Розділ 4 Соціальний устрій ямного суспільства Північно-Західного Причорномор’я

Переплетіння різних типів та рівнів стосунків у ямному суспільстві (статтевовікових, соціальних, етнокультурних) відбилося у поховальному обряді. Соціальний устрій ямного суспільства ми уявляємо собі як сукупність кількох взаємопов’язаних структур, основними з яких є: 1) статтевовікова, 2) функціональна (воїни – служителі культу – безпосередні виробники), 3) потестарна (правителі – знать – рядове населення), 4) етносоціальна, існування якої відбивають у поховальному ритуалі різні обрядові групи. Ми маємо 322 антропологічних визначення, які віддзеркалюють усі основні вікові категорії, прийняті у сучасній антропології (Сегеда, 1995). При цьому 131 з цих поховань містило різного роду артефакти, а 102 демонстрували різноманітні особливості поховального ритуалу. Ці дані на тлі типологічних (а подекуди й трасологічних) визначень знарядь, які ми маємо, можуть стати підгрунтям для реконструкції статтевовікової структури ямного суспільства.

Зазначимо, що І.Ф. Ковальова (1998) виділяє ранній ступінь у соціальному розвитку дитини (2-2,5 року), який характеризується “виходом з колиски”. Ми схильні відокремити ще один етап у віковій градації ямного суспільства, який відбиває наступний віковий ступінь у житті дитини. Співставлення поховальних камер за розмірами показує такий факт. Лише у групі дитячих поховань є ями з параметрами, нижчими за середні; вони пов’язані з похованнями дітей від немовляти до 5-7 років. Привертає увагу й те, що практично усі завершені знаряддя праці є пов’язаними з похованнями дорослих, а у могили дітей потрапляли виключно відходи виробництва та напівфабрикати. Відсутня у них і зброя. Поодинокі знахідки знарядь праці містилися лише у похованнях дітей старшого віку та підлітків. Отже, вік 5-7 років був певним ступенем у статтевовіковій структурі ямного суспільства, що віддзеркалив поховальний обряд (перехід його до дорослих стандартів). А проте, прикраси, ритуальний інвентар, соціально-престижні артефакти є відомими й у дитячих похованнях найранішого віку (металаві підвіски, браслети, астрагали, підвіски з іклів хижаків, антропоморфні стели, вози). Це дозволяє зробити висновок, що у господарсько-виробничій сфері позиція дитини змінювалась з перебігом часу при проходженні певних ступенів. У соціальній сфері статус дитини обумовлювався статусом тієї групи, до якої вона належала за народженням. Високий відсоток дитячих поховань у групі комплексів з ритуальним інвентарем (43,7%), ймовірно, демонструє особливу роль дітей у сакральному житті соціуму.

Поховання чоловіків та жінок, відбивають той факт, що розподіл праці проходив не лише по лінії “дорослі-діти”, а й між індивідами різної статі, а також відповідно до вікових груп дорослих. Слід зазначити, що найбільш різноманітний інвентар містився у похованнях чоловіків. При цьому й питома вага знахідок у масивах поховань різної статі не є однаковою. Майже усі категорії інвентарю (якщо не приймати до уваги прикраси та кам’яні відщепи) найчастіше походять з могил чоловіків. Натомість поховання жінок майже не містять знарядь праці. Ймовірно, їх участь у господарському житті слабко віддзеркалювалася у археологічних реаліях.

Концентрація артефактів у чоловічих похованнях примушує з обережністю використовувати при реконструкціях соціальної структури ямного суспільства показник кількості інвентарних поховань. У певних ситуаціях цей показник може відбивати не ступінь соціальної чи майнової диференціації, а лише співвідношення чоловічих та жіночих поховань у вибірці.

Крім відмінностей у розподілі інвентарю між дорослими і дітьми, чоловіками та жінками є деякі особливості у розподілі артефактів залежно від віку особи. Цей факт, на наш погляд, демонструє ситуаційну зміну соціального статусу індивіда у ямному суспільстві. Успадкований при народженні або набутий проходження рубежу у дитячому віці, він зберігався не до кінця життя, а до певного ступеню. Надалі він змінювався, про що свідчить поява іншого інвентарю та нових рис ритуалу відповідно до змін віку похованих.

