1. Властивості дорожньо-будівельних матеріалів

Властивості матеріалу – це показники які оцінюють взаємодію матеріалу з навколишнім середовищем у відповідності з фізичними, механічними та хімічними законами. Властивості матеріалів поділяються на фізичні, механічні, хімічні, конструктивні, експлуатаційні, ізоляційні, декоративні та технологічні.

Фізичні показники характеризують фізичний стан матеріалу та визначають його відношення до фізичних процесів навколишнього середовища

Механічні показники характеризують здатність матеріалу чинити опір деформуванню та руйнуванню під дією напружень, що виникають в результаті прикладання зовнішніх сил

Хімічні показники характеризують здатність вступати в хімічну взаємодію з речовинами середовища в якій вони знаходяться

Фізико-механічні властивості характеризують здатність  матеріалу чинити опір руйнуванню під дією різних механічних навантажень: міцність (при стиску, розтягу та вигині), твердість, стираність, опір удару, опір зношуванню, деформативні властивості (пружність, пластичність, крихкість, повзучість, утома, релаксація). Ф і з и к о-х і м і ч н і   властивості характеризують взаємозв'язок фізичного та хімічного станів або хімічних процесів, які відбуваються в будівельних матеріалах: дисперсність, в'язкість, пластичність мінерального тіста, когезія, адгезія, здатність до твердіння та емульгування.

Т е х н о л о г і ч н і   в л а с т и в о с т і   визначають здатність матеріалу піддаватись технологічній переробці під час виготовлення та наступній обробці: технологічність, полірувальність, подрібнюваність, гвоздимість, оброблюваність, розпилюваність, абразивність, формів якість, розшаровуваність, злежуваність тощо. Спеціальні   властивості:   декоративність (колір, блиск, фактура), акустичні властивості (звукопоглинання, звукопроникність, звукоізоляція), електропровідність, прозорість, газопроникність, радіаційна непроникність. Експлуатаційні властивості характеризують здатність матеріалу чинити опір руйнівній дії зовнішніх факторів: атмосферо- та повітростійкість, біостійкість, корозійна стійкість, старіння, надійність тощо

2. Характеристика мінеральних в'яжучих матеріалів

Мінеральні в’яжучі матеріали – це дрібно перемелені порошкоподібні природні або штучні компоненти, які при змішуванні з водою утворюють пластичне, зручне для обробки тіло, здатне затверджуватись, наростити з часом міцність і перетворитись в кам’яне тіло. Розрізняють повітряні і гідравлічні в’яжучі.  Повітряні в’яжучі речовини можуть тверднути та набирати міцність у повітряно-сухих умовах. До них належать найбільш відомі гіпсові в’яжучі та повітряне вапно. 

Основні характеристики в’яжучих матеріалів – міцність, швидкість отвердіння і строки тужавіння (тобто час, доки в’яжучі матеріали залишаються пластичні

3. Портландцемент. Технолопя виготовлення.

Портландцемент - продукт тонкого подрібнення клінкеру, одержуваного випаленням до спікання, тобто часткового плавлення сировинної суміші, що забезпечує переважання в ньому високоосновних силікатів кальцію (70 ... 80%).

Для отримання доброякісного портландцементу хімічний склад клінкеру, а отже, і склад сировинної суміші повинні бути стійкі. Технологія виробництва портландцементу являє собою досить енергоємний процес і складається з наступних етапів: видобуток сировини в кар'єрі і його доставка на завод, приготування сировинної суміші, випал сировинної суміші до спікання (одержання клінкера), помел клінкера з одержанням порошку. Підготовка сировинних матеріалів до випалу  полягає в тонкому подрібнюванні й змішанні компонентів з дотриманням установленого співвідношення. Залежно від виду підготовки сировинної суміші до випалу портландцемент одержують трьома способами: мокрий (помел і змішання сировини роблять у воді до одержання однорідного шламу, що містить до 40% води), сухий (матеріали подрібнюють і перемішують у сухому вигляді до отримання сировинного борошна) і комбінований ( сировинну суміш готують мокрим способом, отриманий шлам збезводнюють і гранулюють).

Основним етапом виробництва портландцементу є випал, здійснюваний у печах, що обертаються. Піч являє собою зварений циліндр діаметром 4..5 м і довжиною 150...185 м. Конструкція печі і її розташування (легкий ухил до обрію) дозволяють гартованій масі переміщуватися з однієї температурної зони в іншу назустріч топковому газу. Випал підготовленої сировини супроводжується складними фізико-хімічними процесами. З цього погляду умовно його поділяють на 6 температурних зон: 1-я зона – зона випару, 2-я зона – зона підігріву, 3-я зона – зона кальціювання, 4-я зона – зона екзотермічних реакцій, 5-я зона – зона спікання, 6-я зона – зона  охолодження. Після випалу клінкер подрібнюється в тонкий порошок переважно в трубних млинах. Зі збільшенням тонкості помелу підвищується активність цементу.