3. Перспективи розширення стосунків ес зі східними сусідами

На думку Польщі, Европейський Союз у своїх планах повинен брати до уваги подальший розвиток відносин зі сторонами Договору про партнерство і співпрацю, в т.ч. з Росією та Україною, як це зазначено у Спільній стратегії ЕС. Це не повинно передбачати ані якихось передумов, ані вимальовування наперед якихось кордонів на майбутній карті Европи. Не виключено, що в майбутньому дійде до створення митного союзу, асоціативних договорів нового покоління, або (що більш реально на сьогодні) – зон вільної торгівлі із окремими країнами, які готові прийняти відповідні рішення і необхідні умови. Це насамперед стосується Росії та України, для яких така можливість передбачена у Договорі про партнерство та співробітництво. Інші країни отримають додаткову допомогу в рамках програми TACIS, що творить новий фінансовий імідж майбутнього ЕС після 2006 року. Особливе значення серед допомогових програм, розроблених спеціально для всіх країн СНД, чи принаймні більшости з них, має Міждержавне транспортування нафти і газу до Европи (Interstate Oil and Gas Transport to Europe (INOGATE), а також пов’язаний з ним розвиток транспортних та телекомунікаційних інфраструктур. Важливо, щоби паливо до Европи надходило не лише з Росії, а й з інших країн Каспійського басейну. Це підвищить рівень енергетичної безпеки і постачання нафти до Европи, а також економічно зміцнить згадані країни.

Не перебільшуючи значення інституційних рішень, Европейський Союз повинен залучати держави СНД до політичного діалогу, націленого на інтеґраційний процес та умови розширення ЕС, а також на формування Европейської архітектури безпеки і співробітництва.

Оцінка політичних процесів на просторі СНД

Не будучи ні державою, ані понаднаціональною структурою, Співдружність Незалежних Держав не потребує жодного формального визнання.

Як політичний простір, що співпадає із територією колишнього Совєцького Союзу (за винятком держав Балтії), СНД існує завдяки політичним та економічним реаліям, що утримують його країни-члени разом. Це, зокрема, співпраця між оборонними індустріями, незмінна і позбавлена альтернативи успадкована транспортна система, спільна енергетична та телекомунікаційна інфраструктура, спільний інформаційний простір, відсутні або відкриті кордони між партнерами по СНД, втручання Росії у локальні конфлікти тощо. До цього можна також додати спільну мову і зв’язки, які збереглися між політико-економічними елітами нині вже неіснуючої політичної системи.

Політичному просторові СНД бракує одноманітности. Від самого початку існування вирішальна роль у цьому формуванні належить Росії з огляду на її економічну вагу та військову потужність. Проте спроби впродовж останніх кількох років створити якусь ґеополітичну спільноту під егідою Росії, за винятком Ташкентського Пакту (1992), провалилися. Зазнавши невдачі, Росія спробувала адаптувати Ташкентський пакт до своїх політичних потреб, пропонуючи, зокрема, країнам-членам СНД розширювати свою співпрацю у трьох напрямках: південному, кавказькому та західному.

Що стосується реґіональної безпеки, декілька останніх років переконливо довели появу структур, які тим чи іншим чином відображають стратегії і спрямування ініціатив та інтересів окремих країн та груп країн, які є альтернативними до Ташкентського Пакту. Це, зокрема:

– зона, вільна від ядерної зброї у Середній Азії;

– Конференція із заходів щодо взаємної довіри у Середній Азії;

– ГУУАМ – Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова (Договір про співпрацю);

– Союз Білорусі та Росії.

До списку субреґіональних економічних асоціацій в рамках СНД на початку 1990-х входили:

– Митний союз (Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан), який згодом переріс у Евразійську економічну спільноту;

– Середньоазіатська економічна співдружність (Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан).

Пропозиція створити зону вільної торгівлі на всій території колишнього СССР фактично означала би відтворення старих економічних зв’язків. Договір щодо цього було підписано 15 квітня 1994 року, а 1 січня 2000 року прийнято за дату інавгурації Зони вільної торгівлі СНД. Проте і ця, як і більшість інтеґраційних ініціатив такого плану в рамках Співдружности Незалежних Держав, теж провалилася.

