1. Сутність ефективності та необхідність її підвищення

Ефективність - це економічна категорія, що відображає співвідно­шення між одержаними результатами і витраченими на їх досягнення ресур­сами. Причому при вимірюванні ефективності ресурси можуть бути пред­ставлені або в певному обсязі за їх первісною (переоціненою) вартістю (за­стосовувані ресурси), або частиною їх вартості у формі виробничих витрат (виробничо спожиті ресурси). Якщо при цьому врахувати, що результати виробництва є не лише різноманітними, але й можуть бути представлені в різних формах: вартісній, натуральній, соціальній, то стає очевидною необ­хідність в ідентифікації категорії ефективності відповідно до тих сторін дія­льності підприємства , які важливо проаналізувати і оцінити. Враховуючи специфіку сільськогосподарського виробництва, доцільно розрізнити такі види ефективності: технологічну, економічну і соціальну.¹

В економічній літературі при визначенні економічної ефективності виділяють два підходи. Прибічники першого підходу визначають економічну ефективність як різницю між результатами діяльності та витратами на її здійснення (абсолютні показники). Другий підхід у визначенні поняття ефективності полягає у тому, що ефективність завжди повинна визначатися у порівнянні вироблених та використаних ресурсів( відносні показники).

Критерії економічної ефективності покладено в основу матеріально-структурної, системної та функціональної характеристики господарської діяльності підприємства.²

На думку відомих учених-економыстыв К.Макконнела та С.Брю економічна ефективність охоплює систему витрат співвідношення «витрати-випуск», характеризуючи зв'язок між кількістю обмежених ресурсів та отриманими у процесі кількісно вимірюваним результатом-продуктом.³ Зростання кількості виробленого продукту, за рахунок даної кількості витрат вказує на зниження ефективності.

Варто розрізняти « ефект» та «економічна ефективність» . Ефект- це результат цілеспрямованих дій. Проте, яким би не був ефект виробництва, він не відображає ціну ресурсів, за яких був отриманий. Один і той самий ефект може бути отриманий з різним рівнем використання ресурсів, і навпаки, однакові ресурси модуть давати різний ефект⁴

За визначенням В. Г Андрійчука і М.В.Вихора економічна ефективність агропромислового виробництва- це збільшення виробництва необхідної суспільству кінцевої продукції АПК заданої якості на одиницю виробничого потенціалу.⁵

Економічна ефективність - це таке співвідношення між ресурсами і результатами виробництва, за якого отримують вартісні показники ефекти­вності виробництва. При цьому можливі три варіанти вказаного співвідно­шення : 1) ресурси і результати виражені у вартісній формі; 2) ресурси - у вартісній, а результати - у натуральній формі; 3) ресурси - у натуральній, а результати - у вартісній формі. Вимірювальну систему економічної ефектив­ності сільськогосподарського виробництва доцільно будувати таким чином, щоб вона була здатна зі всією повнотою розкривати дві взаємопов'язані і вза­ємно доповнюючи результативні сторони діяльності аграрних підприєм­ств — раціональність використання ними землі через показники загального ефекту, приведених до одиниці площі сільськогосподарс­ьких угідь, і економічність виробництва, показники якої показували б, якою ціною одержано цей ефект. З огляду на сказане для оцінки ефективності діяльності аграрних підприємств треба широко вико­ристовувати показники ефективності використання аван­сованого капіталу, показники собівартості продукції і продук­тивності праці, фондовіддачі виробничих фондів.

Основним показником економічної ефективності є рентабельність.

Рентабельність - поняття, що характеризує економічну ефективність виробництва, за якої підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) повністю відшкодовує витрати на її виробництво і одержує прибуток як головне джерело розширеного відтворення. Тобто рентабельне ведення виробництва означає, що підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції, робіт, послуг повністю відшкодовує витрати на її виробництво і одержує прибуток, як головне джерело розширеного відтворення.

Для кількісного виміру рентабельності в цілому по аграрних підприєм­ствах використовують такі три традиційні показники: рівень рентабельності, норма прибутку і приведена до земельної площі маса прибутку.

Рівень рентабельності визначається за формулою:

Р = , (1.1)

де П — валовий прибуток від реалізації (робіт, послуг); Вв — витрати виробництва на реалізовану продукцію ( її виробнича собівартість).

