1.2.Методика планування ефективності виробництва окремих видів зернових

Планування – це процес перетворення цілей підприємства в прогнози та плани, процес визначення пріоритетів, засобів та методів їх досягнення.

У практиці планування можна виділити три напрями планування: прогресивне, ретро­градне і кругове.

Прогресивне планування (спосіб "знизу-вгору"). Планування здійснюється від нижчих рівнів підприємства до вищих. Ретроградний метод ("зверху-донизу"). У цьому випадку процес планування здійснюється, виходячи із планування підприємства, шляхом деталізації його показни­ків зверху донизу по ієрархії. При цьому структурні підрозділи повинні перетворювати плани, що надходять, у плани своїх підрозділів. Круговий метод ("зустрічне планування"). Він являє собою синтез вищерозглянутих методів. Круговий метод передбачає розробку планів у два етапи. На першому етапі ("зверху-вниз") виробляється поточне планування за основними цілями. На дру­гому етапі ("знизу-вгору") розробляється кінцевий план на основі деталізованих планів. При цьому, в плани включаються найбільш позитивні рішення⁶.

Процес планування як доцільна діяльність людей має свою технологію, яка є по­слідовністю робіт, що виконуються при складанні планів. Процес планування складається із наступних етапів:

1. Визначення цілей планування. Вони стають вирішальними факторами при ви­борі форми і методів планування.

2. Аналіз проблеми. На цьому етапі визначається вихідна ситуація на момент складан­ня плану і формується кінцева ситуація.

3. Пошук альтернатив. На цьому етапі серед можливих шляхів вирішення про­блемної ситуації вибирається найкращий, та розробляються необхідні дії.

4. Прогнозування. На цьому етапі формується уява про розвиток ситуації, яка пла­нується.

5. Оцінка. На цьому етапі проводяться оптимальні розрахунки для вибору найкращої альтернативи.

6. Прийняття планового рішення. Вибирається і оформляється єдине планове рішення⁷.

Допоміжними засобами, що забезпечують процес планування, є засоби, які дозво­ляють автоматизувати технологічний процес розробки планових рішень. Сюди вхо­дить технічне, інформаційне, програмне, організаційне і лінгвістичне забезпечення. Комплексне використання цих інструментів дозволяє створити автоматизовану сис­тему планових розрахунків (АСПР).

Для ефективного функціонування системи планування на підприємстві потрібно створити певні передумови: організаційні, інформаційні та кадрові. Організаційна струк­тура підприємства має бути адекватною системі планування з тим, щоб органи управ­ління й організаційні одиниці, які утворюють відповідно організаційну та планову піра­міди, перекривали одна одну.

Планування у сільському господаостві має ряд специфічних особливостей, що зумовлені необхідністю комплексного враховувати значно більшу порівняно з іншими галузями сукупність факторів: біологічних, технологічних, технічних, екологічних, соціальних, економічних, організаційних.

Виробнича програма з рослинництва охоплює планування використання земельних угідь і підвищення їхньої родючості,структури посівних площ, урожайності, виробництва продукції певного асортименту, кількості та якості, а також комплекс агротехнічних заходів щодо виконання плану виробництва продукції (сорти, насінництво, добрива, пестициди, меліорація).

Планування рослинництва господарства починають з розробки балансу земельних угідь і визначення напрів цільового використання їх у плановому періоді. При цьому послуговуються чинним законодавством України щодо власності на землю,її оренди, землеволодіння та землекористування⁸.

З метою збереження і підвищення родючості грунту господарства плануюють: проведення культуртехнічних робіт, рекультивацію земель, комплекс агротехнічних, агролісомеліоративних і гідротехнічних протиерозійних заходів, внесення органічних добрив, хімічну меліорацію.

Для визначення раціональної структури посівних площ використовують   економіко-математичні методи або розрахунково-конструктивний (варіантний) метод. При використанні економіко-математичних методів умови раціональної структури посівних площ та критерій оптимальності записуються у вигляді математичної моделі, реалізація якої на ПК дозволяє одержати шукані розміри посівних площ сільськогосподарських культур на підприємстві.

Раціональна  структури посівних площ розрахунково-конструктивним методом у загальному вигляді визначається у такій послідовності:

1. На основі обстежень уточнюють наявність орних земель в підприємстві за рівнем їх родючості, еродованості тощо та виявляють угіддя, які  придатні для переведення у ріллю.

2. Розраховують попередні розміри посівних площ виходячи із загальної потреби в продукції та планової урожайності відповідних сільськогосподарських культур. При цьому підбирають найбільш прибуткові товарні та найбільш ефективні кормові культури з урахуванням їх вимог до умов вирощування та грунтово-кліматичних умов підприємства.

3. На основі попередньо розробленої структури посівних площ та агро-виробничої характеристики ґрунтів визначають кількість сівозмін і їх площі, склад культур, розмір та кількість полів кожної сівозміни. При цьому доцільно розробити декілька варіантів системи сівозмін.

4. Проводять організаційно-економічну та агротехнічну оцінку варіантів системи сівозмін та вибирають із них найефективніший.

5. По розміру полів під культурою в системі сівозмін визначають розміри посівних площ та раціональну структуру посівних площ. При необхідності система сівозмін після цього може бути уточнена.

З визначенням раціональної структуру посівних площ нерозривно пов’язана організація системи сівозмін.

