Розділ ііі. Передзрубний період і генеза культур зрубної спільності

Конкретному аналізові матеріалу тут передує узагальнена оцінка стратиграфічних спостережень, детально опрацьованих в монографії (Отрощенко, 2001). Доведено, що між полтавкинською культурою, з якою традиційно пов’язували генезу зрубної, і власне “зрубними” старожитностями існував окремий горизонт культур (культура багатоваликової кераміки, доно-волзька абашевська культура, пам’ятки потапівського типу, синташтинська культура), виділених впродовж останніх сорока років. Полтавкинська культура зникла ще до формування памя’яток згаданого періоду про що наочно свідчать матеріали Потапівського могильника в Середньому Заволжжі (Отрощенко, 1990; 1998). Формуванню культур передзрубного горизонту безпосередньо передував рух населення абашевської та пізньокатакомбних культур на Південний Урал.

У Південному Заураллі, внаслідок взаємодії декількох різнокультурних компонентів, склалася яскрава синташтинська культура ще у першій чверті ІІ тис. до н. е. (Генинг В.Ф., Зданович Г.Б., Генинг В.В., 1992; Зданович Д.Г., 1996; Григорьев, 1999). Її репрезентують городища з суцільною кільцевою забудовою внутрішнього простору, могильники скотарської еліти з склепами колісничних і сімейними склепами та розроблені міднорудні копальні. Ареал синташтинської культури співпадає з так званою “Країною міст” в Заураллі (Зданович Г.Б., Зданович Д.Г., 1995) – явищем епохального масштабу та місцем використання бойових колісниць.

В.С.Бочкарьов, осмислюючи феномен Синташти, сформулював гіпотезу Волго-Уральського осередку культурогенези, що започаткував добу пізньої бронзи в зоні євразійських степів (1991). Підтримуючи гіпотезу В.С.Бочкарьова, автор пропонує обмежувати осередок культурогенези “Країною міст”, позаяк лише там синташтинська культура виступає у своєму класичному вияві, та називати його Південноуральським (Отрощенко, 1996). Знаменно, що “Країна міст” вписується в найдавнішу вісь пасіонарних поштовхів, намічену Л.М.Гумільовим для доби поширення бойових колісниць (1990; 1991). Л.М.Гумільов, поставивши на вісь поштовхів культуру, умовно названу андронівською, фактично передбачив відкриття Синташти. О.Пріцак (1981; 1997) пов’язав з добою бойових колісниць зародження харизматичних кланів, що швидко прийшли до влади в державах Переднього Сходу, спираючись на новий вид озброєння - бойові колісниці. Не виключено, що Південноуральський осередок культурогенези став місцем зародження харизматичних кланів, представників яких ховали в склепах колісничних.

Існування “Країни міст” було яскравим, але не тривалим (100-150 р.), перерваним загибеллю городищ у вогні. Після того спостерігається рух харизматичних кланів, позначений знахідками склепів колісничних, обширами Старого Світу. Для формування зрубної спільноти вирішальне значення мав рух синташтинців на захід, до Європи. Автор простежує просування колісничних із Зауралля на Середній Дон через Башкортостан, Середню Волгу (Потапівський могильник), Пензенську, Тамбовську та Липецьку обл. (Отрощенко, 1997).

Синташтинці, рухаючись на захід, повели за собою абашевське населення Приуралля, що призвело до витіснення носіїв середньодонської катакомбної культури в басейн Сіверського Дінця. Результатом названих переміщень стало формування доно-волзької абашевської культури (ДВАК) на Середній Донщині та культури багатоваликової кераміки (бабинської) у Дніпро-Донецькому північностеповому регіоні. Так утворився передзрубний обрій культур на півдні Східної Європи. Суспільствами носіїв згаданих культур управляли харизматичні клани (представники військової колісничної аристократії), що ховали своїх небіжчиків у склепах колісничних.

Культури передзрубного обрію були швидкоплинними у своєму розвитку, трансформуючись від розмаїття поховальних обрядів передзрубної доби до уніфікованого поховального ритуалу покровської зрубної культури (ПЗК). Стратиграфічні, типологічні та інші спостереження, здійснені воронезькими дослідниками на могильниках та поселеннях, дозволили їм наголосити на еволюційному розвитку ПЗК з ДВАК (Матвеев, 1991; 1994; 1998). В інших регіонах ареалу ПЗК не має такого органічного підгрунтя.

На південь та захід від Середньої Донщини проникнення синташтинських впливів було доволі спорадичним. Мав місце рух окремих військових загонів у напрямку Карпатського Басейну, Балканського півострова та дельти Дону, де було зруйновано Лівенцівську фортецю (Братченко, 1967). Бронзове вістря синташтинської стріли знайдено в одному з лівенцівських курганів (Ильюков, 1991).

Безпосередньо з “Країни міст” простежується переселення відносно невеликих колективів людей на південний захід, вздовж правого берега р. Урал з виходом в Нижнє Поволжя. Це пам’ятки новокумацького типу (Смирнов К.Ф., Кузьмина Е.Е., 1977; Отрощенко, 2000), де відсутній виразний воїнський (колісничний) компонент. Накладаючись на розріджений пізньокатакомбний масив населення Нижнього Поволжя, вони створюють там слабо насичений протобережнівський горизонт пам’яток.

Світ пізньокатакомбних культур, зазнавши тиску та прямих вторгнень з боку носіїв культур, очолюваних харизматичними кланами, трансформується в культуру багатоваликової кераміки (бабинську). Нова культура, як і всі інші утворення передзрубного періоду, мала чітко виражену еліту, що практикувала обряд поховання у ямах з дерев’яними рамами (зрубами) і в кам’яних скринях та народ, що продовжував дотримуватися катакомбного обряду поховання у підбоях. Тут важливо підкреслити, що ритуал поховання у дерев’яній чи кам’яній скрині започатковується ще в передзрубний період і саме в ареалі культури багатоваликової кераміки.

Покровська зрубна культура (ПЗК) постала раніше і пройшла два періоди в своєму розвитку. Бережнівсько-маївська зрубна культура (БМЗК) сформувалася на базі культури багатоваликової кераміки за активної участі ПЗК і також пройшла два періоди в своєму розвиткові. Виходить, що другий період ПЗК може бути синхронізований з першим періодом БМЗК. Отже, культури зрубної спільності лише частково синхронні поміж собою.