Тема 6 асиметричність глобального економічного розвитку в країнах єс

На рубежі тисячоліть глобалізація стала важливим реальним аспектом розвитку сучасної світової системи, однією із найвпливовіших сил, що визначає подальший розвиток світової цивілізації. Однак за результатами свого прояву феномен глобалізації є неоднозначним для окремих країн та регіонів світу. Упродовж останніх років загострилася полеміка щодо визначення ролі глобалізаційних процесів у поглибленні чи вирішенні проблем нерівномірності економічного розвитку, нееквівалентності зовнішньоекономічного обміну між центром і периферією, міжнародної дивергенції доходів і глобальної бідності. Апологети глобалізації переконливо аргументують, що вона створює потенційні можливості для подолання економічної нерівності і глобальної бідності. Упродовж 1980-х і 1990-х рр. прихильниками глобалізаційного розвитку висувалися гіпотези про те, що формування світового ринку призведе до зменшення розриву в доходах між бідними і багатими країнами. У цьому контексті висувалися переконливі аргументи на користь лібералізації міжнародних економічних відносин, що підвищить ефективність міжнародної алокації ресурсів; а в об’єднанні економічно розвинутих країн під егідою міжнародних програм вбачалися реальні шляхи збільшення обсягів донорської допомоги найбіднішим країнам.

Насправді ж конвергенція доходів спостерігалася лише в не багатьох країнах. У більшості ж країн, що розвиваються конвергенції так і не було досягнуто, незважаючи на той факт, що країни відкрили свої економіки для світового ринку. Відтак фундаментальні структурні зрушення у системі світового господарства, котрі набули особливо виразних форм в останній чверті ХХ ст., спонукали міжнародне наукове співтовариство до переосмислення концептуальних положень щодо нерівномірності економічного розвитку та теоретичного відображення тих процесів і явищ, які визначають глибокі якісні трансформації в економічній, політичній, соціально-гуманітарній та ідеологічній сферах суспільного життя.

Асиметричні ефекти нерівномірності глобального розвитку найчастіше приймають форму негативних наслідків глобалізації світової економіки щодо окремих груп країн, а впродовж останніх років – і окремих регіонів. Можна виділити низку аргументів, які дозволяють позиціонувати ключові детермінанти негативного впливу глобалізації на посилення економічної маргіналізації світу.

1. Cпостерігається асинхронність розвитку економік різних країн та нерівність розподілу економічного виграшу від функціонування більш ефективних глобальних ринків. Основні фінансові переваги від глобалізації традиційно отримують економічно розвинуті країни та їхні ТНК (в останньому випадку мова іде про переваги від реалізації ефекту масштабу, маніпулювання цінами через використання механізмів трансферного ціноутворення та проведення операцій через офшорні зони). Щоб переконатись у цьому достатньо подивитися на регіональну структуру 500 найбільших компаній світу – незначна кількість з них мають штаб-квартири, розміщені за межами США, країн ЄС.

2. Нееквівалентний зовнішньоекономічний обмін між центром і периферією зумовлює втягування останніх у пастки сировинної спеціалізації у світовому поділі праці, зовнішньої заборгованості, а відтак, відмови від суверенітету у проведені торговельної і фінансової політики. У результаті нееквівалентної зовнішньої торгівлі та консервації сировинної спрямованості експорту країн, які розвиваються, поглиблюється диференціація в рівнях доходів між групами країн, внаслідок чого посилюється бідність та наростає дефіцит фінансових ресурсів у країнах, які розвиваються. За оцінками Світового банку, середній рівень доходів у 20 найбагатших країнах світу в 37 разів перевищує середній рівень доходів у 20 найбідніших країнах, при цьому за останні 40 років цей розрив подвоївся.

Нееквівалентність зовнішньої торгівлі перешкоджає накопиченню фінансових ресурсів, достатніх для фінансування масштабних інвестицій та соціальних потреб населення, що провокує перманентну залежність національних фінансових систем від залучення іноземних капіталів. Щоразу, отримуючи позики, країна-позичальник втягується у боргову піраміду, здійснюючи нові запозичення на погашення попередніх боргів. Враховуючи те, що темпи економічного зростання переважної більшості країн (0-4%) значно нижчі від ставки відсотка на світовому ринку позичкового капіталу (8-20%), „боргова пастка” спрацьовує доволі успішно, а боргові процеси стають некерованими. Накопичення зовнішніх боргових зобов’язань створює значні перешкоди на шляху соціально-економічного розвитку країн, що розвиваються. З одного боку, через значні розміри державної заборгованості процентні ставки в цих країнах залишаються на високому рівні, обмежуючи інвестиційну активність, сповільнюючи економічне зростання і створення нових робочих місць, цим самим негативно впливаючи на малозабезпечені верстви населення. З іншого боку, обслуговування зовнішнього боргу країнами, що розвиваються, поглинає значну частину їхнього ВВП, відволікаючи таким чином ресурси від фінансування соціально-економічних програм – освіти, охорони здоров’я, будівництва об’єктів інфраструктури і, таким чином, стає чинником відтворення економічної відсталості і консервації бідності.

