43. Культурно-просвітницький рух словаків наприкінці 18 – пер. Пол.. 19 ст.

Для першого етапу словацького національного Відродження (до 30-х ХІХ ст.) характерним є переважання просвітницьких ідей. У цей період засновувалися народні школи, змінювався зміст навчальних програм, відкривалися заклади технічної та професійної освіти. Просвітницькі ідеї були провідними в поглядах словацьких «будителів» Папанек у праці «Історія словацького народу» доводив автохтонність словаків. Особлива увага в книзі приділяється діяльності Кирила і Мефодія. Початок процесу формування словацької нації та національної культури умовно можна датувати виходом у світ в 1782 в Братиславі першого словацького віршового твору – «Перша книга різних віршів» Бейза. Першу науково обґрунтовану кодифікацію словацької літературної мови на основі західно словацької діалекту зробив Антон Бернолак. Варіант словацької літературної мови за граматикою Бернолака поширювало «Словацьке вчене товариство», засноване у Трнаві в 1792 під його керівництвом.

1803 при Братиславському євангелічному ліцеї відкр кафедри чехо-словацької мови та літератури, яку очолив Палкович.

У 1784 з дозволу Йосифа ІІ у Братиславі був відкритий спеціальний навчальний заклад – Генеральний семінар, у програмі якого передбачалося вивчення священиками словацької мови.

У 1810 з ініціативи Табліца виникло «Наукове товариство Банської області», яке до 1832 провадило краєзнавчі та етнографічні дослідженн. Товариство очолювало боротьбу за підвищення культурного рівня словацького населення.

Водночас проти процесу створення та вдосконалення словацької літературної мови виступали Ян Коллар, Павел Шафарик. Вони були переконані , що відмова від чеської мови матиме негативні наслідки для створення чесько-словацької єдності й послабить позиції словаків у Габсбурзькій імперії.

Першим загально словацьким осередком патріотичної інтелігенції стало «Товариство аматорів словацької мови та літератури» 1834-1844, яке виникло в Пешті.

44. Словацька політика в умовах австрійських конституційних реформ

До середини 18 ст. у словацьких землях виникла складна ситуація. З одного боку, на цих територіях склалися досить сприятливі умов для розвитку капіталістичних відносин. А з іншого – повне національне безправ’я словаків в Угорському королівстві та панування феодально-кріпосницької системи не давали їм жодних шансів соціально-економічного прогресу. Територія розселення словаків на півночі Угорщини була в економічному та культурному житі більш розвиненою, ніж інші області королівства. Саме в словацьких землях діяли найзначніші культурні центри Угорщини: університет у Трнаві, Гірнича академія в Банській Штявниці, друкарні в Кошице й Трнаві, театр в Братиславі. Указом Марії-Терезіїі «Раціо едукаціоніс» 1777 започатковано реформу освіти, яка заклала основи світської освіти в Угорщині. Головним завданням реформи виступала ліквідація неписьменності населення королівства. У ході реформи освіти в словацьких землях, як і у всьому королівстві, зазнали змін програми навчання. Викладання в початкових школах здійснювалось рідною мовою місцевого населення. Латина залишалася як мова навчання в середніх школах.

Імператор Йосиф ІІ (1780-1790) видав у 1785 Патент, згідно з яким селяни звільнялися від особистої кріпосної залежності, їм надавалося право на вільний відхід від поміщиків, хоча повинності залишалися. У державі також проведено церковну реформу. «Патент про толерантність» 1781 поклав край дискримінації греко-католиків і протестантів в Угорщині. закон про віротерпимість дозволяв протестантам вільно сповідувати рідну релігію, обіймати громадські і державні посади, будувати школи та храми. У ході релігійної реформи римо-католицька церква втратила певні права та привілеї, в тому числі право проголошувати папські булли без санкції імператора, розпускалися релігійні ордени, закривалися монастирі. Намагаючись досягти максимальної одноманітності та суворої централізації Йосиф ІІ підніс німецьку мову в ранг єдиної офіційної, зводячи тим самим усі інші мови до розряду другорядних. Це викликало масові протести представників інших народів, водночас активізувало національно-культурні рухи. В Угорщині була проведена також адміністративна реформа: скасовувалося угорське шляхетське самоврядування, а королівство поділялося на 10 країв на чолі з комісарами, котрих призначав особисто імператор. Словацькі землі були поділені на 3 області: Нітранська, Бансько-Бистрицька і Кошицька.