Так, з молодими чоловіками, дітьми та підлітками корелюються знахідки ритуального інвентарю, ритуальних прикрас. Ймовірно, ці вікові категорії були пов'язаними з ритуальним життям. У змужнілому віці (20-35 років) чоловіки мали оптимальні можливості для підвищення свого статусу. Саме у цій групі спостерігається найвищий відсоток поховань з підвищеним рівнем трудових витрат, присутні прикраси із срібла та міді, але відсутній виробничий інвентар. Зброя майже відсутня і знайдена переважно у вигляді стріл у кістках небіжчиків, а тому не може розглядатися як інвентар. Виникає враження, що особливості інвентарю та ритуалу визначають вік чоловіків від 20 до 35-45 років як найбільш оптимальний для активної участі у соціальному і господарському житті. Відсутність знарядь праці пояснюється, мабуть, тим фактом, що найбільш значущі для суспільства соціальні ролі були пов¢язаними у тій чи іншій мірі з догляданням худоби, а саме ця галузь при скотарському господарстві не потребує спеціальних знарядь праці.

Після означеного віку, вірогідно, змінюється "професійна орієнтація" людини, її соціальна роль, соціальний статус. Тепер у похованнях присутні артефакти з блоку виробничого інвентарю, тобто чоловіки зрілого віку переходять від безпосередніх занять, пов¢язаних із догляданням худоби, до інших видів господарської діяльності. Зброя у ямних похованнях зустрічається зрідка (у 24 комплексах - 1,1%). Знахідки її найчастіше у похованнях чоловіків старечого та зрілого віку (після 45 років) можуть вказувати не тільки на власне воїнів, а взагалі на чоловіків з військовим досвідом.

У жінок, ймовірно, перехід від змужнілого до зрілого віку (30-40 років) був певною межею, за якою також змінювався статус. Майже усі знахідки концентрує група змужнілих, і лише зрідка, молодих. Ускладнення ритуалу (наявність воза, стел, деяких трудомістких елементів обряду) було пов'язано з похованнями жінок більш старшого, зрілого віку.

Поховання чоловіків та жінок похилого віку, загалом, відмінні від рядових.

Наведені дані свідчать про існування у ямному суспільстві певних статтевовікових груп, а також про те, що поховальний обряд віддзеркалював статтевовікову градацію.

Аналіз віку похованих показує, що найбільш високим є відсоток померлих у групі до 6-7 років. Надалі, до 12-16 років, простежується зниження рівня смертності. І, якщо у чоловіків ця тенденція продовжує зберігатися (про це свідчить невелика кількість поховань молодих чоловіків), то смертність серед жінок зростає. Це пояснюється заміжжям та ранніми пологами (Кислый, 1989). У жінок найбільша кількість поховань припадає на період до 25 років, у чоловіків – на більш пізній час (30-35 років). Тривалість життя жінок була коротшою: не зафіксовано жіночих поховань з віком, старших 50-60 років, натомість серед чоловіків пороговий показник дорівнює 60-70 рокам. При цьому й до старості доживало більше чоловіків, ніж жінок. В цілому, співвідношення чоловічих та жіночих поховань дорівнює 2,2 : 1, відсоток дитячих поховань у регіоні складає 19,7%. Ці спостереження цілком узгоджуються з висновками, зробленими за матеріалами ямних поховань Степової Наддніпрянщини (Круц С.І.,1984).

Дослідники зазвичай вважають, що ямне суспільство мало трифункціональну структуру й складалось з трьох станів: жерців, воїнів та рядового населення (Кузьмина, 1977; Васильев, 1980; Довженко, Рычков, 1988). Проте аналіз поховального інвентарю та особливостей ритуалу ямних поховань Північно-Західного Причорномор’я дозволив дійти до висновку про майже повну відсутність зброї у похованнях з соціально-престижними знахідками, неординарним ритуалом, високим рівнем трудових витрат. Зазначені спостереження мабуть свідчать про те, що у ямному суспільстві, вірогідно, була відсутня військова знать й не відбувалося становлення військового стану. Факт, що зі зброєю ховали чоловіків до 60 років, вказує ймовірно на те, що носіями військової функції були усі боєздатні особи, а не тільки молодь, як це є притаманним суспільствам з системою вікових класів. У степових суспільствах, де головною галуззю економіки було скотарство (а саме таким було й ямне суспільство), на характер воїнства накладає відбиток те, що худоба була продуктом, який легко відчужувався. У такій ситуації наявність нечисленного прошарку вояків-професіоналів не була ефективною. Вояком повинен бути кожен чоловік, що спостерігається (при зверненні до етнографічних паралелей) практично в усіх суспільствах мобільних скотарів.

