34. "Нова східна політика" фрн.

До 1967 р. жорсткий курс - відмова визнати остаточний характер кордонів у Європі й існування НДР, "доктрини Хальштейна, прагнення одержати доступ до яз. До кінця 60-х років стала виявлятися неспроможність подібних підходів. Розрядка - ізоляція

У грудні 1966 р. у Бонні до влади прийшов уряд "великої коаліції", (ХДС/ХСС) + соціал-демократи (СДПН). Міністром закордонних справ став лідер соціал-демократів Віллі Брандт. Після парламентських виборів 1969 р. соціал-демократам удалося створити урядову коаліцію в союзі з вільними демократами (Свдп). У жовтні В. Брандт очолив коаліційний уряд. Брандт здійснив рішучий поворот до повної нормалізації відносин і налагодженню співробітництва зі СРСР, Польщею, Чехословаччиною, до визнання реальності існування двох німецьких держав. Цей зовнішньополітичний курс й одержав назву "нової східної політики" ФРН.

Приєднання ФРН до ДНЯЗ 28 листопада 1969 року. Тим самим ФРН відмовлялася від будь-яких претензій на доступ до ядерної зброї прямо або через структури НАТО. Була знята тривала стурбованість Москви по цьому питанню.

Березень 1970 - зустріч канцлера В. Брандта із главою уряду НДР В. Штофом, що відбувся в Ерфурті (НДР). Зустріч означала визнання Бонном НДР де-факто й поклала, початок контактам між двома німецькими державами.

Уряд Віллі Брандта справедливо думав, що шлях до повної нормалізації відносин зі східними сусідами ФРН лежав через Москву. 12 серпня 1970 р. Договору між СРСР і ФРН. Обидві держави виразили свою рішучість до розширення співробітництва між ними у всіляких областях. СРСР і ФРН заявили, що вони розглядають підтримку миру й досягнення розрядження напруженості як важливу мета своєї політики. Учасники договору вказали, що вони будуть вирішувати свої суперечки винятково мирними засобами й утримуватися від застосування сили або погрози її застосування. Сторони зобов'язалися "неухильно дотримувати територіальної цілісності всіх держав у Європі в їхніх нинішніх границях" і заявили, що "не мають яких-небудь територіальних претензій до кого б те не було й не будуть висувати такі претензії в майбутньому". Тим самим ФРН визнала факт існування двох німецьких держав, остаточний характер кордонів у Європі, підтвердила свою прихильність курсу на розрядження напруженості.

7 грудня 1970 р. у Варшаві був підписаний Договір між Польською Народною Республікою й ФРН про основи нормалізації взаємних відносин. Договір констатував, що прикордонна лінія по ріках Одеру - Нейсе, встановлена Потсдамською конференцією 1945 р., є західним державним кордоном Польщі.

Угода по Західному Берліну було підписано представниками СРСР, США, Великобританії й Франції 3 вересня 1971 року. Чотири держави домовилися не застосовувати в районі Західного Берліна сили або погрози силою й вирішувати все суперечки тільки мирними засобами. Серцевиною угоди стало наступне положення: зв'язки між західними секторами Берліна й ФРН повинні були підтримуватися й розвиватися з врахуванням того, що ці сектори "як і раніше не є складовою частиною ФРН й не будуть управлятися нею й надалі". При цьому уряд ФРН одержав право на консульське обслуговування постійних жителів Західного Берліна, представництво західнонімецьких інтересів у МО. Допускалося також поширення на Західний Берлін міжнародних угод і домовленостей ФРН. Що стосується сполучення Західного Берліна із зовнішнім світом, то чотири держави-переможниці, і в першу чергу СРСР, зобов'язалися не створювати перешкод для пересування людей і товарів між Західним Берліном і ФРН.

21 грудня 1972 в Берліні був підписаний Договір про основи відносин між НДР і ФРН. ФРН і НДР визнали один одного незалежними державно-політичними одиницями й установили між собою офіційні відносини. У вересні 1973 р. обидві держави були прийняті в ООН.

Грудень 1973 - договір із Чехословаччиною. Відмова від Мюнхенської угоди 1938 року. Обидві сторони підтвердили непорушність загальних кордонів, зобов'язалися взаємно поважати територіальну цілісність і не висувати жодних територіальних претензій.

«Нова східна політика» ФРН — зовн.-політ, курс коаліційного лівоцентриського уряду ФРН на нормалізацію відносин із схід.-європ. д-вами. Після формування в жовтні 1969 коаліційного уряду Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) та Вільної демокр. партії (ВДП) на чолі з канцлером В. Брандшом та мін. зак. справ В. Шеєлем дипломатія ФРН повернулась до спроб нормалізації відносин із країнами Схід. Європи, початок яким був покладений ще 25.03.1966 «мирною нотою» канцлера Л. Ер-харда, що містила пропозицію країнам ОВД (див. Варшавський договір 1955) укласти угоди про відмову від застосування сили один до од­ного. 28.11.1969 ФРН приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968, що сприяло конструктивнішому ставленню СРСР до ініціатив нового уряду ФРН. Неофіц. пере­говори між держ. секретарем відомства федер. канцлера Е. Баром і мін. зак. справ СРСР А. Гро-мико з питань політ, нормалізації у Схід. Єв­ропі розпочались у Москві 30.01.1970. Водно­час дип. контакти відбулись і між представ­никами уряду ФРН та урядами Польщі й НДР. Початок переговорів з політ, проблем нім.-рад. відносин був позначений підписанням 1.02.1970 в Москві перших трьох угод у рамках проекту експорту сибірського газу в Центр, та Зах. Єв­ропу в обмін на постачання труб та обладнання консорціумом зах.-нім. фірм та банків за гаран­тійною підтримкою уряду ФРН.

