5.6. Самострахування ризиків

Самострахування - метод управління ризиком, який передбачає створення підприємством власних резервів для компенсації збитків при непередбачених ситуаціях. Внутрішній резервний фонд носить назву фонду ризику.

Самострахування стає необхідним у наступних випадках:

• Очевидна економічна вигода від його використання у порівнянні з іншими методами управління ризиком. Така ситуація може реалізовуватися тоді, коли в результаті аналізу страхового ринку з’ясовується, що розмір премії, яку необхідно сплатити за страхування ризиків, є занадто великим.

• Неможливо забезпечити потрібне зниження або покриття ризиків підприємства у рамках інших методів управління ризиком. Ця ситуація може виникнути, якщо ризики підприємства є дуже крупними і покрити їх повністю у рамках окремої страхової компанії не є можливим. Треба зауважити, що більшість страхових покриттів є неповними, і фінансова компенсація рідко відповідає збиткам, що відбулися.

Підприємство може сформувати свій власний фонд ризику двома способами: внутрішнім і зовнішнім.

Створення внутрішнього фонду може відбуватися на короткостроковій або довгостроковій основі. У першому випадку періодом звичайно є фінансовий рік, і фонд формується з коштів, передбачених у бюджеті підприємства на експлуатаційні витрати. Такий спосіб підходить для нейтралізації невеликих і порівняно частих збитків. У другому випадку фонд формується як особлива витратна стаття у річному бюджеті підприємства і накопичується протягом кількох років.

Зовнішній фонд – це механізм обходу податкових проблем, які існують для внутрішнього фонду. Фонд ризику формується як особливий рахунок страхової компанії, яка накопичує грошові кошти. Внески на такий рахунок треба робити періодично у вигляді страхових премій. Розміщення внесків у страхових компаніях зручно тим, що вони працюють в умовах пільгового податкового режиму, і накопичування фонду відбувається швидше. Підприємства також мають деякі пільги за порядком оподаткування при сплаті страхових внесків. Відмінність такого способу формування фонду від звичайного страхування полягає у тому, що страхувальник буде сплачувати збитки підприємства за його вимогами і тільки у обсязі накопичених в страховій компанії коштів.

Основними формами самострахування є:

• Формування резервного (страхового) фонду підприємства. Він створюється у відповідності з вимогами законодавства і статуту підприємства. На його формування спрямовується не менше 5% суми прибутку щорічно.

• Формування цільових резервних фондів. Прикладом таких фондів є: фонд страхування цінового ризику (на період тимчасового погіршення кон’юнктурного ринку); фонд уцінки товарів на підприємствах торгівлі, фонд погашення безнадійної дебіторської заборгованості за кредитними операціями підприємства і т.д.;

• Формування резервних сум фінансових ресурсів у системі бюджетів для різних центрів відповідальності. Такі резерви передбачаються звичайно у всіх видах капітальних бюджетів і у ряді гнучких поточних бюджетів;

• Формування системи страхових запасів матеріальних і фінансових ресурсів за окремими елементами обігових активів підприємства. Такі страхові запаси створюються за грошовими активами, сировиною, матеріалам, готовою продукцією.

• Нерозподілений прибуток, отриманий у звітному періоді. До його розподілу у інвестиційному процесі він може розглядатися як резерв фінансових ресурсів, спрямованих при необхідності на ліквідацію негативних наслідків фінансових ризиків.

Використовуючи цей механізм нейтралізації ризиків, необхідно враховувати, що страхові резерви у всіх їх формах хоча і дозволяють швидко відшкодувати понесені підприємством фінансові втрати, однак «заморожують» використання досить чутливої суми фінансових ресурсів. У результаті знижується ефективність використання власного капіталу підприємства, посилюється його залежність від зовнішніх джерел фінансування.

Важливішою умовою для ефективного використання самострахування як методу нейтралізації ризиків є адекватне визначення розміру фонду ризику – він повинен відповідати можливостям і потребам підприємства. Малий розмір фонду ризику призведе до того, що його буде недостатньо для компенсації збитків, а занадто великий розмір фонду знижує ефективність використання власного капіталу. Оптимальним розміром фонду ризику вважається величина, яка дорівнює максимально можливому розміру збитку для ризиків, що є у підприємства.

До переваг самострахування відносяться:

• економія на страхових преміях;

• отримання додаткового доходу за рахунок інвестування збережених коштів;

• досягається гнучкість управління ризиком і зберігається контроль над грошовими коштами.

Економія грошових коштів за рахунок відмови від сплати страхових премій досить чутлива особливо при страхуванні невеликих, але частих збитків. Страхування у цьому випадку перетворюється в обмін грішми між сторонами, причому страхувач фінансує витрати на ведення справи і прибуток страхувальника.

До недоліків самострахування відносяться:

• додаткові організаційні витрати;

• можливість недооцінки рівня ризику;

• вплив інфляції на фонд ризику.

При створенні фонду самострахування підприємство несе додаткові витрати на ведення справ з обліку ризиків, збору і аналізу даних за збитками і т.д. Однак ці додаткові витрати повинні бути менше страхових премій.

При плануванні фонду самострахування завжди є загроза, що його розмір буде недостатнім для компенсації збитків. Це може відбутися з причини недооцінки існуючого ризику, а також через поступовий характер накопичування фонду самострахування, тобто максимальні збитки можуть наступити до того, як фонд досягне запланованих розмірів.