1.3. Методи наукових досліджень

Методологія наукових досліджень полягає в тому, що вона дозволяє систематизувати увесь обсяг наукового знання й створити умови для розробки подальших, ефективних прийомів дослідження. Головним завданням методології наукового пізнання є синтез накопичених знань, що дозволяє забезпечити використання досягнень науки у практичних цілях.

Методологія, як вчення про способи і прийоми дослідження, розглядає суттєві характеристики конкретних методів пізнання, що складають загальний напрям дослідження. До таких методів слід віднести прийоми та способи емпіричного та теоретичного етапів дослідження. Таким чином, методологія вивчає методи, засоби та прийоми, за допомогою яких набуваються, визначаються та будуються різні системи знань. Всі складові наукового пошуку в сукупності є основою методологічного апарату, тому під науковим дослідженням розуміють цілеспрямоване пізнання, результати якого представлені у вигляді системи понять, законів, теорій [52, с. 45].

Методологічний апарат включає в себе принципи організації та проведення науково­го дослідження, основними з яких є: принцип єдності теорії практики, що є взаємообумовленим; принцип об'єктивності, що потребує врахування усіх чинників, які впливають на той чи інший процес; принцип конкретності, що вказує на суттєві сторони та закономірності об'єктивних процесів і конкретні підходи до їх оцінки; принцип розвитку, що полягає у формуванні наукового знання із відображенням суперечностей, кількісних та якісних змін об'єкта пізнання; принцип закономірності, що потребує обумовленості явищ із врахуванням відносин та зв'язків між ними.

Наукове дослідження вимагає логічної послідовності певних етапів, основу яких складає раціональне мислення як відображення закономірностей реальної дійсності, що відповідає таким вимогам, конкретність висловлення матеріалу, послідовність думок, щодо теми, яка розкривається та обґрунтованості результатів отриманих у процесі дослідження.

Для побудови найкращої моделі необхідно мати факти і досвідні дані, глибокі й всебічні знання з теми й суміжних галузей, а також добре знати практичні аспекти досліджуваної проблеми. Рекомендацій щодо вибору і побудови моделей не існує. Модель повинна відображати суттєві явища і процеси. Дрібні факти, зайва деталізація, другорядні явища і таке інше лише ускладнюють модель, затрудняють теоретичні дослідження, роблячи їх громіздкими, нецілеспрямованими. Тому модель повинна бути оптимальною за своєю складністю, бажано наочною, проте головне - достатньо адекватною, тобто описувати закономірності досліджуваного явища з необхідною точністю[53, с. 110].

Логічно, що при побудові моделі необхідно враховувати особливості досліджуваних процесів: лінійність і не лінійність, детермінованість і випадковість, неперервність і дискретність та ін.

Сучасне науково-теоретичне мислення намагається дійти до суті явищ і процесів, які вивчаються. Це стає можливим за умови цілісного підходу до об'єкта вивчення, розгляду його виникненні і розвитку, тобто застосування історичного аспекту.

Відомо, що нові наукові результати і раніше накопичені знання перебувають у діалектичній взаємодії. Краще і прогресивне із старого переходить у нове і надає йому сили та дієвості, тому забуте старе знову відроджується на новому науковому підґрунті і набуває немовби другого життя, але в іншому, досконалішому вигляді.

Метод - це сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих розв'язанню конкретної задачі. Метод формується як теоретичний результат попереднього дослідження, він виступає як вихідний пункт та умова майбутніх досліджень.

У кожному науковому дослідженні можна виділити два рівні:

• емпіричний, на якому відбувається процес накопичення фактів (у ході практики на виробництві);

• теоретичний — досягнення синтезу знань (у формі наукової теорії).

Згідно з названими рівнями загальні методи пізнання можна поділити на три групи: методи емпіричного дослідження; методи, що використовуються на емпіричному та теоретичному рівнях; методи теоретичного дослідження.

Метод емпіричного дослідження проявляється у спостереженнях, які являють собою систематичне цілеспрямоване вивчення об'єкта. Щоб бути плідним, спостереження повинно відповідати таким вимогам:

• завчасному задуму (спостереження провадиться для певного, чітко поставленого завдання), здійснюється виходячи з теми дослідження;

• планомірності (виконується за планом, складеним відповідно до завдання спостереження), основою є послідовність викладення матеріалу у зазначений термін;

• цілеспрямованості (спостерігаються лише певні сторони явища, котрі викликають інтерес при дослідженні), полягають у досягненні поставленої мети дослідження;

• активності (спостерігач активно шукає потрібні об'єкти, риси явища);

• систематичності (спостереження ведеться безперервно або за певною системою), остання вимога ведеться на основі системного аналізу викладеного матеріалу.

