2. Основні риси та напрямки реалізації європейських інтересів

До політичних інтересів в першу чергу належать встановлення демократії та розвиток інститутів влади, стабільність внутрішньополітичних систем країн, посилення міжпарламентських та міждержавних зв’язків, поглиблення регіонального співробітництва за для вироблення взаємної довіри та мирного розв’язання протиріч. Важливим моментом в цьому контексті є також намагання ЄС протидіяти деструктивним тенденціям в регіоні та формуванню або „посиленню протистояння по лініям Росія-Вірменія-Іран та Україна-Туреччина-Азербайджан-Центральна Азія”. На подальшу перспективу ЄС розглядає ЧКР як трансферт демократичних та цивілізаційних цінностей з Європи до Азії.

Інтерес Євросоюзу в розвитку економічної співпраці базується як на суто економічних перевагах такого співробітництва, так і на засадах посилення своєї політичної ваги в регіоні і зміцненні внутрішньої та зовнішньої безпеки. Одним з завдань економічного співробітництва є пом’якшення негативних тенденцій, які пов’язані з існуванням різноманітних економічних режимів в ЧКР (Греція, Болгарія та Румунія є членами ЄС, Туреччина має особливі зв’язки з ЄС як країна-кандидат, Україна, Росія, Грузія та інші країни пов’язані двосторонніми договорами в рамках СНД) і створення сприятливих умов для розвитку регіонального економічного співробітництва та привабливого інвестиційного клімату.

Останнім часом особливої уваги з боку ЄС набувають енергетичні питання. Невпевненість у відносинах з Росією та застосування енергетичного чинника як зовнішньополітичного інструменту примусило ЄС розробляти власні проекти щодо забезпечення енергетичної безпеки. Прогнозується, що до 2020 р. споживання Євросоюзом нафти зросте на 20%, а газу – на 40%. Отже, стратегічно важливим для ЄС є безпосередній вихід до енергоресурсів Каспійського регіону та Центральної Азії, а також реалізація енергетичних проектів у ЧКР.

Європейські країни прагнуть отримати доступ до центрально-азійських джерел нафти і газу, тоді як країни регіону зацікавлені в розширенні кола торгових партнерів і маршрутів поставок. Розглядаючи питання про енергоносії та транспортні маршрути, Європейський Союз концентрує увагу на енергетично-транспортному коридорі Каспійське море – Чорне море – ЄС, який дозволить сторонам реалізувати мету: зменшити залежність від російських енергоносіїв як для ЄС, так і для країн Центральної Азії, а також отримати доступ до перспективних ринків.

Важливо відзначити, що в прийнятій ЄС «Стратегії енергетичної безпеки», Україна називається стратегічним партнером і транзитером енергоресурсів до Європи. Це стало офіційним визнанням об'єктивно вигідного і перспективнішого положення України як основного маршруту для енергопотоків до Європи.

З метою забезпечення своїх інтересів ЄС приймає низку важливих документів: Комунікація Європейської Комісії „Енергетична політика для Європи” (Communication of Commission to the European Council and the European Parliament) як доповнення до Зеленої книги „Європейська Стратегія щодо стабільної, конкурентноздатної та безпечної енергії” (A European Strategy for Sustainable, Competitive and Secure Energy), Зовнішня політика для захисту енергетичних інтересів Європи (An External Policy to Serve Europe’s Energy Interests. Paper from Commission/SG/HR for the European Council), „Стратегія ЄС щодо нового співробітництва з Центральною Азією” (The EU and Central Asia: Strategy for a New Partnership) та ін. Головним завданням, окресленим ЄС у цих документах, є вироблення спільного підходу до енергетичної політики, який має базуватися на посиленні діалогу та співробітництві у форматі „споживач – виробник”, „споживач - споживач” та „споживач - транзитер”, а також залучати міжнародні структури та організації (ОПЕК, ООН). Для цього ЄС передбачає наступні елементи:

• обговорення та врегулювання пост-партнерських угод співробітництва з Росією у питання енергетиці;

• інтенсифікація відносин з країнами ЧКР та Центральної Азії з метою диверсифікації джерел та шляхів постачання енергоресурсів;

• посилення співробітництва зі США, Китаєм, Індією;

• забезпечити реалізацію Хартії Енергетичного Співтовариства (The Energy Community Treaty) з урахуванням його можливого розширення за рахунок Норвегії, Туреччини, України та Молдови;

• повноцінне використання інструментів Європейської політики сусідства.

