29. Організація і планування гірських туристичних баз.

ВТО визначає засіб розміщення як будь-який об'єкт, який регулярно чи епізодично надає туристам місця для ночівлі. Засоби розміщення поділяються на колективні та індивідуальні. Відмінність колективних засобів розміщення полягає в тому, що кількість місць у них повинна перевищувати певний мінімум, об'єкт повинен мати єдине керівництво, а управління повинне будуватися на комерційній основі

Готелі — основний класичний тип розміщення звичайних туристів, але не у випадку з пригодницькими туристами. Спеціалізовані засоби розміщення відрізняються від готелів мінімальним набором пропонованих послуг, невеликим комфортом номерів та котеджів, а також обслуговуванням переважно певних категорій туристів (рибалок, мисливців, альпіністів, „водних" туристів, дослідників природи і культури місцевого населення). Перелік послуг, що надаються, безпосередньо пов'язаний з потребами. Для альпіністів - описи маршрутів і прокат спорядження, для рибалок і мисливців — пристосування для розбирання здобичі, утримання мисливських собак. Чи автотурбази, що мають автомобільну стоянку, автомийку тощо. Види спеціалізованих та інших колективних засобів розміщення розглянемо на прикладі гірського туризму та альпінізму.

Туристські бази (турбази) - підприємства готельного типу, що надають групам туристів нічліг, харчування й забезпечують їх туристсько-екскурсійним, культурно-побутовим та фізкультурно-оздоровчим обслуговуванням. Раніше турбази будувалися на так званих планових туристських маршрутах, що організовувалися ЦРТЕ, в місцях їх початку, закінчення чи пересікання кількох туристських маршрутів. Вони не були орієнтовані на тривале проживання туристів, тому мали мінімум зручностей і номери великої місткості. Для турбаз характерно, на відміну від готелю, розміщення в кількох будовах, а також наявність сезонних житлових приміщень. Деякі турбази мають на маршрутах свої притулки. Середня місткість туристських баз коливається від 200 до 1 500 осіб. На початку 90-х років у СРСР у віданні ЦРТЕ знаходилося понад 2 000 турбаз. Частина їх закрилася через ліквідацію системи планового туризму. Це - найбільш поширений вид колективного розміщення внутрішніх пригодницьких туристів.

Альпіністський табір (альптабір) - спортивна база, призначена для навчання альпіністів та вдосконалення їх майстерності. Зараз вони орієнтовані і на обслуговування звичайних туристів — індивідуалів, дитячих туристських груп, спортсменів (борців, легкоатлетів, тощо), які проходять підготовку в умовах середньогір’я. Як правило, в альптаборі є літні будиночки, капітальні споруди (адміністративний та житловий корпуси), медичні та лікарські кабінети, пункт прокату альпіністського та гірськолижного спорядження, рятувальний загін, місце для наметового табору. В ньому передбачено розміщення й харчування туристів, їх культурно-масове й побутове обслуговування, виконання альпіністами учбово-тренувальних та спортивних планів. Більшість альптаборів (сезонних та круглорічних) раніше належали профспілкам, незначна їх частина - різним відомствам та організаціям. Сьогодні найбільш відомі серед вітчизняних альпіністів та туристів діючі на Кавказі альптабори „Алібек" в Домбаї (Західний Кавказ), „Узункол" (Західний Кавказ), „Шхельда", „Адил-Су", „Безенгі" (Центральний Кавказ) та інші. Взимку альптабори функціонують як гірськолижні бази. Ще один вид спеціалізованих засобів розміщення, широко поширений в Альпах і на початку XX ст. на Кавказі - гірські хатини і притулки. Як правило, вони будуються й належать різним туристським, альпіністським клубам, федераціям, іноді державі чи рятувальним службам і призначені для короткочасного перебування горосходжувачів перед та після сходження, перечікування негоди. Часто обладнані кімнатами для нічлігу, кухнею, туалетом, мають радіозв'язок. Будуються в місцях найбільш популярних серед гірських туристів та альпіністів. Наприклад, притулок „Гара-Баші" на Ельбрусі, хатина «Космік» на Монблані тощо.