На фоні невдач у військовій, політичній та економічній сферах запроваджений внаслідок підписання Бішкекських угод (1992) спільний для Співдружности безвізовий режим став символом існування СНД. Проте одна за одною країни СНД тихо вийшли із цієї угоди. Першим був Туркменістан: 9 червня 1999 р. він відновив візовий режим для всіх громадян країн СНД. З 1 вересня 2000 року Таджикистан і Узбекистан відновили візовий режим на взаємній основі. Нарешті, 5 грудня Росія відновила візовий режим із Грузією, чим фактично відмінила дію Бішкекських угод.

В самій СНД з точки зору розподілу сил відбувається щось схоже на розтягування в різні напрямки. З одного боку, розпад СССР сприяв позитивним явищам на пост-совєцькому просторі, зокрема – появі елементів ринкової економіки, незалежної політичної думки і ЗМІ, а також відкритости до зовнішнього світу. З іншого – призвів до багаторівневої суспільної дезінтеґрації, доказом чого став розрив суспільних зв’язків і втрата громадської ролі соціального забезпечення. Зросли корупція і злочинність. Уряди відособлюються від тих, ким вони керують, а демократія і верховенство права стають чимось досяжним лише в майбутньому.

Особливою ознакою способу управління у країнах СНД є надуживання президентською владою, що нерідко набуває яскравих ознак авторитаризму. Президентські адміністрації стали основними джерелами влади у цих країнах, водночас роль урядів марґіналізувалася. Характерною рисою таких систем є незначний вплив парламентської та позапарламентської опозиції.

Беручи до уваги переважаючу тенденцію до посилення президентської гілки влади і відсутність впливу цього процесу на зовнішньополітичний курс кожної із країн СНД, можна дійти справедливого висновку, що це ослаблює процеси ринкових та економічних перетворень, які відбуваються на просторі СНД.

Виходячи із описаного, стабільний розвиток співробітництва ЕС із державами цього простору та успіх східної політики Европейського Союзу залежить від наявности обох чинників – стабільних і ефективних перетворень в економіках держав СНД і демократизації їх політичних систем. Таким чином, надзвичайно важливим завданням є організація ефективного впливу з метою стимулювання процесів трансформації, які відбуваються у країнах СНД.

3.1. Закордонна політика і співробітництво в галузі безпеки

Площина безпеки пов’язана із політичними, економічними та соціальними проблемами, які мають у Східній Европі ендемний характер. Брак стабільности, викликаний наступом кризових ситуацій, етнічними та релігійними конфліктами, територіальними суперечками і порушенням прав людини, створює смертельну загрозу для безпеки в Европі. Все це доповнюється організованою злочинністю, нелегальною міґрацією та продажем зброї. Саме тому Европейський Союз при формуванні своєї майбутньої зовнішньої політики повинен зосередитися на співвідношенні політичних та економічних її інструментів. Все, що відбувається у цьому просторі, повинно бути націлене на підвищення безпеки всіх країн реґіону шляхом надання їм можливости вибору власної політичної орієнтації. Розвиток діалогу із країнами СНД допоможе втіленню цих планів.

Східна політика Европейського Союзу, заснована на Спільній европейській політиці безпеки і оборони, має базуватися на віднайденні ефективних рішень залучення до політичного діалогу всіх держав на схід від майбутнього кордону ЕС. Це допоможе не лише лімітувати амбіції окремих країн, але й зміцнити безпеку в Европі.

Розвиток діалогу щодо питань безпеки між Европейським Союзом і Росією в рамках їх стратегічного партнерства не повинен негативно впливати на інтенсивність співпраці ЕС у цій сфері з іншими країнами. Запропоновані консультації щодо контролю над озброєннями, роззброєнням, довіри і заходів безпеки та зброї масового ураження повинні враховувати факт, що цей пакет проблем також обговорюється на нарадах ОБСЕ, а також є предметом обговорення в структурі діалогу Росія-НАТО. Тому в цьому контексті необхідно координувати дії Союзу із заходами названих структур, беручи до уваги прийняті ними рішення.

Навіть вже не будучи світовою потугою, Росія все ж має настільки велику вагу на Европейському континенті, що, розглядаючи питання розвитку структури безпеки в Европі, жодним чином не можна не брати до уваги цей фактор. Росія і надалі володіє значною військовою могутністю, яка зокрема, складається із ядерних арсеналів, економічної спроможности, відчутним впливом на реґіон, насамперед – на країни СНД, що робить цей фактор доволі переконливим.