Також ЄС співпрацює з іншими учасниками над модернізацією енергетичної інфраструктури. Були виконані значні проекти, у тому числі будівництво нафтопроводів Баку-Супса та Баку-Тбілісі-Джейхан, а також газопроводу Баку-Тбілісі-Ерзерум. Крім того, зараз обговорюється низка проектів нової енергетичної інфраструктури. Одним з них є зміна напряму використання трубопроводу Броди-Одеса та його продовження до міст Плоцьк та Гданськ у Польщі, а також будівництво нафтопроводів Констанца-Омішаль-Трієст, Бургас-Влоре та Бургас-Александрополіс.

Серед основних аспектів диверсифікації шляхів і джерел енергозабезпечення Європи розглядаються такі варіанти: каспійсько-турецький, ірано-турецький, чорноморсько-румунський (Грузія – Румунія – Євросоюз або GREU), чорноморсько-український (Грузія – Україна – Євросоюз або GUEU-White Stream). В рамках ЄС зараз розглядають два проекти газопроводів, які передбачають постачання туркменського газу через Азербайджан, Грузію та Україну (GUEU-White Stream) або Румунію (GREU) до Європи в обхід Туреччини. У реалізації українського проекту є свої переваги: розвинута інфраструктура Південного Кавказу та України, менші економічні затрати. Але румунський проект також може бути реалізованим завдяки членству Румунії в ЄС та НАТО, політичній стабільності та сильної підтримки з боку США. В той же час можуть виникнути проблеми з боку Росії, яка фінансує власні енергетичні проекти та має наміри купувати центрально-азійський газ за європейськими цінами. До того ж ЄС підтримав будівництво „Набукко” і навряд чи стане обмежувати інтереси Туреччини в цьому питанні. Тільки за умов створення єдиної трансєвропейської енергетичної мережі, захищеної від російського тиску, та українського пріоритету для ЄС в питаннях стабільності центрально- та східноєвропейського регіону можна розраховувати на включення України до енергосистеми ЄС.

ЄС також виступає як каталізатор укладання угоди між Грецією та Туреччиною щодо завершення будівництва газопроводу, який з’єднає дві країни, з можливим його продовженням до Італії. Наразі ЄС тісно працює з регіональними партнерами у питаннях підвищення стабільності енергопостачання через модернізацію існуючої та будівництво нової енергетичної інфраструктури. В цьому контексті Європейська Комісія розробляє новий транскаспійський-трансчорноморський енергетичний коридор, який буде передбачати різні технічні варіанти додаткового експорту газу з Центральної Азії через Чорноморський регіон до ЄС.

Серед проектів, що розвиваються в ЧКР за підтримки ЄС, велике значення мають транспортні та комунікативно-транспортні. Згідно Білій книзі „Європейська транспортна політика на 2010: час приймати рішення” (White Paper “European Transport Policy for 2010: Time to Decide”) транспортна система розглядається як головний чинник сучасної економіки. Її розвиток та оптимізація має допомогти розв’язати виклики розширення та сталого розвитку. ЄС при цьому планує використовувати досвід всіх різноманітних ініціатив в галузі транспорту, що стосуються чорноморської зони (Програми ТРАСЕСА та INOGATE).

Програма "Транспортний коридор Європа-Кавказ-Середня Азія" (ТРАСЕСА), який був започаткований ЄС у 1993 р. та підтриманий 12 країнами Великого Чорноморського регіону (Азербайджан, Вірменія, Болгарія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Румунія, Таджикистан, Туреччина та Україна, Узбекистан), передбачає надання технічної допомоги для розвитку автодорожній, залізничний, авіаційний та морський транспортний зв’язок від Європи до Середньої Азії. Прийнята Стратегія ТРАСЕСА до 2015 року буде і надалі слугувати важливим підґрунтям для розвитку регіонального транспорту.

Міждержавна програма транспортування нафти та газу до Європи (INOGATE) спрямована на підвищення надійності постачання енергоресурсів за допомогою багаторічних програм технічної допомоги. Програма проводиться за підтримки Секретаріату з енергетичної співпраці між ЄС та ЧКР та його країнами-сусідами.