Водночас є підстави вважати, що у ямному суспільстві була інша спеціалізована група – служителі культу. Традиційно до поховань носіїв цієї функції відносять комплекси, які містили у складі інвентарю металеві ніж та шило (у наборі), ритуальні прикраси (молоточкоподібні шпильки, підвіски із зубів та кісток тварин, птахів), астрагали, кістяні рурки. Деякі поодинокі знахідки також можна, ймовірно, пов’язувати з ритуалами (розмальовані палички для ворожіння, сопілка з людської кістки). Вважається, що служителями культу були й особи, яких поховано зі стелами та у кам’яних скринях (Генинг В.В., 1987; Новицкий, 1990). Є точка зору, що в Північно-Західному Причорномор¢ї останні не можуть розглядатися окремо від ямних старожитностей (Петренко, Тощев, 1990; Субботин, 1995). Схиляючись до цих гіпотез, ми вважаємо за доцільне дещо розширити коло критеріїв розпізнавання поховань служителів культу. Зокрема, такими критеріями, на нашу думку, є наявність у могилі кістяної чи рогової мотики, а також розтирача із фрагменту сокири. Частина перерахованих артефактів, звісно, функціювала як у культовій, так і у виробничій сферах. Решта ж (наприклад – половинки сокир, які використовувалися як розтирачи, шпильки, палички для ворожіння тощо) не має пояснення за межами ритуалу.

Звернемо увагу на те, що група, яку ми розглядаємо, є неоднорідною. Очевидно, до неї входили особи, які займалися різними ритуальними операціями. За рівнем трудових витрат виділяються поховання, інвентар яких складають ніж та шило, мотика, фрагмент сокири, підвіски із зубів тварин. Загалом до поховань служителів культу ми залучили 148 комплексів, тобто 6,7%. Ймовірно, можуть існувати поховання учнів, які не відмічені ритуальним інвентарем, а також можливі знаки, які ми досі не змогли розпізнати. Безперечно, існували особи, причетні до сакрального служіння, які не спеціалізувалися виключно на цьому.

Люди, які займалися господарсько-виробничою діяльністю, були основною соціальною верствою ямного суспільства. Соціальні ролі індивідів обумовлював господарсько-економічний устрій суспільства. Реконструкція цих ролей досить проблематична, адже у частини суспільств інвентар та обряди віддзеркалювали ту спеціалізацію, яку померлі мали за життя, у інших же суспільствах це не мало місця (Бочкарев, 1978; Черних, 1998). Крім основного заняття – скотарства, ямне населення знало й землеробство, а також різноманітні види спеціалізованої діяльності. Трасологічний аналіз знарядь дозволив виявити артефакти, пов’язані з деревообробкою, металургією, обробкою шкіри, кістки, кременю, утилізацією туш тварин. Існувало також гончарство, плетіння, ткацтво (Субботин, 1993). В цілому, більшість видів господарської діяльності нехарчової сфери була пов’язаною з головним напрямком харчової – скотарством. Деякі дослідники припускають навіть існування осіб, пов'язаних з медициною (Марина, 1995) та лікуванням тварин (Новицкий, 1990).

Таким чином, розгляд функціональної структури дійти висновку, що до її складу входили дві основні соціальні групи: служителі культу та безпосередні виробники. Така структура може бути названа двочастинною (біфункціональною).

Розгляд потестарної структури (правителі – знать – рядове населення) показує, що група носіїв влади не була однорідною. Серед поховань можна виділити дві групи комплексів з інсігніями влади. У першу чергу до правителів ми віднесли осіб, поховання яких містили вози або їх частини. Приналежність цих індивідів до соціальної верхівки не викликає сумнівів серед дослідників. Поховання з цілими провушними сокирами ми також схильні трактувати як могили людей, які виконували владну функцію. Зазначені категорії знахідок розповсюджені у регіоні досить рівномірно. Характерно, що немає жодного комплексу, де водночас були присутні віз та сокира. При цьому є розбіжності в інвентарі двох груп: у похованнях з возами знайдено здебільшого срібні прикраси, наявні металеві ножі. Натомість комплекси з сокирами містять, головним чином, прикраси з міді, а знайдені у них ножі-кинджали виготовлено з кременю. Відсутні поховання дітей з сокирами. Істотними є розбіжності у позах небіжчиків. Серед поховань з возами домінують комплекси 1-ої обрядові групи. На відміну від цього, для поховань з сокирами здебільшого є притаманним покладення мерця з нахилом вліво або на лівий бік. Зв’язок двох груп правителів з різними обрядовими групами вказує, скоріш за все, на приналежність різних категорій правителів до різних етносоціальних утворень, що представлені в регіоні похованнями різних обрядових груп. Ми, як і інші дослідники, схильні їх вважати демосоціальними організмами (Семенов, 1966; Рычков, 1990). Додамо, що поховання з возами демонструють більш високий рівень трудових витрат, більшу різноманітність рис ритуалу, ніж поховання з сокирами.

