Б. Поняття «европеїзму» і «европеїзації»

Безперечно, що й Україна належить до комплексу східньо-европейсьних країн і географічно і політично, хоч би в силу давньої залежности переважаючої частини її території від Москви.

А тим часом і тут з найбільшою силою виявляє себе релятивність термінології. Доводиться трохи парадоксально сказати: Україна, належачи фізично до Східньої Европи, належить духово до Західньої Европи.

Що це значить? Коли ми говоримо про поділ на Схід і Захід, то мусимо звичайно брати під увагу всі чинники. Візьмімо тут на увагу культурний чинник, з огляду на підняту нами проблему. З погляду культури поділ на Західню і Східню Европу означає, що в основу розвитку першої кладеться Рим, другої Візантія.

Але не тільки одна Візантія визначила напрямок духового розвитку на Сході Европи, але й татарщина, що запанувала на кілька століть на великоруськім грунті. Вже сама Візантія була результатом синтези романо-геллінського і орієнтального світу, а до того приходив ще й примітивний тюрсько-монгольський орієнталізм, якого ментальність так само позначила себе на півночі, в Московщині, в країні, що расово створилася з помішання східнослов’янських племен з фінськими.

Але й Україна – навіть насамперед Україна – вийшла з того ж візантійського кореня. Чи маємо ми право вважати її духовий розвиток, адекватним і – більша того спільним з західноевропейським? Це справа основ і справа орієнтації.

До недавнього часу можна було говорити про те, що европейська (себто західньоевропейська) духовість є пануючого в світі. Цілий ряд великих (хоч би чисельно!) народів став перед проблемою європеїзації: Індія, Японія, Китай, тощо. Процес европеїзації світу є безперечний, коли ходить про перейняття цивілізаційно-машинованих досягнень Европи і Америки, яку вважаємо у цьому відношенні тільки поширенням Европи. Ця, так би мовити, зовнішня орієнтація на Европу, зовнішня европеїзація (також і перебрання европейського одягу і всяких европейських звичаїв) супроводжалася і деяким перейняттям европейської культури. Росія теж прийняла участь в цьому процесі европеїзації, себто дізнала впливу західньоевропейської культури, починаючи б 17 ст. і особливо сильно в 18 і 19 ст.

Але як же ж з Україною?

Борис Крупницький

Не забуваймо, ще поділ на Західню і Східню Европу в культурному відношенні – хоч би ми й визнали його дуже важливим, – все ж є релятивним. Візантійська культура буда безперечно великою культурою, але запитаймо себе, який нарід зумів на підставі саме цієї культури збудувати щось своє, оригінальне, нове, цілком відмінне від західньоевропейського духового розвитку. В тім то і справа, що ці візантійські основи в решті-решт не були вистарчальними. Основний струм европейського духового життя все йшов через Західню Европу. Саме цей струм був і загальноміродайним для Европи, і ніякий нарід не міг звільнитися від цих впливів.

Отже, для українців питання стоїть так: чи Україна, пройшла дії через повний період своєї европеїзації, перебираючи те чи інше досягнення від головного европейського струму; чи вона заразом із Західньою Европою переживала ті ж самі етапи духового, а то й політичного розвитку, чи українці европейці, чи тільки европеїзовані люди, чи Україна тільки орієнтується на Европу, чи самими основами своїми, своїм історичним минулим належить до неї?