Рівень рентабельності в цілому по підприємству характеризує ефектив­ність лише спожитих виробничих ресурсів і не відображує ефективності ви­користання усіх авансованих витрат, що акумулюються у вигляді застосову­ваних основних і оборотних фондів. Тому для визначення ефективності ви­користання виробничих фондів розраховують показник норми прибутку

Н = , (1.2)

де Фос і Фоб — середньорічна вартість відповідно основних вироб­ни­чих фондів і оборотних засобів.

З економічної точки зору показник норми прибутку показує, скільки грошових одиниць прибутку приносить кожна грошова одиниця функціону­ючих виробничій фондів. Зростання цього показни­ка, як і показника рівня рентабельності, свідчить про підвищення ефективності виробництва.

Для оцінки ефективності виробництва в аграрних підприємствах важ­ливе значення має і такий показник, як приведена маса прибутку, що визна­чається діленням одержаного підприємством валового прибутку на площу сільськогосподарських угідь.

Рентабельність аграрних підприємств безпосередньо залежить від до­сягнутого рівня ефективності окремих видів виробництв. По рослинництву в цілому визначають такі показники рентабельності, як рівень рентабельності і приведену масу прибутку від цього комплексу галузей на 1 га ріллі. По тва­ринництву в цілому визначають рівень рентабельності і приведену масу при­бутку на 1 га сільськогосподарських угідь. При цьому прибуток від рентабе­льних тваринницьких галузей зменшується на збитки нерентабельних. По окремих тваринницьких галузях розраховують рівень рентабельності, масу прибутку на одну середньорічну голову і масу прибутку на 1 ц реалізованої продукції.

З переходом до ринкової економіки і зростанням конкуренції на внут­рішньому і зовнішньому ринках дуже важливо для оцінки економічної ефек­тивності виробництва визначати такий показник, як рентабельність продажу. Він розраховується за формулою

Рп = , (1.3)

Показник рентабельності продажу характеризує цінову конкурентосп­роможність товару.

Рівень ефективності повинен корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Більше того, товар має з’явитися на ринку в потрібному місці і в потрібний час. Тому важливо стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом та окремими стадіями маркетингової діяльності.

Персонал. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники – керівники, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому формуються дієвим мотиваційним механізмом на підприємстві, підтриманням сприятливого соціального мікроклімату у трудовому колективі.

Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства, що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів. При цьому господарська система має бути гнучкою та динамічною, періодично реформуватися відповідно до нових завдань.

Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності. Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їх атестацію, використання накопиченого на інших підприємствах позитивного досвіду.

Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрями діяльності підприємства. Від нього залежить, якою мірою враховуватимуться зовнішні чинники зростання ефективності. Стиль управління визначається наявністю та ступенем вираження таких важливих особистісних рис у менеджера, як цілеспрямованість, наполегливість, самостійність, відповідальність, принциповість, впертість, схильність до ризику, рішучість, сміливість, мужність.

Серед зовнішніх чинників підвищення ефективності можна виділити такі:

- державна економічна і соціальна політика: практична діяльність владних структур; законотворча діяльність; фінансові інструменти (заходи, стимули); економічні правила і нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування певних видів діяльності) тощо;

- інституціональні механізми: дослідні і навчальні центри, інститути, асоціації, які можуть функціонувати на національному, регіональному чи галузевому рівнях;

- інфраструктура: ринкова (інноваційні фонди; товарні, фондові та ін. біржі), виробничо-господарська (комунікації, спеціалізовані інформаційні системи; транспорт; торгівля тощо) і соціальна (мережа освітніх, культурних та ін. закладів);

- структурні зміни в суспільстві: наукові дослідження й розробки, масштаби виробництва й діяльності; склад і технічний рівень основних фондів, зайнятість населення, освіченість і кваліфікація трудових ресурсів та ін.

Категорія «ефективність» є однією з найважливіших в економічній науці, оскільки відображає кінцеву мету функціонування будь-якого суб’єкта господарської діяльності і показує рівень розвитку продуктивних сил. Багатоаспектність поняття спричиняє наявність численних тлумачень ефективності, розгляд різноманітних її видів, а також підходів до аналізу й оцінки. Потреба у підвищенні ефективності є очевидною і пояснюється можливістю вирішення тих задач, які ставляться перед підприємством ним же самим або суспільством у цілому. Способів підвищення ефективності є велика кількість і важливість кожного з них можна визначити лише виходячи з конкретних економічних, технологічних, природних, культурних та ін. умов господарювання.