Спостереження як метод пізнання дає змогу отримати первинну інформацію у вигляді сукупності емпіричних тверджень (у нашому випадку спостережуваним об’єктом є Сколівський район на прикладі м. Сколе).

Крім спостереження використовується ще метод порівняння, який є процесом встановлення подібності або відмінностей предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком об'єктам (проводиться зіставлення певних відомих даних з даними попередніх років або з прогнозними, що дає змогу більш обширно розкрити тему дослідження).

При застосуванні даного методу буде досягнуто результату, у разі виконання таких вимоги:

• можуть порівнюватися тільки такі явища, між якими можлива деяка об'єктивна спільність;

• порівняння має здійснюватися за найбільш важливими, суттєвими (в плані конкретного завдання) рисами.

Різні об'єкти чи явища можуть порівнюватися безпосередньо або опосередковано через їх порівняння з будь-яким іншим об'єктом (еталоном). У першому випадку звичайно отримують якісні результати. Порівняння ж об'єктів з еталоном надає можливість отримати кількісні характеристики. Такі порівняння називають вимірюванням [53, с. 165].

Шляхи здобуття інформації стосовно об’єкта за допомогою порівняння здійснюєтьсь наступним чином:

• безпосередній результат порівняння (первинна інформація);

• результат обробки первинних даних (вторинна або похідна інформація).

Прикладом може слугувати, визначення оптимальних варіантів розміщення елементів обслуговуючої інфраструктури Чемпіонату Євро 2012 проведено з використання даного методу, що дозволяє одержати результати через аналогічні порівняння.

Наступною складовою при розгляді методу емпіричних досліджень є вимірювання, яке являє собою визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру. Вимірювання передбачає наявність таких основних елементів: об'єкта вимірювання, еталона, вимірювальних приладів, методу вимірювання. Вимірювання розвинулося з операції порівняння, проте воно — більш потужний і універсальний пізнавальний засіб.

Для точних наук характерним є органічний зв'язок спостережень та експериментів із знаходженням числових значень характеристик досліджуваних об'єктів.

Що стосується методів, що застосовуються на емпіричному та теоретичному рівнях досліджень, то вони розпочинаються з абстрагування.

Абстрагування - відхід у думці від несуттєвих властивостей, зв'язків, відношень предметів і виділення декількох рис, котрі цікавлять дослідника. Процес абстрагування має два ступені. Перший: виділення найважливішого у явищах і встановлення факту незалежності чи дуже незначної залежності досліджуваних явищ, на яку можна не зважати, від певних факторів (якщо об'єкт не залежить безпосередньо від фактора, то можна лишити його осторонь як несуттєвий). Другий ступінь: реалізація можливостей абстрагування. Сутність його полягає в тому, що один об'єкт замінюється іншим, простішим, який виступає, як "модель" першого.

Абстрагування може застосовуватися до реальних і абстрактних об'єктів (таких, що пройшли абстрагування раніше). Багатоступінчасте абстрагування призводить до абстракцій дедалі зростаючого ступеня загальності. Абстрагування дає змогу замінити у пізнанні складне простим, але таким простим, котре відбиває основне в цьому складному.

Результат абстрагування часто виступає як специфічний метод дослідження, а також як елемент складніших за своєю структурою методів експерименту - аналізу і моделювання [52, с. 49].

Аналіз і синтез два взаємопов’язані методи пізнання. Аналіз - метод пізнання, який дає змогу поділяти предмети дослідження на складові частини (природні елементи об'єкта або його властивості і відношення). Зокрема другий розділ даної магістерської дипломної роботи побудований на аналізі проведення грошової оцінки земель на території Сколівського району. Після чого проводиться синтез, який припускає з'єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле. Аналіз та синтез взаємодоповнювальні, вони являють собою єдність протилежностей.

Аналіз і синтез бувають:

• прямим, або емпіричним (використовується для виокремлення частин об'єкта, виявлення його властивостей, найпростіших вимірювань і т. ін.);

• зворотним, або елементарно-теоретичним (базується на деяких теоретичних міркуваннях стосовно причинно-наслідкового зв'язку різних явищ або дії будь-якої закономірності. При цьому виділяються та з'єднуються явища, які здаються суттєвими, а другорядні ігноруються);

• структурно-генетичним (вимагає виокремлення у складному явищі таких елементів, які мають вирішальний вплив на всі інші сторони об'єкта).

Відносно індукції та дедукції, вони являють собою взаємопротилежні методи піз­нання. Змістом дедукції як методу пізнання є використання загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ.

Під індукцією розуміють перехід від часткового до загального, коли на підставі знання про частину предме­тів класу робиться висновок стосовно класу в цілому (збір інформації по всіх населених пунктах Сколівського району (часткове) і плавний перехід на узагальнені показники по району в цілому (загальне)).