До групи знаті ми залучили, насамперед, поховання з металевими артефактами (як знаряддями, так і прикрасами), враховуючи престижність металу у стародавніх суспільствах (Шнирельман, 1988). До цієї ж групи треба відносити поховання з антропоморфними стелами, кам’яними ящиками, ямками від жердин, а можливо – й основні поховання у курганах. Категорія знаті в цілому не є однорідною. Деякі групи, які віднесено до неї, демонструють збільшення кількості вкладеної праці при похороні значної кількості осіб. Звернемо увагу на те, що має місце підвищена тенденція сукупності однієї з ознак блоку трудових витрат у групі поховань, які містять срібні скроневі підвіски. За двома ознаками (наявність виступу та перевищення середніх розмірів) виділяються правителі, яких позначає віз. Поховання з ямками від жердин на дні поховальної камери демонструють підвищення тенденції по усім трьом ознакам (основні поховання, наявність виступу, перевищення середніх розмірів). Причини змальованої неоднорідності слід, певно, шукати у тому, що окремі соціальні верстви мали більше можливостей для підвищення особистого статусу (статусу, який досягався). При цьому поховання, які містили срібні підвіски та мали ямки від жердин, демонструють певний взаємозв’язок з похованнями правителів, де знайдено вози, а також між собою. Загалом поховання знаті у регіоні складають, за нашими підрахунками, 18,7% (397 поховань). Відносно висока вага даних комплексів може бути наслідком того, що у курганах, ймовірно, ховали не усіх представників суспільства, а лише певну їх частину, яка відзначалась своїм соціальним станом.

Решту поховань, з інвентарем та без нього, ми віднесли до рядового населення. Ця група також не є однорідною: при домінуванні у ній комплексів середньостатистичного рівня деякі з поховань містять інвентар, інші виділяються рівнем трудових витрат. Поки що немає підстав казати про існування залежного населення. Можливо, такий прошарок існував, але його представників у курганах не ховали.

Майже повна відсутність зброї у могилах правителів та представників знаті, а водночас наявність практики успадкування соціального статусу дозволяє нам припускати, що у даному суспільстві мав місце аристократичний шлях політогенезу.

Реконструкція етнічних процесів (Рычков, 1990) та побудова хронологічної моделі розвитку ямної культури України (Николова, 1992) демонструють, що в цілому спостерігається поступова зміна населення. Індикатором цього є зміна пози похованого (від зібганої на спині до зібганої на боці). У Північно-Західному Причорномор¢ї ситуація дещо відмінна. На наш погляд, на певному етапі в регіоні простежується одночасне мешкання населення, яке залишило поховання всіх виділених груп.

Показовою є наявність двох категорій правителів, які, в цілому, співвідносяться з різними етносоціальними утвореннями. Можливо, слід казати про розподіл владних функцій правителів. Тенденція розподілу єдиної влади на кілька її гілок притаманна стародавнім суспільствам (Куббель, 1988). У той же час не можна гадати про відокремленість демосоціальних організмів один від одного: деякі соціальні ролі притаманні в тій чи іншій мірі усім організмам, домінуючи в одному з них. Наявність серед правителів, знаті, служителів культу тощо, поховань різних обрядових груп може свідчити про те, що у регіоні відбувалося формування єдиної спільноти, яка охопила носіїв усіх обрядових традицій. Не виключено, що вони розділялися за соціальним станом. Можна припустити, що на теренах Північно-Західного Причорномор¢я утворилося племінне об¢єднання, союз, до того ж - союз нерівноправний.

Існують три шляхи формування нерівноправних союзів: 1) завоювання; 2) входження у залежність до більш могутнього соціального організму внаслідок приходу останнього на чужу територію; 3) добровільне підкорення панівному соціуму. При цьому домінуючий компонент перетворюється у монопольного власника посади верховного вождя. Адміністративні, військові та жрецькі функції є спадковими, проте успадкування йде не обов’язково від батька до сина, але у межах головуючого колективу (Берзин, 1966).

Таким, ймовірно, був демосоціальний організм, який репрезентують поховання 1-ої обрядової групи. У ній здебільшого сконцентровані поховання осіб високого соціального стану (з престижним інвентарем, особливостями ритуалу). До неї ж належить значна частина основних поховань. Ми не маємо можливості визначити конкретний шлях формування об'єднання. Не можна виключати того, що дана ситуація пояснюється хронологічним пріоритетом 1-го демосоціального організму в освоєнні території (Яровой, 1985; Николова,1992). Враховуючи різні етнічні корені демосоціальних організмів, які входили до об’єднання, слід зазначити, що зв’язок етнічного поділу з соціально-потестарною стратифікацією взагалі є властивим традиційним суспільствам (Куббель, 1982). Ямне суспільство, певно, не було винятком.

Гіпотетично ми бачимо у цьому союзі групу племен, співплемінність. Проте таке археологічне джерело, як підкурганні поховання, надто слабо віддзеркалює основні риси цих соціальних утворень.