19.1. Підмет

Підмет як головний член речення позначає той предмет думки, до якого відноситься висловлювання. Він не має в реченні фіксованого місця. У розповідному речення він стоїть або на першому місці (прямий порядок слів), або після змінюваної частини присудка (зворотний порядок слів). При зворотному порядку слів підмет стоїть здебільшого безпосередньо після змінюваної частини присудка, але може стоять і ближче до кінця речення, навіть на останньому місці, якщо воно не зайняте невідмінюваною частиною присудка. Підмет відповідає на питання називного відмінка wer? (хто?), was? (що?) і узгоджується з присудком за смислом і граматично (в особі і числі). Він може бути виражений:

В особовому реченні:

іменником або займенником, що виражається в значенні іменників, у називному відмінку;

іншими частинами мови, що вживаються самостійно, в ролі іменника;

інфінітивом або інфінітивним зворотом;

підрядним підметовим реченням.

В неозначено-особовому реченні підмет виражається неозначеним займенником man.

В безособових реченнях в функції підмета виступає безособовий займенник es:

при дієсловах, які називають явища природи;

при дієсловах, які називають відчуття людини;

В сталих безособових зворотах es gibt, es geht, es steht, es gilt, es handelt sich um.

19.2. Присудок

Присудок як головний член речення , що граматично залежить від підмета, співвідносить висловлювання (думку) про даний предмет дійсності (виражений підметом) з самим предметом, тобто здійснює предикацію. Присудок, таким чином, виражає дію, стан або ознаку підмета.

Як вже наголошувалось, в німецькому реченні є завжди відмінювана частина присудка, яка виражається дієсловом в особовій формі і узгоджується з підметом в особі і числі.

Присудок відповідає на питання was macht das Subjekt? (що робить підмет?), was wird mit dem Subjekt? (що робиться з підметом?), wie ist das Subjekt? (яким є підмет?), was ist das Subjekt? (ким або чим є підмет?).

За ознаки присудка правлять його морфологічна форма, місце в реченні і синтаксична форма.

За синтаксичною формою розрізняють два види присудка – простий і складений.

Простий дієслівний присудок виражається повнозначним дієсловом у всіх формах особи, числа, часу, стану і способу.

Складений дієслівний присудок складається з особової форми дієслова і інфінітива іншого дієслова. Він може бути вираженим:

модальним дієсловом + інфінітив смислового дієслова;

повнозначним дієсловом + інфінітив іншого дієслова;

дієсловами haben і sein + інфінітив смислового дієслова;

дієсловами scheinen i glauben + інфінітив смислового дієслова.

Особливим видом дієслівного присудка є присудок, виражений сталим дієслівним (фразеологічним) сполученням. Ці словосполучення складаються з дієслова і іменника і називають одне поняття.

Складений іменний присудок виражає якісну ознаку підмета і складається з дієслова-зв’язки та іменної частини присудка (предикатива). У функції зв’язки здебільшого вживаються дієслова sein і werden, рідше – bleiben, heißen, scheinen, gelten als... Оскільки ці дієслова в функції зв’язки зберігають своє основне значення, вони привносять додаткові значення в загальну семантику присудка. Як предикатив вживаються прикметник в короткій формі, іменник у називному відмінку, іменник з прийменником als, дієприкметник ІІ, рідше – займенник і числівник.

Предикатив може також бути виражений підрядним реченням – присудковим.