Управління освіти і науки

Волинської обласної державної адміністрації

Луцький педагогічний коледж

Циклова комісія викладачів трудового навчання та образотворчого мистецтва

В. А. Левицька

Історія мистецтв ( 3 курс, 1 семестр)

ЛЬВІВ, 2013

УДК 7( 447.83-25)

ББК 54 а4

Л 75

Л 75 Левицька Валентина Анатоліївна

В збірці розкрита тема присвячена історії світового мистецтва давніх часів. Описано етапи розвитку світового мистецтва, стильові зміни в архітектурі і скульптурі, живописі. Захоплення історією мистецтва сприяє виробленню свідомого естетичного підходу до явищ дійсності і мистецтва, формуванню сфери їхніх духовних інтересів і переконань студентів, виробляє уміння бачити прекрасне, розрізняти, розуміти, почувати й оцінювати художні твори; вчаться творити дійсність «за законами краси».

Мета збірки - розвиток художнього сприйняття. Осмислення студентами духовного досвіду людства за допомогою вивчення історії мистецтва.

Збірка адресована студентам -дизайнерам.

Рецензенти: Гузенко О.А- кандидат педагогічних наук, заступник директора з науково-методичної роботи Луцького педагогічного коледжу

Левицький О.І -професор Львівської академії мистецтв

Никитюк М. В. - завідувач циклової комісії викладачів трудового навчання та образотворчого мистецтва

Луцького педагогічного коледжу

ISBN 5 - 7234 - 0184 - 3

©Левицька В. А., 2013

© Wovk-OCO, 2013

Зміст

1. Образотворче мистецтво

2. Українське малярство Іконопис

3. Світський портрет

4. Живопис 19 століття

5. Живопис 20 століття

6. Народний живопис

7. Українська скульптура

8. Класицизм в образотворчому мистецтві та архітектурі в Україні

9. Українське образотворче мистецтво ХХ ст.

10. Михайло Бойчук 

11. АРХІТЕКТУРА ХХ СТ.

12. Владислав Городецький

13. Будинок з химерами

14. видатні представники живопису

15. Олекса Новаківський

16. Георгій Іванович Нарбут

17. Іван Труш

18. Микола Пимоненко

19. Катерина Білокур

20. Євгенія Гапчи́нська

21. КАЗИМІР МАЛЕВИЧ

22. МАРІЯ ПРИЙМАЧЕНКО

23. Дмитро Левицький

24. Література вступ

Розвиток образотворчого мистецтва в Україні веде відлік із прадавніх часів. Знахідки археологів, зокрема, періоду трипільської та скіфської культур, вирізняються майстерною технікою виконання і засвідчують високий мистецький рівень витворів предків сучасних українців.

Образотворче мистецтво другої пол. XVII — XVIII ст.

В образотворчому мистецтві другої пол. XVII — XVIII ст. знаходили відображення патріотизм і гуманізм українського народу, його суспільні, естетичні ідеали, піднесення національної свідомості. В художніх пам'ятках цього періоду барокова декоративність поєднувалася з реалістичним зображенням світу та національними традиціями. В Україні утворюються нові художні осередки: жовківська школа художників, чернігівська, новгород-сіверська та ін.

Визначними художниками XVII ст. були Ф.Сенькович, М.Пстрахнович, С.Корунка, І.Руткович. Одним із найпопулярніших жанрів мистецтва XVII ст. став портрет. Залежно від призначення його створювали за різними композиційними схемами. Портрети малювали з натури або посмертно. Загалом портрет набув оригінальних форм, був позначений гуманістичними тенденціями, широким використанням поетики й засобів образотворчого фольклору (натурний «Портрет А. Красовської» роботи О.Ляницького, епітафіальний «Портрет С.Жоравко» (1697) роботи І.Паєвського), високим мистецьким рівнем, використанням прийомів бароко, часто збагачених традиціями народно-декоративної творчості.

Велику роль у збагаченні української культури відіграла діяльність Лаврської іконописної майстерні. Значні успіхи у розвитку українського графічного мистецтва пов'язані з творчістю художників О. та Л.Тарасевичів, І.Щирського.

В одному стилістичному напрямі з малярством розвивалася й скульптура. Нею оздоблювали споруди, зокрема Успенську церкву у Львові, будинки багатьох феодалів і заможних міщан.

Наприкінці XVIII ст. з поширенням у скульптурі та живопису ідей просвітительства церковно-релігійна тематика відходить на другий План. Українське мистецтво поступово звільняється від середньовічних канонів та набуває світського характеру. Великими майстрами українського живопису були Д.Левицький, А.Лосенко, В.Боровиковський. Поряд із творами митців тоді набули поширення народні картини із зображенням легендарного козака Мамая.

З життям і побутом українського народу нерозривно пов'язане декоративно-ужиткове мистецтво — один з важливих видів художньої культури. Досить високим був рівень народних промислів, які продовжували реалістичні традиції минулого, розвивали такі види мистецтва як художнє ткацтво, вишивка, кераміка, художнє різьблення, народний розпис.

У побуті українських селян широко використовувалися художні тканини. Колір і характер малюнка у кожній місцевості були різними. Неоднаковими були й орнаментальні композиції та кольорове вирішення виробів. Досить інтенсивно розвивалося килимарство з різноманітними — рослинним (Полтавщина), геометричним (Буковина, Гуцульщина) — орнаментами.

Одним з найбільш поширених видів народного мистецтва стала вишивка, що відзначається чіткою композицією, різноманітною технікою виконання хрестиком, мережкою, низзю, гладдю. Для вишивок Галичини, Закарпаття, Буковини характерні геометричні узори, на київських, полтавських, чернігівських переважає рослинний орнамент. Різними за образним і орнаментальним рисунком, мотивами були кролевецькі, богуславські, волинські, прикарпатські рушники.

Широкого розвитку в Україні набуло мистецтво гутного скла, з якого виготовляли посуд, підсвічники, люстри. Побутову українську кераміку випалювали на Полтавщині, Київщині, Гуцульщині. Серед виробів — керамічний посуд, кахлі для облицювання печей, іграшки. Розвиток індустріального суспільства в Україні супроводжувався складним протиборством різних суспіль-но-політичних течій, тенденцій, появою зденаціоналізованих українських підприємців та інтелігенції, що допомагали російським колонізаторам визискувати український народ. За таких умов передова література, освіта стають засобом ідейно-політичної боротьби, важливим чинником пробудження та розвитку соціальної і національної свідомості. Свідченням цього було зростання у другій пол. XVIII ст. інтересу до вивчення етнографічних особливостей українського народу. Матеріали про Україну та українців містять праці А.Чепи, М.Антоновського, І.Георгі, В.Рубана. Культура і побут українців висвітлювалися у літописах Самовидця, С.Величка, Г.Грабянки. У 1777 р. в Петербурзі надруковано першу працю з української етнографії — «Опис весільних українських простонародних обрядів» Г.Калиновського, у 1798 р. у Москві видано книгу Я.Маркевича «Записки про Малоросію, її жителів та виробництво».