3. Не підтверджується ідея про глобальну конвергенцію доходів. Зокрема, менш економічно розвинуті країни відрізняються набагато нижчими темпами зростання, ніж багаті країни. Нерівномірність глобального економічного розвитку зумовлює зростаючу диференціацію країн, що розвиваються, навіть якщо до уваги брати лише один показник рівня соціально-економічного розвитку – ВВП / ВНД на душу населення.

Спостерігається не вирівнювання доходів, а їх поляризація. Зростає розрив між індустріально розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, де проживає більша частина населення. Таким чином, у периферійних країнах глобалізація, з одного боку, форсує модернізацію і вестернізацію окремих прошарків населення, а з іншого, стратифікує суспільство і маргіналізує значну частину людства. У результаті поглиблення економічної нерівності як на національному, так і міжнародному рівнях спостерігається загострення наявних та виникнення якісно нових соціальних суперечностей між країнами світу, що дає підстави кваліфікувати соціальну поляризацію як одну з ключових форм вияву глобальної асиметричності.

4. Наведений аргумент про нерівномірний розподіл доходів ще в більшій мірі відноситься і до проблематики асиметричних ефектів глобалізації у науково-технологічному аспекті. За підрахунками експертів, лише 15 % населення планети, сконцентрованого в країнах «золотого мільярда», забезпечують майже всі світові технологічні інновації. Близько 1/2 решти людства здатна використовувати існуючі технології, тоді як 1/3 – ізольована від них і не здатна ні створювати власні інновації, ні використовувати зарубіжні технології.

Відтак, асиметричним ефектом нерівномірності глобального розвитку є стратифікація держав за ієрархічною структурою, яка не обмежується соціальною диференціацію країн, а поглиблює глобальну економічну нерівномірність:

- перший рівень – країни цивілізаційного центру, що розвиваються на основі постіндустріальних принципів (ядро глобальної економіки);

- другий рівень – напівпериферійна зона – країни, що утворюють проміжну страту між ядром глобальної економіки та її периферійними зонами (насамперед, мова іде про держави Південно-Східної Азії, Латинської Америки та Східної Європи);

- третій рівень – об’єднує країни периферії, що потрапили до групи аутсайдерів глобального економічного розвитку.

При цьому важливо враховувати, що в системі міждержавних економічних відносин цілеспрямовано формуються механізми консервації визначеної вище стратифікації, що вже фактично склалася. Ці механізми, по суті, виключають можливість вертикальної міграції країн з нижчого на більш високий рівень. Відтак, ключовою проблемою стратифікації є гальмівний вплив другої і третьої страт на динаміку глобального економічного розвитку.

Асиметричні ефекти нерівномірності глобального розвитку в найбільшій мірі проявляються в країнах, де недостатньо використовується національний капітал, а внутрішнє макроекономічне регулювання не ув’язується з принципами довгострокової економічної перспективи, де фіскальна система і державний бюджет не відповідають реальним економічним умовам та соціальним потребам, де довіра до національної валюти низька, а банківська система слабка, де існують тоталітарні режими управління і високий рівень корупції та бюрократії. Результатом дії цих чинників є їх гальмівний вплив на динаміку економічного і соціального розвитку. Високий рівень бідності та зубожіння в цих країнах на фоні низьких темпів економічного зростання і недостатності фінансових ресурсів, для фінансування масштабних інвестицій і соціальних потреб населення, гальмують формування й розвиток національних ринків країн-аутсайдерів, пригнічуючи і без того обмежену купівельну спроможність їх населення. Цим самим стримується становлення сучасного глобального виробництва, переважна частина якого може розвиватися лише за значних масштабів, а тому тяжіє переважно до містких ринків збуту. Відтак, глобальна поляризація, з одного боку – результат нерівномірності глобального економічного розвитку, а з іншого боку – одна із причин поглиблення економічної маргіналізації світу.

У результаті країни, що розвиваються, в яких проживає 80 % населення планети, але на які припадає менше 1/5 світового ВВП, беруть незначну участь у розробці і впровадженні нових норм, що регламентують функціонування глобальних ринків, та не мають серйозного впливу на міжнародну політику в рамках нинішніх глобальних вищих політичних форумів.