З метою посилення співпраці в транспортній галузі у 2004 році Європейська Комісія призначила Групу високого рівня з питань продовження основних транс’європейських транспортних осей до сусідніх країн та регіонів, яка підготувала Повідомлення „Принципові положення щодо транспорту в Європі та сусідніх регіонах”. Документ окреслює перші кроки у напрямку тіснішої інтеграції транспортної системи ЄС з транспортними системами сусідніх країн.

Не залишається без уваги ЄС і будівництво кільцевої автомобільної магістральної дороги навколо Чорного моря для розвитку транспортної інфраструктури, розвитку туризму, торгівлі тощо та транспортного коридору „Північ-Південь”, що може пройти по території Індії, Ірану, країн Центральної Азії і Росії. За оцінками експертів, після введення в дію вказаного транспортного коридору, в два-три рази скоротиться час перевезення вантажів з Середнього Сходу, Індії, а також Південно-Східної Азії до Європи.

Важливим завданням для розвитку транспортної політики є робота з регуляторного зближення, що сприятиме досягненню уніфікованого та узгодженого застосування належних інструментів і стандартів. Конкуренція, можливості залучення транспортних потоків, підвищення надійності, безпеки, здатності до взаємодії та спільного функціонування – все це є конкретними інтересами ЄС в транспортній сфері та вирішальними факторами для окреслення подальшої співпраці. До важливих цілей належить авіаційна безпека та розширення спільного авіа простору.

Беручи до уваги зростаючі потреби в транспортуванні вуглеводнів, чільне місце в порядку денному займе питання безпеки морських перевезень та транзиту енергоресурсів. В цьому контексті важливе значення мають такі проекти як Бакинська законодавча ініціатива та INOGATE.

Питання забезпечення безпеки для об’єднаної Європи займає ключове місце в інтересах ЄС та охоплює майже усі напрямки. Згідно вищезгаданим документам та ініціативам ЄС, пріоритети віддаються співробітництву в площині соціальної, екологічної, транспортної та енергетичної безпеки, мирне врегулювання „заморожених” конфліктів, які є джерелами викликів безпеці, а також протидія та боротьба з тероризмом, сепаратизмом, контрабандою, нелегальною міграцією та торгівлею людьми і зброєю масового ураження.

Слід зазначити, що протягом тривалого часу позиція ЄС щодо врегулювання конфліктів в Чорноморському регіоні фактично була відсутня, окрім заяв про необхідність розв’язати всі питання виключно в мирному руслі. Тільки в „Чорноморській сінергії” було зазначено, що Євросоюз розглядає посилення регіональної співпраці, що сприятиме виробленню взаємної довіри та усуненню перешкод, які стоять на шляху до компромісу. Також Європейська Комісія вважає, що необхідно підсилити роль ЄС в питаннях проведення моніторингу за процесами врегулювання і безпеки кордонів та надавати допомогу в проведенні економічних реформ, поліпшення системи державного управління, а також в реалізації заходів щодо зміцнення довіри та діалогу між сторонами конфліктів.

Наприклад, в процесі врегулювання придністровського конфлікту, у якому ЄС має статус спостерігача, Євросоюз виступає з позицій територіальної цілісності Молдови, демократичного розвитку єдиної держави. Всі дії ЄС спираються на принцип довгострокової реалізації певних заходів щодо поліпшення політичної обстановки (призначення спеціального представника ЄС в Молдові), контролю процесу реформування відповідно до Плану дій Молдова-ЄС в рамках Європейської політики сусідства. Сьогодні як на експертному, так і на вищому рівні представники Кишинева і Брюсселя обговорюють конкретні документи, наприклад, Індивідуальний план дій Молдова-ЄС і перспективи підписання наступної угоди, виконання якої зробить європейські перспективи країни чіткішими. До кроків ЄС по посиленню впливи на Республіку Молдова і невизнану Придністровську молдавську республіку відносяться: робота прикордонної місії на молдавсько-українському кордоні, відкриття єдиного візового центру при угорському посольстві, підписання і ратифікація угоди про полегшення візового режиму для громадян Молдавії, надання значних торгових і митних преференцій молдавським товаровиробникам, а також ухвалення рішення про виділення Молдові безпрецедентної за своїми розмірами фінансової допомоги у розмірі 210 мільйонів євро.

Розглядається також питання про участь сил ЄС в інтернаціоналізації миротворчого контингенту на території ПМР. Участь міжнародних миротворчих (або мирогарантійних) сил в ПМР за участю ЄС матиме мандат ООН, основним компонентом якого є демілітаризація. Таким чином, Росія зможе зберегти свою присутність в регіоні, але її вплив буде ослаблений, що стане важливим важелем для того, щоб зрушити переговорний процес.