За вимогою СРСР ФРН погодилась розгля­дати свої майбутні угоди з країнами Схід. Єв­ропи та угоду із СРСР у комплексі. Тому пред­метом моск. переговорів була проблема визнання з боку ФРН результатів Другої світової війни у Схід. Європі в цілому й наступні двосторонні угоди ФРН з ПНР, НДР та ЧССР повинні були базуватись на принципах та нормах майбут­нього радянсько-західнонімецького договору. Заключний етап переговорів у Москві відбувся в ході візиту В. Шеєля в СРСР 26.07-7.08.1970. Основні положення Московського договору 12.08.1970 затверджували готовність уряду ФРН визнати державність НДР, існуючі європ. кор­дони, у т. ч. зах. кордон Польщі, та активно брати участь у конструктивному розвитку про-

цесів розрядки в Європі. Ще до підписання тексту угоди, 7.08.1970, уряд ФРН надіслав урядам Великої Британії, СРСР, США, Фран­ції ноту, в якій підтверджувались особливі права й обов'язки держав-переможниць щодо Німеччини в цілому, т. ч. продемонструвавши свою позицію стосовно юрид. інтерпретації тексту дог-ру, який не був повноцінним екві­валентом мирного дог-ру з об'єднаною Ні­меччиною.

Переговори між представниками уряду ФРН та уряду Польщі відбувались із лютого по лис­топад 1970 кількома етапами у Варшаві та Бонні, а завершились 7.12.1970 підписанням Варшавсь­кого договору про основи нормалізації відносин між ПНР та ФРН. За цим док-том ФРН ви­знавала зах. кордон Польщі, встановлений Потс­дамською (Берлінською) конференцією 1945, та підтверджувала його недоторканність. Як у ви­падку з Московським договором, підписання цієї угоди супроводжувалось нотою уряду ФРН урядам країн-переможниць про продовження їх особливих прав щодо Німеччини в цілому. Польська сторона в окремому інформ. док-ті визнала можливість для громадян ПНР нім. походження за певних умов емігрувати в одну з існуючих нім. д-ав. Остаточного вирішення еміграційне питання знайшло в серпні 1975, коли після спільної заяви 2.08.1975 й угоди між ПНР і ФРН 9.10.1975 бл. 120 тис. етнічних німців отримали можливість виїзду до ФРН в обмін на надання Польщі фінанс. компенса­цій і кредитів урядом ФРН. Підписання Чотиристоронньої угоди 1971 щодо Західного Берліна позитивно вплинуло на процес ратифікації Московського й Вар­шавського договорів та переговорний процес між НДР і ФРН, який розпочався в листопаді 1970 після зустрічей канцлера ФРН В. Бранд-та та голови Ради міністрів НДР В. Штофа (19.03.1970 в Ерфурті й 21.05.1970 в Каселі). Переговори про умови політ, дог-ру між НДР та ФРН відбувались паралельно з переговорами щодо док-тів з реалізації Чотиристоронньої угоди та Угоди про транспортне сполучення між НДР та ФРН, що були підписані 26.05.1972 і стали першими міжнім. міжнар.-прав. угодами. Договір про основи взаємовідносин ФРН та НДР було підписано 21.12.1972. За ним ФРН визнавала НДР на основі принципу рівноправ­ності двох д-ав, що означало встановлення дипломатичних відносин та закінчення міжнар. ізоляції НДР. Проте, водночас, офіц. позиція ФРН щодо державності НДР продовжувала базуватись на факті особливого характеру нім.-нім. відносин, які для ФРН не були міжнар. за своєю прав, природою.

Центр, темою переговорного процесу між ФРН та ЧССР, що розпочався на рівні міністрів закорд. справ лише 7.05.1973, була проблема прав, оцінки Мюнхенської угоди 1938. Чехосло­вацька сторона наполягала на визнанні цієї угоди недійсною від самого початку, тоді як представники ФРН вважали, що за нормами міжнародного права міжвоєнного періоду Мюн­хенська угода була дійсною до моменту її пору­шення Німеччиною в березні 1939 своїм вторг­ненням в Чехословаччину та наступними роз­поділом і анексією цієї країни. У тексті Празь­кого договору 11.12.1973 сторони закріпили компромісне формулювання, яке однозначно вказує на недійсність Мюнхенської угоди лише щодо сучас. взаємин Чехословаччини та ФРН. Як у випадку з Московським та Варшавським договорами, угода між ФРН та ЧССР під­тверджувала недоторканність існуючих кордо­нів та проголошувала відмову від застосування сили.

«Нова східна політика» та нормалізація від­носин ФРН із країнами Схід. Європи та СРСР зробили можливим початок заг.-європ. процесу та його інституціоналізацію з підписанням Заключного акта Наради з безпеки та співро­бітництва в Європі 1975, проведення наступ­них заг.-європ. конференцій, а також призвела до суттєвого зростання міжнар. ролі ФРН.