Моделювання — метод, котрий ґрунтується на використанні моделі як засобу дослідження явищ і процесів природи. Під моделями розуміють системи, що замінюють об'єкт пізнання і служать джерелом інформації стосовно нього. Моделі — це такі аналоги, подібність яких до оригіналу суттєва, а розбіжність — несуттєва. Моделі поділяють на два види: матеріальні та ідеальні. Матеріальні моделі втілюються у певному матеріалі — дереві, металі, склі і т.п. Ідеальні моделі фіксуються в таких наочних елементах, як креслення, рисунок, схема, комп'ютерна програма тощо. У даному випадку використовується ідеальна модель, яка є найбільш прийнятною для вивчення об’єкта дослідження [52, с. 58].

Метод моделювання має таку структуру: а) постановка завдання; б) створення або вибір моделі; в) дослідження моделі; г) перенесення знань із моделі на оригінал.

Останньою, проте, не менш важливою групою методів пізнання є методи теоретичних досліджень, де чи не найважливішу роль відіграє гіпотеза та припущення. У становленні теорій як системи наукового знання основна роль відведена гіпотезі, оскільки вона є формою осмислення фактичного матеріалу, формою переходу від фактів до законів.

Розвиток гіпотези відбувається за трьома стадіями:

• накопичення фактичного матеріалу і висловлювання на його основі припущень;

• формування гіпотези, тобто виведення наслідків із зробленого припущення, розгортання на його основі прийнятної теорії;

• перевірка отриманих результатів на практиці і на її основі уточнення її гіпотези. Якщо під час перевірки наслідок відповідає дійсності, то гіпотеза перетворюється на наукову теорію.

Гіпотези, як і ідеї, носять імовірнісний характер. На їх основі відбувається систематизація раніше накопичених знань і здійснюється пошук нових наукових результатів — у ньому сутність і призначення гіпотези як форми розвитку науки. Гіпотеза може узгоджуватися з іншими науковими системами або суперечити їм. Ні те, ні інше не дає підстав відкинути гіпотезу або прийняти її. Гіпотеза може суперечити навіть достовірній теорії. До такої суперечності треба ставитися досить серйозно, але не варто думати, що вона обов'язково призводить до спростування гіпотези. Гіпотеза висувається з надією на те, що вона, коли не цілком, то хоча б частково, стане достовірним знанням.

Історичний метод дає змогу дослідити виникнення, формування та розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх і зовнішніх зв'язків, закономірностей та суперечностей. Даний метод дослідження використовуватиметься при розгляді підрозділу 2.1 Характеристика Сколівського району.

Системний підхід полягає у комплексному дослідженні великих і складних об'єктів (систем), дослідженні їх як єдиного цілого із узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин. З огляду наданий принцип, треба вивчити кожен елемент системи у його зв'язку та взаємодії з іншими елементами, вияви вплив властивостей окремих частин системи на її поведінку в цілому і визначити оптимальний режим її функціонування. Таким чином, мова йде про систематичність та послідовність викладеного матеріалу, з метою отримання очікуваного прогнозного результату [52, с. 67].

Ускладнення задач та об'єкт дослідження викликає необхідність розподілення (декомпозиції) системи на системи нижчого рівня (підсистеми), які досліджуються автономно, причому з обов'язковим урахуванням подальшого узгодження цілей кожної підсистеми із загальною ціллю системи. Таким чином, декомпозиція наперед визначає створення ієрархії системи. Застосування декомпозиції зумовлене не тільки неможливістю охопити неосяжне, але й різнорідністю елементів складної системи і, як наслідок, необхідністю залучення фахівців різного профілю. По суті, декомпозиція - це операція аналізу системи.

Саме значення поняття «теорія», являє собою систему знань, котра описує і пояснює сукупність явищ певної частки дійсності і зводить відкриті в цій галузі закони до єдиного об'єднувального початку (витоку). Теорія будується на результатах, отриманих на емпіричному рівні досліджень. У теорії дані результати впорядковуються, вписуються у струнку систему, об'єднану загальною ідеєю, уточнюються на основі введених до теорії абстракцій, ідеалізацій та принципів (зокрема, що стосується даної роботи, то це: теоретично-методичні засади та нормативно-правове забезпечення нормативної грошової оцінки).

До нової теорії висуваються такі вимоги:

• адекватність наукової теорії описуваному об'єкту, що дає змогу у визначених межах замінювати експериментальні дослідження теоретичними;

• повнота опису певної галузі дійсності;

• потреба пояснення взаємозв'язків між різними компонентами в межах самої теорії. Наявність зв'язків між різними положеннями теорії забезпечить перехід від одних тверджень до інших;

• брак внутрішньої несперечливості теорії та відповідність її дослідним даним.

