НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

УДК 903’14 (4-11)"6377"

Отрощенко віталій васильович історія племен зрубної спільності

Історичні науки - 07.00.04. - археологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі археології енеоліту - бронзового віку Інституту археології НАН України.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Ковальова Ірина Федорівна,

Дніпропетровський національний університет, професор кафедри історіографії та джерелознавства.

доктор історичних наук, професор Буров Григорій Михайлович, Таврійський національний університет ім. В.І.Вернадського, професор кафедри історіографії та джерелознавства.

доктор історичних наук, професор Горбунов Володимир Степанович,

Башкірський державний педагогічний університет, проректор по науці.

Провідна організація: Київський національний університет

ім. Тараса Шевченка, кафедра археології

та музеєзнавства, Міністерство освіти та

науки України.

Захист відбудеться “20” травня 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.234.01 для захисту докторських дисертацій при Інституті археології НАН України за адресою: 04210, м. Київ, вул. Героїв Сталінграду, 12.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту археології НАН України (м. Київ, просп. Героїв Сталінграда, 12).

Автореферат розісланий “18” квітня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук В.О.Петрашенко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Друге тисячоліття до нашої ери - розквіт доби бронзи - було особливим періодом в історії людства, коли архаїчні первинні цивілізації Старого Світу відчули виклик молодих народів - представників індоєвропейської мовної спільності (ІЄМС). Ще до кінця ІІ тис. до н. е. індоєвропейці затвердилися в основних географічних зонах свого проживання, визначивши багато в чому зміст всесвітньої історії на наступні 3000 років. Саме тоді були закладені основи історичного протистояння між Заходом і Сходом. Глобальні історичні події є зовнішньою канвою, тлом тих процесів, що відбувалися в географічному просторі між Європою й Азією та в історичному конфлікті між цивілізацією і варварством.

Хронологічно аналізований у дослідженні період розташовується між першою та другою великими міграціями індоєвропейців, охоплюючи час від 1800/1700 до 1200/1100 рр. до н. е. Збіг циклу формування, розвитку та зникнення культур зрубної спільності з конкретним періодом історичного процесу в II тис. до н. е. навряд чи був випадковим. Він засвідчив залежність подій, що відбувалися на півдні Східної Європи, від загального ритму історії Старого Світу.

Обраний відрізок часу ознаменовано найважливішим технічним досягненням - винаходом легкого візка з колесами на спицях і парокінному запряганні. Володіння мобільними засобами пересування обумовило успіх індоєвропейців в конфліктах з державами Ближнього і Середнього Сходу. Тому аналізований період може також іменуватися епохою бойових колісниць чи героїчною добою, що хронологічно передувала появі кінноти й утвердженню кочового способу життя в степах Євразії.

Актуальність обраної теми визначається відсутністю сучасного дослідження, що узагальнює проблематику вивчення зрубної спільності. Після монографії О.О.Кривцової-Гракової "Степное Поволжье и Причорноморье в эпоху поздней бронзы", виданої 1955 року, багаторазово збільшився обсяг джерел, їхня видова розмаїтість і якісні характеристики, розкрито і розроблено багато нових аспектів проблеми, значно розширено уявлення щодо ареалу пам'яток зрубної культурно-історичної спільності (КІС), яка включає нині не тільки степи, але й зони лісостепу, напівпустелі та пустелі. І хоча впродовж останніх десятиліть проведено багато наукових конференцій, написано десятки дисертацій, монографій, збірок статей і тез, безпосередньо присвячених різноманітним аспектам зрубної проблематики, нової загальної концепції походження і розвитку культур зрубної КІС вироблено не було. Стара ж концепція О.О.Кривцової-Гракової вже не відповідає новій якості наших знань щодо предмету дослідження, але все ще визнається загальноприйнятною.

Зв’язок з державними програмами. Роботу виконано в рамках планової теми “Історія вивчення археологічних культур неоліту, енеоліту, бронзового віку України. Упорядкування джерельної бази” у відділі археології енеоліту – бронзового віку Інституту археології НАН України, державний реєстраційний № 0101U000592.