Важливим аспектом безпекового інтересу ЄС є розвиток транскордонного співробітництва з метою зміцнення стабільності та безпеки в регіоні, а також підвищення можливостей Координаційного та інформаційного центру чорноморських кордонів (Тhe Black Sea Border Coordination and Information Centre) в м. Бургас, Національних прикордонних координаційних центрів чорноморських країн, залучаючи фінансові кошти з програми European Neighbourhood Policy Instrument Cross Border Cooperation (ENPI CBC), румунської Ініціативи чорноморської прикордонної безпеки (Тhe Black Sea Border Security Initiative) в Бухаресті, започаткованої у 2004 р..

Геополітичні та геоекономічні інтереси ЄС в ЧКР походять від комплексного поєднання політичних, економічних, енергетичних та безпекових інтересів. Успішна реалізація політичних інтересів посилить позиції ЄС в регіоні та слугуватиме підвищенню ролі ЄС як одного з ведучих міжнародних гравців. ЧКР виступає як величезний ринок для європейських товарів та відкриє шлях до азійських ринків. Незалежність від російських постачальників енергоресурсів та розвиток власної системи безпеки в ЧКР дозволить ЄС запобігти формуванню нових ліній протистояння чи стратегічних альянсів та протидіяти викликам „м’якої безпеки” без посилення протистояння з Росією.

Щоб залишитися провідним світовим гравцем, ЄС має поставати привабливим місцем для здійснення дослідницької та інноваційної діяльності і бути успішним у всесвітній конкуренції за таланти. ЄС має при цьому «захищати свої економічні інтереси, зокрема у сфері захисту інтелектуальної власності». ЄС «має чіткий інтерес у тому, щоб країни-сусіди розвивали свої дослідницькі та інноваційні спроможності», - йдеться у документі.

ЄС заохочуватиме країни Європейської зони вільної торгівлі (EFTA), а також країни, охоплені політикою розширення ЄС та Європейською політикою сусідства (до останньої входить і Україна) інтегруватися та зближатися з Європейським дослідницьким простором. Йдеться, зокрема, про асоціювання з програмою «Горизонт 2020», яка буде головною програмою ЄС з підтримки дослідницької діяльності.

Єврокомісія сподівається, що це сприятиме тіснішій співпраці з країнами-сусідами, зокрема постанню «спільного простору знань та інновацій» та покращенню дослідницького та інноваційного потенціалу в цих країнах. Ця співпраця відбуватиметься у тісній координації з інструментами політики розширення та політики сусідства, - зазначається в Повідомленні.

Програма «Горизонт 2020» буде повністю відкритою для фінансування проектів з усього світу. Європейська дослідницька рада (інструмент, що фінансує дослідження в ЄС) та Програма імені Марії Склодовської-Кюрі будуть також відкритими для країн з-поза меж Союзу.

Водночас це не означатиме, що всі представники країн з-поза меж ЄС автоматично підпадатимуть під критерії отримання фінансування. Нинішній критерій, за яким фінансування від ЄС залежить від рівня ВВП на душу населення тієї чи іншої країни з-поза меж ЄС (бідніші країни мають більше можливостей отримати фінансування, ніж заможніші), доповнюватиметься ще одним: загальним обсягом ВВП країни. Ця новація виключатиме країни, які досягли певного рівня розвитку та мають змогу розвивати співпрацю з ЄС на взаємній основі.  ЄС також продовжуватиме заохочувати взаємний доступ до програм країн з-поза меж ЄС.

ЄС є сьогодні світовим лідером в дослідницькій та інноваційній діяльності: на нього припадає 24% світових витрат на дослідницьку діяльність, 32% публікацій, що мають високий рівень впливу, та 32% заявок на реєстрацію патенту – попри те, що у ЄС проживає лише 7% населення земної кулі.

Водночас протягом останніх років значно виріс дослідницький потенціал нових промислових країн. Приміром, частка країн БРІК (Бразилія, Росія, Індія та Китай) у загальносвітових витратах на дослідницьку діяльність та технологічний розвиток за останнє десятиліття (2000-2009) зросла вдвічі.

Це створює для ЄС потребу зміцнити свою співпрацю з країнами з-поза його меж та поставати для решти світу привабливим місцем для здійснення досліджень та інновацій.