Евристичність теорії віддзеркалює її можливості передбачення та пояснювання. Математичний апарат тео­рії повинен не тільки забезпечувати точні кількісні перед­бачення, але й допомагати відкривати нові явища та здійснювати прогнози на наступні періоди. Конструктивність теорії полягає у можливості простої, здій­снюваної за певними правилами, перевірки основних її положень, принципів і законів. Простота теорії досяга­ється введенням узагальнених законів скорочення та стиснення інформації за допомогою спеціальних символів.

Наукове пізнання покликане освітлювати шлях практиці, надавати теоретичні основи для розв'язання практичних проблем. Тому воно має випереджувати практику завдяки елементові наукового передбачення. Проте практика - це не тільки вихідний пункт і мета пізнання, а й вирішальне підґрунтя названого складного процесу.

Вирішальною основою наукового пізнання є практика. Роль практики полягає у створенні матеріально-технічних засобів наукового дослідження. При цьому матеріально-технічні засоби не залишаються незмінними, а безперервно удосконалюються в процесі розвитку матеріального виробництва, промисловості, техніки.

Виростаючи з практики і розвиваючись на її основі, наукове пізнання набуває великого значення для неї самої. Воно сягає сутності явищ, розкриває закони їх існування та розвитку, тим самим вказуючи практиці можливості, шляхи і способи впливу на ці явища та зміни згідно з їх об'єктивною природою.

При використання спеціальних землевпорядних методів основна роль відводиться картографічному методу дослідження - це специфічний метод у професійних дослідженнях. Його статус значно піднявся в останні роки у зв'язку з проведенням земельної реформи і високими темпами трансформації, які зазнають земельні відносини.

Високий рівень картографічного методу дослідження забезпечується завдяки унікальному поєднанню властивостей картографічного відображення природних і суспільних явищ та процесів, які обумовлюють розвиток землекористування. Це такі властивості, як просторово-часова подібність картографічного зображення і об'єктів реального світу, змістова їх відповідність, абстрактність, вибірність і синтетичність зображення, метричність, однозначність, безперервність, наочність, читаність та висока інформативність [53, с. 155].

З розвитком цифрової фотограмметрії та цифрової картографії зростає роль і ступінь довіри до первинної картографічної інформації. З'являється можливість не тільки одержати з карти метричну інформацію про окремі об'єкти, але й прослідкувати просторово-логічні зв'язки між об'єктами і явищами.

Просторове розміщення окремих об'єктів та явищ (земельних угідь, ґрунтових відмін, елементів рельєфу, процесів деградації угідь) знаходиться у взаємозв'язку і підпорядковується певним закономірностям. Саме картографічний метод дає можливість виявити та унаочнити ці взаємозв'язки і закономірності, сприяє глибшому їх розумінню.

Картографічний метод дослідження виконує наступні функції:

• комунікативна функція - збереження просторової інформації та передача її;

• будучи носіями інформації про об'єкти реального світу, картографічні твори дозволяють шляхом візуального аналізу, опису, вимірювання та інших операцій на них отримувати цілісне уявлення про будь-який об'єкт, не відвідуючи його на місцевості;

• трансформування картографічного зображення в іншу, зручну для вирішення конкретного завдання форму шляхом спрощення, переходу до узагальнених зображень, заміни одних способів картографічного зображення іншими, більш зручними для порівняльного аналізу, розкладання картографічного зображення на окремі складові з метою виділення й дослідження факторів, що обумовлюють розміщення та розвиток об'єктів і явищ;

• орієнтування на місцевості та прив'язка виявлених взаємозв'язків і закономірностей до конкретних об'єктів;

• відтворення та наочне оформлення просторової ситуації, виявлення взаємозв'язків, встановлення закономірностей і на їх основі зонування, районування, типізація, а також прогнозування і планування;

• засіб організації геопростору і управління процесами в ньому;

При застосуванні картографічних методів дослід­жень тісно переплітаються і взаємно обумовлюються проблеми необхідної і достатньої точності відображен­ня картографічної інформації, її сприйняття, змісту, ступеню генералізації, прийомів і засобів відображення об'єктів, явищ та способів виявлення тенденцій розвит­ку. Перелічені проблеми підпорядковані меті дослід­ження і вихідні параметри їх розв'язання можуть коли­ватись у значних межах. Подальший розвиток картографічних методів дослідження, який базується на цифровому варіанті, вимагає чіткого відображення всієї різноманітності просторово-логічних зв'язків між досліджуваними кар­тографічними об'єктами. Для розв'язання цієї пробле­ми необхідно вдосконалювати систему класифікації та кодування цифрових топографічних карт, робити її гнучкішою.

Результати наукових досліджень з допомогою розглянутих методів подаються в дипломній роботі у вигляді теоретичних висновків, науково обґрунтованих заходів, проектів і пропозицій.