Процес доктринального визначення ролі та місця Росії у світі є прерогативою самих росіян. Проте кремлівські лідери надають пріоритетного значення зміцненню співробітництва з ЕС, і, ймовірно, надалі дотримуватимуться цього курсу. Російська Федерація збирається скористатися східним розширенням ЕС. Вона зацікавлена як у зближенні з ЕС, так і в прилученні до европейського економічного простору, залишаючи питання безпеки фактором розширення спектру співробітництва, що становить інтерес для обох сторін.

Запрошення для Росії взяти участь у діалогу з европейської безпеки може бути радо прийняте нею як ознака визнання европейської ідентичности Росії в контексті її ґлобальних політичних інтересів.

Політичний діалог із Україною з проблем безпеки, зважаючи на значимість країни і безпосереднє сусідство з нею, повинен стати одним із пріоритетів східної політики ЕС. Незалежність України є стабілізуючим фактором, який має благодатний вплив на країни реґіону (особливо – на держави ГУУАМ, а також на Білорусь і Росію).

Залучення до діалогу з проблем Европейської безпеки менших держав СНД, з одного боку, піднесе в них відчуття власної значимости, а з іншого – змінить їх позицію у стосунках з Росією із залежности на партнерство, а також зміцнить проевропейську орієнтацію цих держав в ході процесу. Рівень і наслідки співпраці в галузі безпеки із цими країнами будуть різними в залежності від їх розміру та військової могутности.

Зусилля НАТО в рамках Партнерства задля миру та Ради Північноатлантичного Співробітництва роблять значний внесок у розвиток нової моделі безпеки в реґіоні. Тому у східній політиці ЕС повинен враховувати ці заходи, використовувати та вдосконалювати їх механізми. Це може мати форму політики підтримки з боку ЕС із метою створення відповідних оборонних стратегій окремих країн – насамперед з повагою до їхніх суверенітетів та безпеки співробітництва. Процес може супроводжуватися реформою збройних сил, розширення цивільного контролю над ними, запуск програми конверсії виробництва і перекваліфікації командного складу.

Беручи до уваги специфіку реґіону, слід особливої ваги надати співпраці, націленій на запобігання кризам і відповідальність. Таку співпрацю (з урахуванням вже докладених зусиль в рамках Партнерства задля миру та Ради Північноатлантичного Співробітництва) можна налагодити і продовжувати в контексті широкомасштабних акцій промоції стабільности і покращення економічної ситуації. В разі успіху таке співробітництво дозволить зміцнити стабільні зв’язки між Европейським Союзом та країнами, що знаходяться поза його майбутніми межами, закладаючи водночас фундамент під майбутню співпрацю в разі виникнення кризи.

Обговорюючи безпеку, не можна не звернути увагу на становище із Калінінградським реґіоном. При нав’язуванні контактів з ним слід пам’ятати, що це реґіон, оточений найрізноманітнішими проблемами прикладного характеру, а також концентрувати зусилля на повільний вихід його зі статусу анклаву з особливим військовим призначенням.

3.2. Економічна співпраця і торгівля

Розширення Европейського Союзу і приєднання до нього країн Центральної і Східної Европи матиме важливе значення для майбутніх економічних та торгівельних зв’язків із державами пост-совєцького простору. Воно стане наслідком зміни торгівельного статусу країн-кандидатів, яке наступить водночас із набуттям повного членства, а також досягнення ними рівня вимог ЕС щодо енергетичної безпеки. Продовжуючи діалог із країнами СНД, Европейський Союз обговорюватиме наслідки свого розширення із приєднанням країн Центральної і Східної Европи.

Держави СНД були традиційним ринком для польської економіки, тому вступ Польщі до ЕС жодним чином не повинен негативно відобразитися на її економічних відносинах з ними. Держави СНД теж слід запевнити у вигоді для них процесу розширення ЕС на схід і від перспектив майбутнього співробітництва. Наслідком цього, зокрема, може стати полегшення доступу на ринки нових членів ЕС товарів, вироблених у державах СНД і зниження тарифних ставок, що у випадку зростання попиту на товари із пост-совєцького простору забезпечить новим членам Евросоюзу стійкий економічний ріст.

Свіжий динамізм східної політики ЕС, виражений зокрема у всезростаючій частці участи Европейського Союзу у житті цього реґіону, однозначно відповідає інтересам Польщі.