Об’єктом дослідження стала історія формування, розвитку, зникнення та спадщини племен зрубної культурно-історичної спільності на півдні Східної Європи.

Предметом дослідження є поховальні пам’ятки зрубної спільності як джерело до вивчення історії її населення.

Метою дослідження є створення й обгрунтування концепції формування і розвитку культур зрубної спільності. Для розв’язання поставленої задачі зроблено аналіз наявного фонду джерел, уточнено види джерел, визначено їхні можливості з огляду на реалізацію обраної мети.

Географічні рамки теми охоплюють ареал культур зрубної спільності, обмежений на півдні передгір'ями Криму, Кавказу і Копет-Дагу, акваторіями Чорного і Каспійського морів. На сході межа проходила уздовж східного узбережжя Каспію, басейном р. Емби, середньою та верхньою течією р. Урал. Північна межа намічається від верхів'їв р. Урал по ріках Білій та Камі, а на захід від Волги - по межі лісу і лісостепу до верхів'їв Дону і далі на південний захід вздовж Сули до Дніпра. Західна межа фіксується в степовій зоні України вздовж р. Інгулець. Присутність населення зрубної спільності спорадично фіксується також у Середній Наддніпрянщині (Надросся).

Хронологічні рамки теми включають процеси, що призвели до формування культур зрубної спільності, етапи або періоди розвитку цих культур та фазу їхнього зникнення з археологічної мапи Східної Європи. Позначені процеси, як відзначалося вище, протікали у відтинок часу, обмежений ХVIII-XII ст. до н. е. - синхронно циклу розвитку і загибелі перших індоєвропейських цивілізацій на півдні Балканського півострова та в Малій Азії.

Основні джерела - археологічні (курганні та грунтові могильники, поселення, гірничі виробітки, майстерні ливарників, скарби, випадкові знахідки і святилища). Мова йде про виявлені, досліджені та інтерпретовані пам'ятки, оприлюднені в монографіях, публікаціях, наукових звітах, матеріали яких зберігаються в музеях та наукових фондах. Зважаючи на фізичну неможливість використовувати рівною мірою усі відомі пам'ятки, чільну увагу приділено могильникам, розкопаним практично в усіх регіонах величезного ареалу зрубної спільності. В роботі використано інформацію щодо 7624 поховань. У процесі добору їх було проведено значну джерелознавчу роботу з відсіву комплексів іншої культурної належності, які до цього вважалися "зрубними". В результаті такого очищення фонду поховань зрубної спільності істотно поповнилися джерела інших археологічних культур (бабинської / багатоваликової кераміки, синташтинської, білозерської, чорногорівської групи поховань кіммерійської культури).

Методи дослідження є взаємозалежними та обумовленими його метою. Базовим є порівняльно-історичний метод, підкріплений типологічним методом археології. У дисертації також широко використовуються дані прямої і відносної стратиграфії пам'ятників, картографування, статистичний облік, результати досліджень палеоантропологів, палеозоологів, лінгвістів, дані радіовуглецевого датування пам'яток і культур доби середньої та пізньої бронзи. Автор прийшов до комплексного аналізу культур зрубної спільності.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є першим дослідженням історії населення зрубної спільності, зробленим з опертям на сукупність поховальних пам'яток. Попередня концепція базувалася, головним чином, на матеріалах поселень. Автором розроблено й обгрунтовано оригінальну концепцію походження й етапів розвитку культур зрубної спільності в якій враховані новітні досягнення археологічної науки. Переосмислено однолінійну концепцію О.О.Кривцової-Гракової із заволзькою прабатьківщиною зрубної культури і наступною міграцією її носіїв на захід, аж до Нижнього Дунаю і Пруту. На підставі аналізу обрядів поховання показано наявність двох культур зрубної спільності – покровської зрубної культури (ПЗК) та бережнівсько-маївської зрубної культури (БМЗК), що склалися на різному генетичному підгрунті, але під впливом єдиного (синташтинського) імпульсу. Намічено, таким чином, дві лінії розвитку культур зрубної спільності, двочленну періодизацію кожної з них, простежено історичні долі носіїв цих культур. Вперше подано кількісні та якісні характеристики культур зрубної спільності на підставі урахування великих масивів поховань. Показано динаміку й головні тенденції розвитку цих культур.

