Зміст

1. Вступ……………………………………………………………………

2. Характеристика грунтово-кліматичних умов бази практики…….

2.1 Кліматичні умови ……………………………………………………

2.2. Ґрунтові умови ……………………………………………………….

2.3 Геологічна будова та рельєф……………………………………………………………..

2.4 Поверхневі води………………………………………………………………………………….

2.5 Підземні води…………………………………………………………………………………….

2.6 Ландшафти ………………………………………………………………………………………..

3. Місцезнаходження, структура та загальна площа бази практики…

3.1 Економічні умови регіону бази практики………………………….

4. Опис технологій вирощування лісових …………………………..

4.1 Технологія створеня і вирощування лісових культур до їх зімкнення..

4.2 Методи і способи створення лісових культур……………………….

4.3 Способи, типи, схеми змішування деревних порід і способи розміщення посадкових місць…………………………………………………………..

4.4 Догляд за лісовими культурами …………………………………….

4.5 Вегетативне розмноження деревних та чагарникових порід в «Савранському держлісгоспі»…………………………………..............

4.6 Бусольна зйомка………………………………………………………

4.7 Валка лісу……………………………………………………………..

4.8 Клеймування дубового насадженя для санітарно вибіркової рубки

Висновок………………………………………………………………………

Список використаної літератури……………………………………………

Вступ

Савранський ліс-державний ландшафтний заповідник. Знаходиться в Одеській області України на території Савранського району. Розташований на правому березі річки Південний Буг на межі Одеської і Кіровоградської областей, в декількох кілометрів на південь від смт Саврань.

Рослинність преставлена змішаним лісом, зустрічається береза,сосна,дуб. Визначною пам’яткою Савранського лісу є знаменитий колодязь Гайдамацький, що знаходиться в Дідовому яру. Побудований він приблизно в 1768році гайдамаками,що бігли з Умані,-учасниками селянського повстання 1768року. З роками колодязь прийшов в непридатність, проте був відроджений в 2005році зусиллями місцевих жителів. Поряд з колодязем росте великий дуб, вік якого перевищує вік колодязя. На поляні поряд з колодязем знаходяться столи більш ніж на 100 чоловік. З 1972 року колодязь є гідрологічним пам’ятником природи. У даному місці регулярно зустрічаються члени козацького співтовариства, проводяться шкільні екск

2. Характеристика грунтово-кліматичних умов бази практики

2.1 Кліматичні умови

Більша частина теріторії Одеської області відноситься до Причорноморської низовини, плавно знижуючогося до Чорного моря. На узбережжі Одеської області велика кількість лиманів, повністю або частково відгорожених від моря піщано-раковинними природними насипами. Крупніщі лимани Куяльницький і Хаджибейський.

Клімат Одеської області помірно континентальний, з жарким сухим літом і м'ягкою малосніжною нестійкою зимою. Середня температура на півдні: у січні - 2°С; липні +23°С. Загальна сума опадів коло 410 мм за рік. Опади випадають головним чином літом, часто в виді злив. Південна половина Одеської області схильна до посух.

Зима в самої Одесі помірно м'яка - середня температура в січні - 3°С, літо дуже тепле, посушливе - середня температура липня +22°С. В Одеському регіоні випадає за рік коло 350 мм опадів. Чорне море в районі Одеси узимку може замерзати на нетривалий час.

Тривалість вегетаційного періода в Одеської області від 168 до 200 діб.

Річна сітка Одеської області повностю належить басейну Чорного моря. Головні ріки: Дунай (з Кілійским гірлом), Дністер (з притокою Кучурган), Колима й Савранка (притока Южного Бугу). Дельта Дунаю і плавні Дністеру місцями заболочені. Багато мілких пересихаючих річок. Крупні ріки мають важливе господарське значення для судоплавства, зрошення і гідроенергетики. В приморській смузі багато прісноводних (Кагул, Ялпуг, Катлабух) і солоних (Сасик, Шагани, Алібей, Бурнас) озер.

2.2. Ґрунтові умови

Грунти Одеської області формувались в умовах помірно-теплого клімату, недостатнього зволоження, рівнинного рельєфу, неоднорідного за походженням, геологічною будовою та абсолютними висотами, під різнотравно-типчаково-ковиловою рослинністю на карбонатних ґрунтотворних породах (середньо- і важко суглинкових лесах і лесовидних суглинках). На схилах балок і горбистих вододілів на поверхню виходять різні відклади : глини, вапняки, кристалічні породи, які також є ґрунтотворними породами для грунтів Одеської області. Зональними грунтами Одеської області є чорноземи звичайні і південні, середнє і мало гумусні.

Чорноземи південні. Сформувалися під типчаково-ковильно-степовою рослинністю за умов посушливого клімату. Характерною рисою цих чорноземів є ущільнення перехідних горизонтів з деяким збільшенням у них вмісту мулистих часток, що зростає з півночі на південь. Глибина гумусованності профілю залежить від географічного положення і гранулометричного складу. Зі сходу на захід вона зростає на легкоглинистих та важкосуглинкових різновидах і становить на лівобережжі – 50 – 75, а на правобережжі – 65 – 85 см. Чорноземи південні мають мають нейтральну або слабо лужну реакцію (рН – 6,5 -7,5). Щільність – 1,11-1,13.

Найпоширенішими серед даних грунтів є чорноземи південні малогумусні, що утворилися на лесах. Вони залягають на рівних слабостічних плато та їх положистих схилах на лесах важкого гранулометричного складу.

Будова профілю: гумусовий горизонт глибиною 27-40 см з вмістом гумусу 3-5,5%, темно-сірий орний шар пилувато-грудкуватий, часом брилистий , підорний зернистий; верхній перехідний горизонт (Нр) глибиною 10-20 см, темно-сірий з буруватим відтінком, грудкуватий; нижній перехідний горизонт глибиною 10-20 см, темно-бурий, грудкувато-горіхуватий, ущільнений, з натяками на плями гумусових речовин. Ґрунтотворна порода – лес, палево-бурий, з глибини 65-120 з рясною білозіркою, а з глибини 200-400 см і глибше містить друзи гіпсу.

Чорноземи звичайні. Сформувались вони переважно на карбонатних, добре дренованих, лесових породах, при недостатньому зволоженні, під трав’яною рослинністю степів, де процеси нагромадження органічних речовин досягають найвищого рівня. Вміст гумусу в орному шарі становить 3-5%.