
Глава V. Загальновизнані принципи і норми міжнародного права, як принципи цивільного судочинства
Загальновизнані принципи і норми міжнародного права, як принципи цивільного судочинства, є основоположними імперативними нормами міжнародного права, відхилення від яких є не припустимим. Хоча за походженням вони мають наднаціональний характер і закріплюються у міжнародно – правових актах чи у прецедентах, але все ж таки є частиною національної правової системи, в тому числі системи судочинства. В України визнаються та гарантуються права і свободи людини (ст.3 Конституції України). Виходячи із цього, а також положень ст.9 Конституції України щодо чинності міжнародних договорів, які є частиною національного законодавства України, загальновизнані принципи і норми міжнародного права також є елементом національної правової системи.
І ще, що слід підкреслити, - особливості застосування загальновизнаних принципів та норм міжнародного права. Як вже зазначалось, загальновизнані принципи і норми міжнародного права мають субсидіарний характер. Це є результатом гармонізація політик держав на універсальному, регіональному, національному рівнях. І тому цілком слушно і теоретично доцільно у зазначеному контексті відмітити, що загальновизнані принципи і норми міжнародного права як компоненти наднаціонального і національного правопорядків, безперечно виступають принципами національного цивільного судочинства. Така їх природа означає, що, не зважаючи на своє міжнародно-правове походження, велике значення для їх реалізації як раз має національний, тобто внутрішньодержавний механізм його реалізації. Більш того, він є визначальним, виходячи із міжнародних забов’язань конкретної держави.
Як вже зверталась увага, до загальновизнаних принципів і норм цивільного судочинства можна віднести:
1)принципи пріоритету прав людини,
2)принцип верховенства права,
3)принцип права на суд,
4)принцип правової визначеності
5)принцип пропорційності.
§1. Принцип верховенства прав людини
-
Тлумачення принципу верховенства права: (доктринально, і на рівні правозастосування)
1) Принцип верховенства прав людини нерідко тлумачиться у взаємозв’язку і взаємозалежності з принципом верховенства права. |
|
2)Принцип верховенства прав людини розглядається також як самостійний, поряд з принципом верховенства права. |
Н: П. М. Рабінович вважає, що принцип верховенства права означає пріоритетність у суспільстві прав людини, що має прояв у закріпленні в конституційних та інших законах держави основних прав людини (закони, які суперечать правам та свободам людини, не є правовими законами); пануванні в суспільному і державному житті таких законів, які виражають волю більшості чи всього населення країни, що відображають при цьому загальнолюдські цінності та ідеали – перш за все, права і свободи людини; врегулюванні відносин між особою і державою на основі принципу: «особі дозволено робити все, що прямо не заборонене законом»; взаємної відповідальності особи і держави. Але ,на думку викладачів НУ ЮАУ, представляються не достатньо обґрунтованими точки зору про те, що верховенство права зводиться по суті до верховенства прав людини. |
Можна припустити, що наведені нижче нормативні положення підтверджують розмежування принципів верховенства права і верховенства прав людини: Так, у ст. 3 Статуту Ради Європи проголошується, кожен Член Ради Європи повинен визнавати принцип верховенства права і принцип, відповідно до якого всі особи, що знаходяться під його юрисдикцією, повинні користуватися правами людини і основними свободами, і щиро і активно співробітничати в ім’я досягнення мети Ради, що визначена у главі І, яка буде досягатися як і шляхом підтримки та подальшого здійснення прав людини і основних свобод. У преамбулі Конституції України зафіксовано, що однією з причин прийняття Основного Закону України була необхідність забезпечення прав і свобод людини (ч. 4 Преамбули Конституції). У ст. 3 Конституції України, передбачено також те основоположне положення, що людина, Ії життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні визнається найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Верховенство прав людини як самостійний принцип визнається Конституційним Судом України. У рішенні Конституційного Суду України № 2-рп від 29.01.2008 р. (справа про звільнення народних депутатів України з інших посад у разі суміщення) суд сформулював наступну правову позицію: «пріоритет природних прав людини слід розглядати як один із засадничих принципів Конституції України, відповідно до якого Верховна Рада України, як орган законодавчої влади, має приймати правові акти, додержуючись такого підходу».
|
Принцип верховенства прав людини є похідним від ідеї фундаменталізації природних прав як основоположних з точки зору розвитку суспільства та держави. Фундаменталізація прав людини означає їх постійний розвиток як природних прав і як специфічних об’єктів правової охорони відповідно до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та їх тлумачення Європейським судом з прав людини. Виходячи з практики застосування Конвенції Судом, а також того, що ЄКПЛ є «живим правовим організмом» в результаті динамічного її тлумачення ЄСПЛ, принцип верховенства прав людини як загальновизнаний принцип міжнародного права, означає, що в аспекті судового правозастосування національний суд може апелювати до цього принципу з метою оцінки національного законодавства на відповідність цьому принципу. Тобто в практичному плані закон, який не відповідає принципу верховенства прав людини, може бути предметом його скасування, розгляду на відповідність Конституції України або незастосування при розгляді конкретних цивільних справ, скасування рішень в інстанційному порядку вищестоящими судами. |