Покращення в економічній та політичній сферах держав СНД відповідає інтересам ЕС, оскільки дає можливість ширшої експансії европейського ринку, що, в свою чергу, сприятиме прискоренню політичних перетворень у країнах реґіону. Необхідно допомагати країнам СНД у їхніх прагненнях досягти рівня критеріїв вступу до міжнародних економічних організацій, таких як Світова Організація Торгівлі, Міжнародний Валютний Фонд та ін.. Досягнення цих критеріїв є передумовою тіснішої співпраці з Европейським Союзом.

Щодо вимог Росії та інших майбутніх сусідів розширеного ЕС на сході стосовно компенсацій за очікувані економічні та торгівельні втрати від процесу розширення, ми дотримуємося спільної думки з ЕС: лише членство держав у СОТ може давати їм право на вимогу компенсацій.

ЕС повинен переглянути питання про енергетичну безпеку та постачання паливних матеріалів із Росії та інших країн реґіону, як надзвичайно важливу площину своєї діяльности на сході. В цьому плані надзвичайно важливу роль відіграє програма INOGATE.

Польща, як транзитна країна, зайняла відкриту позицію у питаннях, що стосуються транспортування нафти і природного газу зі сходу на захід і південь Европи. Польща зацікавлена у розширенні системи газо- і нафтопроводів з басейну Каспійського моря через Кавказ (Туркменістан-Азербайджан-Грузія-Україна). Особливого значення надається побудові нафтопроводу Одеса-Броди-Ґданськ, який має суттєво збільшити можливості транзиту каспійської нафти. Польща також зацікавлена у газопроводі , що має пролягти від Ямальських родовищ в Росії на захід і південь Европи.

Як майбутній член ЕС, Польща намагається брати участь в усіх обговореннях, що стосуються питань енергетичної безпеки, включно із форумами INOGATE, з метою мати реальний вплив на майбутню енергетичну політику Европи. Польща також готова брати участь у міжнародних переговорах зацікавлених сторін про транзитні шляхи нафти і газу зі сходу на захід і південь Европи.

Будучи країною зі специфічним стратегічним положенням на східному кордоні ЕС і маючи нагромаджений великий практичний досвід реалій такого положення, Польща може відігравати роль координатора програм планування територіального розвитку на европейському континенті. Супутні проблеми захисту довкілля та екологічних катастроф теж сприяють пошукам можливостей відповідної співпраці ЕС із країнами цього реґіону.

3.3. Внутрішні справи і юстиція, система освіти, культурний обмін, ЗМІ та інформація, міжлюдські контакти

Розширення ЕС на схід матиме надзвичайно важливі наслідки для відносин ЕС – зокрема, тепер уже нових його членів – із сусідніми країнами на східному боці союзного кордону, насамперед в контексті шенґенських правил, включно із прикордонним контролем і необхідністю віз. Виняткового значення набуде співпраця в галузях боротьбі з організованою злочинністю, нелегальною міґрацією та перевезенням наркотиків, зважаючи на те, що на території колишнього СССР ці негативні явища особливо поширені і що саме через цей простір пролягають транзитні шляхи нелегальних міґрантів і наркотиків.

Відкритість ЕС для контактів із громадянами країн поза його східними кордонами матиме вирішальний вплив на хід процесів трансформації у цих країнах і пристосування їх до сусідства із Союзом. Це глибока політична проблема із далекосяжними соціальними наслідками. Приєднання Польщі до шенґенської зони з одночасним запровадженням віз для громадян держав СНД (з метою ефективного захисту кордонів країни) унеможливить нашим східним сусідам налагодження кращого контакту із системою европейських стандартів свободи, демократії та ринкової економіки. Польща намагатиметься максимально спростити процедуру надання в’їзних віз, розширити мережу своїх консульських агенцій, запровадити мультивізи і низьку оплату за їх надання.

У своїй політиці щодо держав СНД необхідно також заторкнути дуже важливу проблему впливу на систему освіти цих країн, їхню культуру та ЗМІ з метою розвитку нової ментальности та демократичного мислення, популяризування прав людини і допомоги у побудові громадянських суспільств.

Беручи до уваги все вищеописане, необхідно здійснити заходи, спрямовані на подолання бар’єрів вільного руху осіб та ідей як всередині окремих держав СНД, так і між ними. Велика роль у цих намаганнях відводиться контактам між організаціями та інституціями, які існують у згаданих країнах, із їхніми партнерами у Европейському Союзі. Зокрема слід наголосити в цьому контексті на діяльности неурядових організацій та розширення Европейського інформаційного простору на країни СНД.