Вироблення зовнішньополітичної програми Сербії та спроба її реалізації в 1860-70-х
- •30. Переворот 1903 та його вплив на політичне життя Сербії
- •31. Соціально-економічна модернізація Сербії на початку хх ст.
- •32. Зовнішня політика Сербії на початку хх ст.
- •33. Македонський національно-визвольний рух кінця 19 – початку 20 ст.
- •34. Державний устрій і внутрішньополітичний р-к Чорногорії в ост. Третині 19п 20 ст.
- •35. Політичне і соціально-економічне становище Словенських земель в п.П. Хіх ст.
- •36. Політичне життя в Словенських землях епохи австрійського конституціоналізму (1867-1914)
- •37. Державно-правове становище Хорватських земель наприкінці 18 – на поч.. 19 ст.
- •38. Культурно-просвітницький рух та ідеологія ілліризму в Хорватських землях
- •39. Генеза хорвато-угорського протистояння. Хорвати в революції 1848-1849
- •40. Хорватська політика в умовах австрійських конституційних реформ. Угорсько-хорватська угода 1868
- •41. Ідейні течії в хорватському національному русі 1860-70-х
- •42. Політична боротьба в Хорватських землях наприкінці 19 – на початку 20 ст.
- •43. Культурно-просвітницький рух словаків наприкінці 18 – пер. Пол.. 19 ст.
- •44. Словацька політика в умовах австрійських конституційних реформ
- •45. Диференціація політичних сил у Словаччині на початку хх ст.
- •46. Державно-правовий статус і націонльні вимоги Угорського королівства напр. 18 –першій третині 19 ст.
- •47. Епоха реформ в Угорщині 1830-1847рр
- •48. Революція 1848-49рр в Угорщині.
- •49. Австро-угорська угода 1867р та її вплив на розклад політичних сил в Угорщині.
- •50. Загостреня австро-угорських суперечностей і політична боротьба в Угорщині
- •51. Національно-культурний рух у Чеських землях наприкінці 18 – пер. Пол.. 19 ст.
- •52. Революція 1848-1849 в Чехії і формування концепції австрославізму
- •53. Чеська політика в умовах австрійських конституційних реформ
- •54. Національно-політична боротьба в Чеських землях у 1880-1890-х рр..
- •55. Виникнення нових політичних партій у Чеських землях і їхня парламентська діяльність наприкінці 19 – на початку 20 ст.
- •56. Національно-визвольна боротьба поляків наприк.18 – на поч.. 19 ст. Варшавське к-во
- •57. Польські повстання 1830-60-х
- •58. «Велика» польська еміграція 1830-40-х: основні напрямки і організації
- •59. Політика Німецької, Російської і Австро-Угорської імперії на польських землях у др.Пол.19 – поч. 20 ст.
- •60. Формування основних політичних таборів на польських землях у др.. Пол.. 19 – поч.. 20
- •1. Центрально-Схдіна Європа нап 18 – п. П. 19 ст.: політична структура регіону і система влади.
- •2. Поширення ідей Просвітницва Великої Французької революції у Центр.-Сх. Європі.
11. Культурно-просвітницький рух болгар і боротьба за незалежну церкву
Зростанню національної свідомості болгар сприяли:
1) культурно-просвітницький рух, успіхи в освіті, що викликали інтерес до минувшини народу;
2) кардинальні соціально-економічні зміни, що створили передумови для формування болгарської нації.
Першим ідеологом болгарського національно-визвольного руху є чернець Паїсій написав "Історію слов'яно-болгарську "(1762). Єпископ Софроній Врачанський у автобіографічній праці "Житіє та страждання грішного Софронія" чимало фактів, що свідчать про тяжке становище болгар у добу османського володарювання.
у 20-х роках XIXств болгарських шкіл з переважно світськими предметами. Такі школи відкрилися в Тирново, Відині, Русі та інших містах.
Петр Берон. У книзі "Риб'ячий буквар" (1824)-запропонував нову систему світської шкільної освіти. У 1835 відкрилася перша світська болгарська школа в Габрово. У 1806 р. побачила світ перша книга болгарською мовою — святкові історії ("Тижневик"), а з 1844 р. видається 1-ий болгарський журнал "Любословіє".
