31. Соціально-економічна модернізація Сербії на початку хх ст.

Після приходу до влади династії Карагеогієвичів нація об’єднується навколо сербської національної ідеї. Країна стала парламентською монархією, головною політичною силою якої була радикальна партія. Повернувшись до влади, вона почала проводити протекціоністські заходи, які сприяли розвиткові промисловості. Саме на поч ХХ ст. зародилася фабрична промисловість.

Серйозною перешкодою на шляху індустріального розвитку Сербії була конкуренція західноєвропейських, передусім австрійських промислових виробів. І лише введення 1904 протекційного митного тарифу дало їй змогу здійснити помітні зрушення. Якщо в 1905 у Сербії налічувалось 94 промислові підприємства, то вже 1910 кількість підприємств зросла до 428.

Для сербського суспільства на поч ХХ ст. було характерним прагнення до обєднання всього сербства і навіть усіх південнослов’янських народів. Якщо здійснення «велико сербської» ідеї залишалося внутрішньою справою сербів, то зближення всіх південнослов’янських народів можливе було тільки на грунті порозуміння між словянами. Тому Сербія стала ревною учасницею всіх загальнослов’янських заходів. У 1905 були зроблені спроби розширити торговельні відносини з Болгарією, зміцнити контакти між сербською та болгарською молоддю.

32. Зовнішня політика Сербії на початку хх ст.

На поч ХХ ст. новий курс у зовнішній політиці Сербії був спрямований на обєднання всіх сербських земель. При цьому орієнтація була на Росію. З 1906 до 1911 митна війна х Австро-Угорщиною. 1911 був підписаний новий торгівельний договір з Австро-Угорщиною, але вже на взаємовигідних умовах. Успіхи у митній війні викликали подальшу активізацію зовнішньої політики.

В період боснійської кризи 1908-1909 лише непідготовленість Росії до війни утримала Сербію від зіткнення з Австро-Угорщиною. Боснійська криза стала одним з головних чинників створення союзу між Сербією, Болгарією, Чорногорією та Грецією. Міжнародні словянські зїзди – у Празі 1908, у Софії 1910 – сприяли подальшому зміцненню сербсько-болгарських відносин. У 1911 в Белграді відбувся 10 зїзд журналістів. Король Петро не тільки приймав у себе делегатів цих з’їздів, а завжди намагався підкреслити свої симпатії до спільнослов’янських ініціатив. У 1910 було створено сербсько-болгарський комітет з вивчення економічних питань, до завдань якого входило не тільки досягнення згоди між обома країнами, а й установлення найтісніших зв’язків між громадянами. Логічним завершенням міждержавного зближення стало укладання в 1912 між Сербією і Болгарією військового союзу проти Туреччини. Так з’явився Балканський союз.

Цей період характеризується тим, що всупереч несприятливими зовнішнім чинникам, поступово активізуються і набувають конструктивності двосторонні контакти між окремими балканськими країнами

33. Македонський національно-визвольний рух кінця 19 – початку 20 ст.

Боротьба за вплив на словян Македонії в середині 90-х ХІХ ст. для Греції та Сербії значно ускладнилась. Адже заважала новоутворена Македонська революційна організація, створена 1893 в Салоніках. Згодом вона отримала назву – Таємної Македонсько-Ординської революційної організації, а в 1905 була перейменована у Внутрішню Македонсько-Ординську революційну організацію. Організація діяла легально і була сформована за централізованими принципами: центральний комітет – окружні – сільські комітети. ЦК очолив Татарчев. До складу місцевих комітетів входили переважно викладачі церковно-шкільних громад Болгарського екзархату. У Софії в 1895 на Першому македонському конгресі еміграції було засновано Верховний македонський комітет , який виступав за надання Македонії політичної автономії. Комітет формував на болгарській території збройні загони, які в разі необхідності мали діяти в Македонії. Активну роль у заснуванні комітету відіграв уряд Болгарії. Створення комітету започаткувало течію в національно-визвольному русі Македонії – «верховизм». Комітет розгорнув активну діяльність, а в 1900 був перейменований на Верховний Македонсько-Ординський комітет.

Відсутність єдиного центру керівництва македонським визвольним рухом та розбіжності стосовно застосування відповідних методів призводили до поразок. Так, у вересні 1902 Верховний комітет, без узгодження з іншими організаціями, підняв «Горноджумайське повстання», яке було незабаром придушене турецькими військами. Наприкінці січня 1903 уряд у Софії заборонив діяльність Верховного комітету на території Болгарії.

Ілінденське повстання розпочалося з виступів 2 серпня 1903 в Монастирській та Бітольській округах й охопило значну частину Пд.-Зх. Македонії, де відразу створювалися органи нової влади. Кульмінацією виступу стало визволення міста Крушево, після чого збори проголосили створення Крушевської республіки та ї вищого органу – Ради республіки – на чолі з Краєвим. Тимчасовий уряд республіки складався з 6 міністрів. Через своє закордонне бюро в Софії керівництво Таємної організації 10 серпня оприлюднило «Декларацію внутрішньої організації до великих сил». У документі містилися вимоги про необхідність призначення в Македонії та інших європейських провінціях Порти губернаторів-християн, які б мали широкі права та певну самостійність. Його було придушено, а Крушевську республіку ліквідовано. Росія і Австро-Угорщина в жовтні 1903 підписали Мюрцштезьку угоду, що передбачала проведення низки реформ у Македонії: реорганізація жандармерії; адміністративних і судових установ; зміна адміністративно-територіального поділу; виділення спеціальних коштів для надання допомоги населенню, яке потерпіло під час повстання.

Таємній організації відбувся розкол. Консервативне крило пропонувало готувати нове повстання в 1904 й продовжувало орієнтуватися на Болгарію. Ліве ж відстоювало незалежний характер македонського визвольного руху. Після зїзду 1905 та перейменування на Внутрішню організацію, розкол в організації переріс у відкрите протистояння.

після 2 балканської війни, за умовами Бухарестського миру в серпні 1913 більша частина македонських земель відходила до Греції – Егейська Македонія з Салоніками, Вардарська – до Сербії, а Пірінська – до Болгарії.