- •1. Центрально-Схдіна Європа нап 18 – п. П. 19 ст.: політична структура регіону і система влади.
- •2. Поширення ідей Просвітницва Великої Французької революції у Центр.-Сх. Європі.
- •3. Економічна модернізація Центрально-Східної Європи в 19 ст.
- •4. Націоналізм та лібералізм у Центрально-Східній Європі п. П. 19 ст.
- •5. Конституційні реформи 1860х в Австрійсбкій імперії
- •9. Суспільно-політична криза Османської імперії в др. П. 18 ст. – п. П. 19 ст.
- •10. Албанський національний рух останньої третини 19 – поч.. 20 ст. Проголошення Албанської держави
- •11. Культурно-просвітницький рух болгар і боротьба за незалежну церкву
- •12. Болгарський революційний рух 1860-1870 рр.
- •13.Відновлення Болгарської держави та її внутрішньополітичний розвиток напр. 19 поч 20 ст.
- •14. Зовнішня політика Болгарії наприкінці 19 – на поч 20 ст.
- •15. Етно-релігійна структура і суспільні рухи в Боснії і Герцоговині під владою Османської.Імперії.
- •16. Австрійська політика і суспільні настрої в Боснії та Герцеговині в 1878-1914
- •17. Грецька війна за незалежність 1821-1830
- •18. Внутрішньополітична боротьба в Греції в 1830-70-х
- •19. Формув зовнішньополітичної концепції Греції і перші спроби її реалізації в 1850-70-х
- •20. Виникнення основних політичних партій і діяльність їхніх урядів у Греції наприкінці 19 – на початку 20 ст.
- •21. Зовнішня політика Греції наприкінці 19 – на початку 20 ст.
- •22. Державно-прововий статус Дунайських князівств в пер. П 19 ст.
- •23.Уніоністський рух в Дунайських князівствах і утворення Румунської держави.
- •24. Конст-й лад і внутр.Політ.Життя Румунії.
- •25. Зовнішня політика Румунії в ост третині хіх поч хх ст.
- •26. Соціально-економічна модернізація Румунії 2 пол.19 поч 20ст.
- •27. Сербські повстання і здобуття Сербією автономії в пер. Третині 19 ст.
- •28. Державний устрій і політичне життя автономного Сербського князівства
- •29. Вироблення зовнішньополітичної програми Сербії та спроба її реалізації в 1860-70-х
- •30. Переворот 1903 та його вплив на політичне життя Сербії
- •31. Соціально-економічна модернізація Сербії на початку хх ст.
- •32. Зовнішня політика Сербії на початку хх ст.
- •33. Македонський національно-визвольний рух кінця 19 – початку 20 ст.
- •34. Державний устрій і внутрішньополітичний р-к Чорногорії в ост. Третині 19п 20 ст.
- •35. Політичне і соціально-економічне становище Словенських земель в п.П. Хіх ст.
- •36. Політичне життя в Словенських землях епохи австрійського конституціоналізму (1867-1914)
- •37. Державно-правове становище Хорватських земель наприкінці 18 – на поч.. 19 ст.
- •38. Культурно-просвітницький рух та ідеологія ілліризму в Хорватських землях
- •39. Генеза хорвато-угорського протистояння. Хорвати в революції 1848-1849
- •40. Хорватська політика в умовах австрійських конституційних реформ. Угорсько-хорватська угода 1868
- •41. Ідейні течії в хорватському національному русі 1860-70-х
- •42. Політична боротьба в Хорватських землях наприкінці 19 – на початку 20 ст.
- •43. Культурно-просвітницький рух словаків наприкінці 18 – пер. Пол.. 19 ст.
- •44. Словацька політика в умовах австрійських конституційних реформ
- •45. Диференціація політичних сил у Словаччині на початку хх ст.
- •46. Державно-правовий статус і націонльні вимоги Угорського королівства напр. 18 –першій третині 19 ст.
- •47. Епоха реформ в Угорщині 1830-1847рр
- •48. Революція 1848-49рр в Угорщині.
- •49. Австро-угорська угода 1867р та її вплив на розклад політичних сил в Угорщині.
- •50. Загостреня австро-угорських суперечностей і політична боротьба в Угорщині
- •51. Національно-культурний рух у Чеських землях наприкінці 18 – пер. Пол.. 19 ст.
- •52. Революція 1848-1849 в Чехії і формування концепції австрославізму
- •53. Чеська політика в умовах австрійських конституційних реформ
- •54. Національно-політична боротьба в Чеських землях у 1880-1890-х рр..
- •55. Виникнення нових політичних партій у Чеських землях і їхня парламентська діяльність наприкінці 19 – на початку 20 ст.
- •56. Національно-визвольна боротьба поляків наприк.18 – на поч.. 19 ст. Варшавське к-во
- •57. Польські повстання 1830-60-х
- •58. «Велика» польська еміграція 1830-40-х: основні напрямки і організації
- •59. Політика Німецької, Російської і Австро-Угорської імперії на польських землях у др.Пол.19 – поч. 20 ст.
- •60. Формування основних політичних таборів на польських землях у др.. Пол.. 19 – поч.. 20
- •1. Центрально-Схдіна Європа нап 18 – п. П. 19 ст.: політична структура регіону і система влади.
- •2. Поширення ідей Просвітницва Великої Французької революції у Центр.-Сх. Європі.
27. Сербські повстання і здобуття Сербією автономії в пер. Третині 19 ст.