У 30-ті роки в Північно-Західній Болгарії відбулися масові селянські виступи.Селянські виступи повторилися й у 1850 р. Основні вимоги, що висувалися, мали соціально-економічний характер.
Особливу роль у збереженні культурних традицій відігравала православна церква. Болгарське духовенство сприяло поширенню освіти серед народу. Справжніми центрами болгарської культури були монастирі, що врятувалися від руйнувань (Рильський, Бачківський, Хілендарський). При монастирях діяли школи. Тут також переписували релігійні книги. Греція здобула в 1830 незалежність. Константинопольський патріархат висуває ідею відродження Візантійської імперії з установленням грецької зверхності над усіма землями, що колись їй належали.
Протягом 20—30-х рр.. у ряді болгарських єпархій проходили виступи парафіян проти засилля греків, їх учасники вимагали скасування відправ грецькою мовою та заміни грецьких священиків на болгарських. Боротьба в болгарській церкві у 1838 р. її спровокували спроби митрополита Тирновського Панарета посилити політику еллінізації. 1839 указ імператора→усі піддані імперії, незалежно від віри та національності, діставали рівні права.
Бозвелі та Іларіон Макаріопольський запропонували конкретну програму національно-культурних і конфесійних перетворень. Але про автономію болгарської церкви не йшлося. Головні положення нової програми були такі: а) призначення на головні церковні посади осіб болгарської національності; б) визнання болгарської мови як основної мови відправ; в) створення представництва болгар у Константинопольському синоді. З сер XIX ст. болгари вимагали церковну самостійність Болгарії. У 1849 в столиці відкрилася болгарська церква Св. Стефана, при якій працювала друкарня.
12. Болгарський революційний рух 1860-1870 рр.
у 1870. запровадження автокефалії стало першим великим успіхом болгарського національного руху. Молоді болгарські революціонери.
За кордоном утв організації-Бухарестський комітет, Одеське болгарське настоятельство. Після війни Бухарестський комітет змінив тактику і перетворився на благодійну спілку «Доброчесна дружина→за мету визволення Болгарії. Вважалося що цього можна досягти шляхом створення єдиної держави сербів і болгар з широкою автономією обох народів.
Особливу роль у болгарському національно-визвольному русі відіграли представники революційно-демократичного напряму. Його започаткував Георгій Раковський був активним учасником руху за автокефалію. Сформував перший болгарський легіон для спільних дій із сербськими військами та повстанцями на теренах Болгарії. Однак сербсько-турецьку війну відвернули зусилля інших держав. У 1867 Раковський засновує нову підпільну організацію з 7 осіб, для якої написав програмний документ - «Тимчасовий закон про народні лісові загони на 1867», в ньому заявляв про необхідність загальнонаціонального повстання, яке мали підготувати гайдуцькі загони, перекинуті з Сербії. Проте Раковський помер ще до початку повстання. Його послідовники – Каравелов і Левський. Вони сподівалися домогтися визволення не шляхом повстання, а шляхом перекидання до Болгарії озброєних загонів, котрі б діяли спільно з арміями балканських країн. Левський, після невдачі перекинутих загонів у 1867-1868 відмовився від таких заходів, а розгорнув роботу на місцях і 1869 створив у Болгарії мережу законспірованих революційних комітетів. Він повязував надії на визволення країни з революційними виступами народних мас. вони заснували у Бухаресті Болгарський революційний центральний комітет. Програма написана Каравеловим була видана 1870 у женевській газеті «Левський у 1871 уклав «Статут-проект», значно радикальніший за програму Каравелова. У ньому говорилося про всенародну революцію, яка сприятиме встановленню демократичної республіки, ліквідації феодальної та буржуазної експлуатації, рівності всіх народів Болгарії. У 1872 обидва документи було прийнято. Каравелов очолив Комітет, а Левський виїхав в Болгарію для підготовки повстання. Комітет після Каравелова очолив Христо Ботев, який обстоював необхідність негайної всенародної революції. Його діяльність сприяла тому, що протягом 70-х провідну роль у визвольному русі став відігравати революційний напрям, а ідеї незалежності знаходили відгук в усіх верствах болгарського населення. У 1875 в Боснії та Герцеговині розпочалося анти османське повстання. Вже в квітні 1876 воно охопило Болгарію.