Теоретична цінність дослідження полягає у демонстрації можливостей одержання нового історичного знання на підставі аналізу масового археологічного матеріалу, в практичному застосуванні загальних теоретичних гіпотез до конкретних фактичних даних, в залученні археологічних фактів до контексту історичних процесів, що мали місце у ХVІІІ-ХІІ ст. до н. е.

Практична цінність дисертації полягає в отриманих висновках і результатах, що можуть бути використані при написанні узагальнюючих досліджень з давньої історії й археології, наукових посібників і курсів лекцій для вузів, підручників для шкіл, а також для побудови музейних експозицій. Розроблені в дослідженні підходи можуть бути використані при підготуванні інших робіт, побудованих на аналізі великої джерельної бази.

Особистий внесок здобувача. Починаючи від 1964 р. автор працює на розкопках пам’яток на півдні та сході України, що прямо чи опосередковано пов’язані з проблематикою зрубної спільності. Ним формується наукова школа дослідників культур зрубної спільності на сході України. У розділі “Бронзовий вік” “Давньої історії України”, т. 1, 1997 (співавтор Березанська С.С.), автором написані підрозділи: “Індоіранці” (с. 399-403), “Головні історичні події” (с. 403-422), “Обробка кістки та рогу” (с. 473-477), “Суспільний устрій” (с. 484-496) та “Духовна культура” (с. 496-529). У статтях, підготовлених у співавторстві з Ю.В.Болтриком, Т.А.Вовк та О.П.Моцею, автором написані частини, пов’язані з проблематикою первісної археології з акцентом на процеси, що мали місце за доби середньої та пізньої бронзи на території України, а в статтях, написаних у співавторстві з В.Є.Куриленком та Н.П.Шевченко автору належать аналітичні частини. Назви згаданих праць подано в списку основних публікацій за темою дисертації.

Апробація головних положень дисертації відбувалася у формі наукових доповідей на засіданнях Вченої ради Інституту археології НАН України, сектору (із 1996 р. - відділу) археології енеоліту - бронзового віку ІА НАН України, на теоретичних і науково-практичних семінарах, симпозіумах, регіональних і міжнародних конференціях, що відбулися в Самарі (1982, 1990, 2001), Санкт-Петербурзі (1985, 1993), Донецьку (1987, 1989, 1996), Ростові-на-Дону (1988, 1998), Аркаїмі (1989), Одесі (1989), Луганську (1990), Запоріжжі (1990, 1994), Дніпропетровську (1990, 1994, 1999), Шлезвігу (1991), Келераші (1991), Саратові (1991, 2000), Мелітополі (1992), Воронежі (1991, 1996, 2000), Харкові (1992, 1995), Перевальську (1993), с. Капітановому Луганської обл. (1995-1999), с. Могилянах під Краковом (1995), Кіровограді (1996), Познані (1997), Кембриджі (2000), Оренбурзі (2001), Києві (2001, 2002).

Публікації. Результати дисертації викладено в 90 наукових працях. Серед них: одна монографія, 5 колективних монографій та 14 статей у фахових виданнях, визнаних ВАК України чи прирівняних до них. Інші роботи видано в журналах різного профілю, інформаційних збірках, енциклопедіях, тезах та матеріалах конференцій.

Обсяг і структура роботи. Рукопис дисертації складається з вступу, шести розділів і висновків, що утворюють основний текст (401 сторінка) та додаткової інформації на 271 сторінці. Серед неї: список використаної літератури та архівних матеріалів, що налічує 1360 позицій, список скорочень, 8 статистичних таблиць (додаток А), 95 таблиць графічних ілюстрацій з окремим описом підтекстовок до них (додаток Б). Загальний обсяг рукопису - 672 сторінки.