З поверненням дахів та яничар у 1799 становище сербського населення стало нестерпним. У січні 1804 дахії влаштували масове винищення окружних старійшин – «князів», таким чином хотіли знищити повністю місцеве самоврядування. т.зв. «різня князів». Яка дала поштовх сербському повстанню. В середині лютого 1804 було сформовано перший повстанський загін. Його очолив Георгій Петрович (Карагеоргій). Спочатку повстання активно діяло у Шумадіїівській області. Протягом березня-червня 1804 повстання охопило весь Бєлградський пашалик і дійшло до Бєлграда, поч переговори з султаном про надання пашалику автономії з правом на створення власних збройних загонів для самооборони. Серед інших вимог були: реформування системи податків, заборона туркам втручатися у внутрішні справи сербського населення. у битві поблизу Іванковця 6-8 серпня 1805 і зазнало поразки. на протязі 1806 серби здобули нові воєнні перемоги, а саме тричі розбили османські війська, заволоділи Бєлградом. Проте втручання наполеонівської Франції дало змогу примирити Порту і Росію у серпні 1807, до цього примирення приєдналися і серби. Під час перемиря формуються перші сербські державні органи управління – створюється «Урядова рада Сербська», до якої увійшло по одному представнику від кожного округу. Раду очолив Матія Ненадович. У квітні 1809 воєнні дії між Росією та Портою відновилися. 21 вересня 1813 керівники першого сербського повстання, в тому числі і Карагеоргій, втекли до Австрії. Порта придушила повстання.
11 квітня 1815 розпочалося друге повстання, його очолив Мілош Обренович. Під час повстання Мілош більше увагу приділяв переговорам, так вдавалося уникати бойових дій. Під час повстання сербів знову активно підтримувала Росія. Влітку 1815 відб переговори Мілоша та османів, які були згодом 1816-1820 підтверджені указами султана. Сербам було дозволено самим збирати харч та інші обов’язкові платежі, розміри яких чітко обумовлювались. на рівні місцевої влади практично однакові права надавалися як представникам Порти так і сербським. Мілош Обренович визнавався верховним князем, його повноваження частково дорівнювали повноваженням турецького паші. Ств народна канцелярія як вищий сербський орган адміністративного та судового самоврядування. До кінця 1820-х Мілош Обренович домігся розширення сербської автономії. В серпні 1826 Сербія згідно умов Аккерманської конвенції потрапила під протекторат Росії. Згідно Адріанопольського договору Порти з Росією султан мусів підписати для Сербії два важливі документи: Сербія визнавалася автономною областю під зверхністю Порти, а Мілош Обренович ставав верховним правителем цієї області. Так Сербія опинилася під турецьким суверенітетом і російським протекторатом.
28. Державний устрій і політичне життя автономного Сербського князівства
Боротьба Сербії за зміцнення автономії, адже 1806 вона отримала обмежену автономію, була підтримана Росіє. У 1826 між Туреччиною та Росією біла підписана Аккерманська конвенція, яка підтверджувала права Сербії на автономію. Окрім того Туреччина зобов’язалась повернути Сербії ті округи, що були відібрані в неї 1815.Султан відповідно до Адріанопольської мирної угоди 1829 видав у 1830 указ, яким визнав Сербію автономним князівством. Сербія здобула державність, але під турецьким суверенітетом і російським протекторатом. У 1833 було приєднано до Сербії ті 6 округів.
Сербський князь Мілош Обренович взявся утверджувати свою абсолютну владу. Він позбавив Народну скупщину законодавчих права. Князь2 лютого 1835 скликав Народну скупщину, яка прийняла першу сербську Конституцію, яка обмежувала владу князя й проголошувала в Сербії устрій, скопійований із тогочасних європейських країн. Проте вже через місяць він скасував її
10 грудня 1838 була прийнята «Турецька конституція», яка мала врегулювати внутрішній устрій Сербії, але істотно розширила можливості Порти для впливу на перебіг подій у Мілошевій автономії. Законодавча влада в Сербії передавалася владі з 17 членів, призначуваних тільки за згодою Порти. Мілош не мав над радою жодного контролю. Мілош 1 червня 1839 зрікся престолу на користь свого сина Михайла і виїхав до Волощини. Проте було сформоване колективне Намісництво, т.зв. опозиція – Тома Вучич, Авраам Петронієвич. Михайло Обренович також не витримав тиску опозиції і у 1842 втік до Австрії.
Тоді у Сербії відбулася зміна династій. Князем було обрано сина Караґеорґія – Олександра (1842-1858), під час правління якого країна зробила важливий крок на шляху державної розбудови, економічного і культурного процесу. Прийняв важливі державотворчі документи: «Цивільний законник» у 1844 та «Законник про цивільно-судове слідство» у 1853. у такий спосіб здійснено судову реформу, закладено підвалини для створення правової держави. Створюються міністерства – Міністерство внутрішніх справ, Міністерство освіти; засновується Шкільна комісія, Товариство сербської словесності, Народний музей, Народна бібліотека та інші заклади культури й освіти.
За князювання Олександра вперше в історії Сербії зявляється секретний документ, що містить цілісну зовнішньополітичну стратегію сербської держави, підготовлений Ілією Гарашанином у 1844 – «Начертаніє».Обґрунтував ідею обєднання сербського населення князівства Сербії, Чорногорії, Боснії, Герцеговини та Північної Албанії у межах однієї держави, за умови збереження провідної ролі Сербії під зверхністю династії Карагеоргієвичів.