П.4. Європейська інтеграція

Участь у економічній інтеграції Західної Європи навряд чи колись розглядалася австрійськими політиками як суперечність з нейтралітетом. Однак 1958 року країна відмовилася вступити до Європейського Співтовариства, вбачаючи в Європейській Асоціації Вільної Торгівлі (ЄФТА) кращий шлях до європейської інтеграції. В 1960-х роках проводилося подальше обговорення питання про членство в Співтоваристві, але нейтралітет Австрії був перешкодою, тож обговорення припинили з огляду на опозицію з боку Радянського керівництва, яке на той час вбачало в ЄС продовження НАТО.

Угоди про вільну торгівлю, укладені між Австрією та ЄС 1972 року, розглядалися як достатня основа для економічного співробітництва зі Співтовариством упродовж наступних 15 років. Австрійський уряд знову поставив питання про приєднання до ЄС наприкінці 1980-х років, маючи намір брати участь у Єдиному Ринку Співтовариства. Однак коли 1988 року уряд у Відні почав серйозно оцінювати Європейське Співтовариство, Брюссельський Комітет, здається, злякався. Як альтернативу членству в ЄС, президент Комітету Жак Делор запропонував створення "Європейської Економічної Зони" (ЄЄА) для членів ЄФТА, проте Австрія розглядала це лише як другу можливість, оскільки Відень вірно передбачив, що в ЄЄА не може бути об'єднаних сил, здатних до прийняття рішень.

Таким чином, 17 липня 1989 року міністр закордонних справ Мок передав заяву Австрії на вступ до членів ЄС у Брюссель. Завдяки тиску з боку соціал-демократів у заяві вказувалося на збереження нейтрального статусу, як умову вступу.

Подальший розвиток Європейського Співтовариства в Політичний Союз, що матиме спільну міжнародну та оборонну політику, не викликало особливих проблем для тих, хто пропонував приєднатися до ЄС. На час подання заяви, Відень вбачав у оборонній політиці Європейського Співтовариства потенційні можливості віддаленого майбутнього. Лише тодішній міністр закордонних справ Марк Ейскенз відразу після подання заяви, звернув увагу на проблеми, пов'язані з нейтралітетом, на шляху до міжнародної та оборонної політики Європейського Співтовариства й безпеки. Він запропонував провести переговори між Європейським Співтовариством та Москвою про нейтралітет Австрії, що негайно викликало палкий протест у Відні. Уряд недвозначно заявив, що інтерпретація форми австрійського нейтралітету - особиста справа Австрії, тож про це навіть мови не може бути з третіми сторонами.

Через три місяці після подання Австрією заяви про членство в ЄС впала Берлінська стіна, а невдовзі розпалася вся комуністична система. В листі Австрійського уряду до Європейського Співтовариства в лютому 1990 року підтверджувалося прагнення країни до вступу в ЄС. "Австрія, - наголошувалося в заяві, - у серці Європи - і бажає мати всі права й обов'язки члена Співтовариства. Нейтралітет, - йшлося далі, - був "особливим внеском Австрії у збереження миру і безпеки в Європі. Історичний досвід та зв'язки з сусідами у Східній та Центральній Європі зможе розширити сферу діяльності ЄС, надати їй нового поштовху, стати фактором її зміцнення".

Проте, на той час Європейське Співтовариство було занадто переобтяжене об'єднанням Німеччини й демократичною та економічною відбудовою країн колишнього Варшавського Пакту. Європейській Комісії знадобилося більше року, аби підготувати та висловити свою думку з приводу заяви Австрії.

У рішенні Європейської Комісії, висловленому 1 серпня 1991 року, підкреслювалося, що Австрія стане "однією з найстабільніших та економічно найміцніших держав-членів ЄС". Нейтралітет країни вважався "особливою" але не "вирішальною" проблемою для Співтовариства, яка вивчатиметься в світлі "змінення значення концепції нейтралітету в Європейському контексті". В мирний час, єдиною проблемою, яка може виникнути в зв'язку з санкціями, запроваджуваними проти окремих країн Європейським Співтовариством, не підтриманих резолюціями ООН.

Як зазначалося в заяві, Австрія не може автоматично покладатися на звільнення від обов'язку за Статтею 223 Договору про Європейське Співтовариство (яка надає своїм членам право на кроки, що розходяться з рішеннями Договору та Ради, з метою відстоювання інтересів безпеки). У Відні Статті 223 та 224 було сприйнято як запобіжні пункти, які надають країні можливість зберігати свій нейтралітет. Однак висунута урядом Австрії пропозиція, що " нейтралітет сприяє зміцненню миру та міжнародної безпеки і, таким чином, звільняє Австрію від зобов'язань, пов'язаних з Договором" була визнана " непереконливою".

ЄС очікував від Австрії "чіткого запевнення", що уряд у Відні "візьме на себе зобов'язання, пов'язані з майбутньою міжнародною політикою та безпекою". Декларація про це має бути дана в контексті переговорів про вступ до ЄС 1993 року. Однак щодо оборони, яка залишається невизначеним аспектом в майбутньому ЄС, Враніцкі заявив, що уряд Австрії не бажає давати "карт бланш", обіцяючи відступити від свого нейтралітету.

Прихильники австрійського нейтралітету з цікавістю сприйняли пропозицію уряду Данії про альтернативний варіант майбутньої оборонної політики ЄС. Однак окремі члени ЄС заявили, що можливу для Данії альтернативу не потрібно надавати новим країнам, які подали вступні заяви. Серед цих країн лише Австрія побудувала свій нейтралітет на конституційному законодавстві, яке може бути змінене лише голосами двох третин парламенту.

Минулого жовтня, під час конференції у Відні Генеральний Секретар Західно-Європейського Союзу Ван Еекелен запропонував проведення консультацій між ЗЄС та чотирма кандидатами до ЄС.

Альтернатива військовим операціям (для дійсних членів ЗЄС) вже існує, - заявив він. А міністр оборони Фасслабенд сказав, що нові цілі ЗЄС не суперечитимуть нейтралітету Австрії, за винятком дій, спрямованих на зміцнення миру.

Відень розраховує на одержання голосу в подальшій діяльності ЗЄС, пов'язаній з обороною, як член ЄС - на конференції Європейського Співтовариства на найвищому рівні з проблем подальшого розвитку Маастрихтських Угод, запланованій на 1996 рік. Лише тоді проясниться, чи стане нейтралітет Австрії чимось застарілим і від нього можна буде відмовитися, як від пережитку холодної війни, на користь ефективнішої системи європейської безпеки.