2. Поняття рекреації та рекреаційного туризму

Рекреаційний туризм – подорожування людей із метою зайняття  рекреаційною діяльністю, що передбачає відновлення фізичних і психологічних сил через активний відпочинок та оздоровлення шляхом поєднання помірних фізичних навантажень і сприятливого впливу навколишнього середовища, профілактикою хвороб природними чинниками (кліматом, мінеральними водами, лікувальними грязями).  Серед найбільш популярних видів рекреаційної діяльності виділяються: - прогулянково-споглядальна рекреація; - курортне оздоровлення; - прийняття повітряних і сонячних ванн; - купання. Прогулянково-споглядальна рекреація – це піші прогулянки мальовничими ландшафтами з метою психологічного розвантаження та одержання естетичної насолоди.  Цей вид рекреації розрахований на масового, непідготовленого до значних фізичних навантажень туриста, який хоче насолоджуватись красою природи без зайвих зусиль. Якщо піші прогулянки дозовані, тобто передбачають проходження по черзі прямих ділянок і схилів під невеликим кутом, вони сприятливо впливатимуть на серцево-судинну систему, поліпшують дихання, підвищують тонус нервової системи, тренують м'язи кінцівок і тулуба, стимулюють обмін, речовин людини. Такі прогулянки називаються теренкурами (від фр. terrain — місцевість та нім. Kur — лікування). Теренкури – це піші, дозовані у часі і відстані прогулянки по рівній або пересіченій місцевості з певним заданим фізичним навантаженням В Україні теренкури особливо поширені у Криму і в Карпатах (Трускавець, Східниця тощо). На відомих Європейських курортах теренкури є також елементом лікувально-оздоровчого відпочинку, так у Карлових Варах максимальна відстань теренкур становить до 5 км., та здійснюються дані прогулянки безпосередньо після пиття мінеральних вод. Курортне оздоровлення.  Курорти (лікувальні води) були відомі вже у Давньому Римі. В Новий час перші курорти виникли в XVIII столітті в Англії і були розраховані на аристократію і середній клас. У XIX столітті це нововведення перейняла і континентальна Європа. Курорти на Балтійському морі, Баден-Баден або богемські курорти як Карлові Вари незабаром стали центром зустрічей багатіїв. Практика оздоровлення водами існувала ще у 5-4 тис. до. н. е. У працях Гіппократа описуються лікувальні властивості річкової, солоної та морської води. 

Найбільша кількість бальнеологічних курортів у Європі: у Чехії (Карлові Вари, Маріанські Лазні, Яхімов (родон), Перебради, Тепліце, Лугачовце). Відкриті Карлові Вари Карлом IV в 14 сторіччі. Карлові Вари віками зберігають свою привабливість завдяки не лише цілющим властивостям лікувальних вод, а й красивій природі Крушних і Доуповських гір, що обрамлюють курорт та Славатському лісу, який оточює санаторії та готелі, які органічно вписані в місцевий ландшафт. Карловарскі мінеральні води здійснюють на організм людини значний та багатосторонній вплив. Пити воду з джерел, а їх всього 12, необхідно безпосередньо біля бювету, бо ліцющі властивості води діють лише протягом декількох години. Основою лікувальної методики є пиття води та лікувальне харчування. Тому, обираючи готель чи санаторій радимо замовляти там же як мінімум дворазове харчування, яке підберуть з урахуванням рекомендацій лікаря. У Словаччині найбільш відомими є курорти Штребське плесо, Смоковець, Подбанське, Бардіївські Купелі, Ясна, Низькі Татри. В Угорщині (понад 1000 термальних джерел). Швейцарія має й низку відомих бальнеологічних курортів, заснованих на термальних джерелах. Це – Баден, Бад-Рагац, Швефель-берг-Бад, Івердон. Тут високий рівень медичного обслуговування поєднується з розвиненою інфраструктурою туризму.

Близький Схід – курорти на узбережжі Мертвого моря в Ізраїлі.  В країнах Пд. Азії, Східної та Південно-Східної лікувально-оздоровчий туризм розвинутий слабо. Також курортне оздоровлення проводиться й на курортах США, на Кубі та Багамських островах.  Австралія –Дейлс Форд, Морк, Сприндгвуд (пд.-сх).  В Африці – в Тунісі, Єгипті, Марокко, Кенії та ПАР.