Висновки

 Творчість Василя Стефаника ввійшла в золотий фонд української літератури. Сучасники високо цінили його твори, називаючи В.Стефаника співцем селянської душі і володарем дум селянських.

Улюблений жанр письменника — новела. Сьогодні В.Стефаника називають майстром психологічної новели. Саме цим він завоював собі світову славу. До кращих психологічних творів письменника належить новела «Новина», в якій змальовано нестерпні умови життя галицького селянства, трагедію бідняка Гриця Летючого, що став злочинцем. Жахливі злидні, душевні муки штовхнули його на вбивство рідних дітей.

Такого ж глибокого психологічного звучання набувають новели «Лан», «Катруся», «Кленові листочки», «Камінний хрест». В.Стефаник — великий знавець психології найкритичніші хвилини життя. У новелах В. Стефаника йде стисла, але тривожна розповідь про життя народу. Своїми новелами В. Стефаник стверджує, що справжнім письменником можна назвати тільки того, чия творчість невід'ємна від життя народу.

Домінантою поетики прози В. Стефаника є психологізм, що виразно простежується на рівні художньої структури твору, відтворення авторської моделі світу, розвитку мотивів самотництва, зубожіння, війни, селянського життя, розкриття характерів персонажів. Він зумовлений своєрідністю світобачення і світовідчуття письменника, що закорінені в національний український менталітет, етнопедагогіку, християнську та етномораль. В новелах письменника художньо відтворюються не стільки подія, як почуття, внутрішній світ і стан героїв. Опис довкілля їхнього буття (пейзаж, інтер’єр) психологічно насичений, здебільшого настроєвий. Суспільні явища постають через почуттєву реакцію героїв на них.

У зображеному в прозі В. Стефаником світі й становища в ньому героїв абсолютно значимою є особистісна самосвідомість автора. За художнім текстом, суб’єктом особистості в ньому виразно простежується пережите самим митцем, зокрема новелах „Виводили з села”, „Стратився”, „Басараби”, „Моє слово”. Твори В. Стефаника є своєрідним вираженням душі самого письменника, який невіддільний від своїх героїв. Звідси особлива щирість, пристрасть оповіді, заглиблення у таїни душі героїв, проникнення у сферу підсвідомості.

Створюючи художню реальність, в основі якої вимальовується особистість, майстер психологічної новели, під впливом експресіоністських настроїв, поміщає ліричного героя в критичні ситуації, наділяє акцентованими типами психологічного характеру, що чітко простежується в глибоко психологічних новелах „Сини”, „Гріх”, „Вечірня година”.

Психологізм персонажів В.Стефаника розкривається не тільки у авторських коментарях чи словах героїв, а й у вчинках, міміці, жестах, очах, монологах, діалогах, монологізованих діалогах, полілогах, у зв’язках з іншими персонажами, у поведінці героя на самоті чи в соціумі.

Мова персонажів стефаниківських новел - це глибинний задум експресіоністського типу для підсилення психологізму художніх персонажів, ширшого розкриття їх внутрішньої особистості.

Типовим для В. Стефаникових текстів є зображення відносно рідкісного акту духовної діяльності, суть якого полягає в тому, що вкрай розбурхана життєвими потрясіннями свідомість людини розкривається в майже не контрольованих, не стримуваних вольовими зусиллями висловлюваннях уголос, - внутрішніми монологами і монологізованими діалогами. Винятковість самої форми мовної діяльності героїв зумовлюється винятковістю обставин, у яких вона відбувається.

Поетика художнього психологізму новел В. Стефаника засвідчує, що їх автор - справжній майстер художнього слова, драматизму психічного стану, через які він глибинно розкривав внутрішній світ художніх персонажів.