Сівозміна – це науково обґрунтоване чергування сільськогосподарських культур  та парів у часі й на території. Залежно від грунтово-кліматичних умов і спеціалізації господарства сівозміни відрізняються складом і чергуванням культур, кількістю полів та їх розмірами. За ознакою виробничого призначення та вирощування певної продукції сівозміни

Складання сівозмін ґрунтується на розроблених науковими установами принципах оптимального набору і чергування культур з урахуванням їх розміщення після кращих попередників та періодів повернення культур на попереднє місце. Запровадження науково обґрунтованих сівозмін сприяє збільшенню обсягів виробництва продукції внаслідок зменшення шкідників і хвороб сільськогосподарських культур, поліпшення фітосанітарного стану полів, раціонального використання поживних речовин ґрунту.

Плануючи урожайність, аналізують її тенденції, використовуючи метод екстраполяції – знаходження натупних рівнів динамічного ряду за відомих попередніх. Перевага цього методу полягає в доступності розрахунків. При цьому важливо знати темпи росту і приросту урожайності.

Недоліком методу екстраполяції є те, що він зовсім не враховує вплив окремих факторів на врожайність. Тому в господарствах найчастіше застосовують метод планування урожайності за вже досягнутим її рівнем (за середніми даними) на підприємстві, у передових господарствах зони, за даними дослідних станцій. Враховують також вплив на врожайність змін основних факторів, що їх визначають (сорти, добрива, технологія тощо).

В останні роки усе частіше застосовують нормативний метод у поєднанні з експертно-оцінним, за допомогою якого аналізують фактичний рівень (середню врожайність) та її тенденції за останні роки і встановлюють певний процент приросту.

Формами планової документації сільськогосподарських підприємств передбачено розрахунок потреби й вартості насіння. Потребу в насінні плануюють, виходячи з посівних площ і вагових норм його висіву.

Норму висіву зерна на 1 га визначають на підставі досвіду господарства за попередні роки й рекомендацій наукових закладів. Вагову норму висіву насіння обчислюють за формулою:

Н = (А×К×10000)/Ч×С, (1.4)

де Н – вагова норма висіву, кг/га; А – маса 1000 зерен, г; К – кількість насінин, що зійдуть на 1 га, млн.шт.; Ч – чистота, %; С – схожість насіння, %.

У плані передбачають створення в необхідних розмірах відновлюваного страхового фонду насіння в ромірі 10-15% загальної потреби насіння ярих культур.

Потребу в насінні для посівів під урожай планового року, як правило, задовольняє продукція, вироблена в передплановому році, а потребу в насінні для посіву озимих культур покривають продукцією планового року. Крім того, передбачають придбання насіння для сортозаміни й сортооновлення.

У процесі планування потреби в добривах сільськогосподарські підприємтсва застосовують розроблені науково-дослідними установами зональні , диференційовані за типами грунтів нормативами (норми внесення гною, азотних, фосфорних і калійних добрив на 1 га посівів для одержання врожаю в певних інтервалах, норми витрат добрив на одиницю продукції для культур, норми вносу азоту, фосфору і калію з урожаєм сільськогосподарських культур).

Господарства, беручи за основу нормативи, визначають норми внесення добрив для одержання запланованого врожаю,користуючись одним із варіантів балансового методу. При цьому потребу в добривах обчислюють окремо для кожного їх виду (азотні, фосфорні, калійні) визначають за виносом поживних речовин (N, P₂O₅, K₂O) визначають за виносом поживних речовин з урожаєм з урахуванням наявності наявності даної речовини в грунті, коефіцієнтів використання поживної речовини з мінеральних добрив і грунту, користуючись формулою:

Н = (У×В-М×К_Г)/К_Д, (1.5)

де Н – норма внесення з добривами конкретної поживної речовини, кг/га;

У – планова урожайність культури, т/га;

В – винос поживної речовини з грунту урожаєм основної та побічної продукції, кг/т основної продукції;

М – вміст доступних форм даної поживної речовини в грунті, кг/га;

К_Г, К_Д – коефіцієнти використання даної поживної речовини з органічного добрива, %.

У плані захисту рослин зазначають обсяги робіт, календарні строки їх виконання, норми витрат препаратів на одиницю робіт (га, т), загальну потребу в цих препаратах, спосіб виконання заходів власними засобами, із залученням спеціалізованих організацій, за допомогою сільськогосподарської авіації, а також вартість цих робіт.

Доцільно дотримуватись такої послідовності планування заходів щодо захисту рослин. У першу чергу передбачають заходи, пов’язані з обгрунтуванням посівних площ: правильне чергування культур у сівозмінах, насичення їх проміжними і повторними культурами, що обмежують поширення бур’янів, хвороб і шкідників. Потім планують агротехнічні заходи, які включають у технологічні карти вирощування сільськогосподарських культур. Передбачається насичення технології опрераціями, що знищують бур’яни й обмежують можливості поширення окремих шкідників (лущення стерні, періодичні культивації, боронування та міжрядні обробітки), своєчасне і якісне виконання технологічних операцій, забезпечення відповідної технології зберігання та внесення в грунт органічних добрив. Наступним етапом є використання біологічних засобів захисту рослин. І тільки коли всі розглянуті засоби захисту рослин недостатньо ефективні, планують заходи хімічного захисту (пестициди).