3.2. Вчення про спасіння у публікаціях твб 1950 – 1970 років

Як було зазначено раніше, Н.В. Порубльов не зміг уникнути неточностей під час опису вчення РОСЄ про спасіння. Зокрема, він не перевірив свою гіпотезу про те, що до 1995 року ТВБ нічого не писало про вічне життя, як незаслужений дар. Але аналіз змісту публікацій у журналі "Вартова башта" у 1950 – 1970 роках показує, що це не так.

Перед усім, стаття "Appreciating God’s Gifts" (Цінувати Божі дари), що була оприлюднена ще у 1952 році, містила фразу про те, що "ніхто з нас в стані заробити Божі дари, найменше всього заробити дар життя" (None of us are in position to earn God’s gifts, least of all to earn the gift of life)³¹. У 1955 році у статті "Keep Your Place" ("Залишайся на своєму місці") була вжита фраза "незаслужений дар вічного життя" (undeserved gift of everlasting life)³². Нарешті, у наступному році стаття "What Dedication Means to Me" ("Що присвячення означає для мене") містила фразу про те, що "вічне життя є передусім незаслуженим даром від Життедавця, Єгови" (Everlasting life is therefore an undeserved gift from the Life-giver, Jehovah)³³.

Разом з цим слід зазначити, що цей акцент на житті, як на незаслуженому дарі був дуже малим, оскільки паралельно ТВБ писало про вічне життя, як про нагороду. Одного разу це навіть привело до того, що слова "gain the reward of life"³⁴ ("отримати нагороду життя") у російськомовному виданні журналу "Вартова башта" були перекладені, як "заслужить вечную жизнь"³⁵. Лише через всім років стаття "Что включено в христианские «дела»?" спростувала це твердження:

Существуют, следовательно, многие настоящие христианские дела. Эти дела не делаются, чтобы «заслужить» вечную жизнь, как будто Бог «должен» ее нам. Это, скорее, дела веры, доказывающие, что мы верим в Иегову Бога и в то, что он вознаграждает своих служителей. Если мы действительно верим, что Бог является Вознаградителем, то другие должны бы видеть, что наша вера влияет на нас, что наше поведение во всем соответствует Его воле и Его путям и что мы усердно стараемся проповедовать Его весть нашим ближним. Такими делами христианин доказывает, что его вера не является мертвой, а живой, активной.³⁶

Аналіз змісту публікацій у журналі "Вартова башта" у 1950 – 1970 роках також показує, що у цей період відбулась зміна доктрини РОСЄ стосовно долі Адаму та Єви. Якщо Ч. Рассел вважав, що Адаму буде надана "друга нагода", то згідно опублікованій у 1965 році статті "Who Will Be Resurrected – Why?" ("Хто воскресне – чому?") Адам вже не мав надію на воскресіння³⁷.

3.3. Вчення про спасіння згідно сучасних публікаціях твб

Як і раніше, серед сучасних публікаціях ТВБ немає спеціальної публікації, яка б повністю висвітлювала доктрину РОСЄ про спасіння: умови набуття спасіння, значення викупної жертви Ісуса Христа та інші аспекти доктрини РОСЄ про спасіння розглядаються у різних публікаціях.

Проведений контент-аналіз змісту статей в журналах "Вартова башта" за 2004 – 2005 рр. дозволяє встановити, що тема спасіння загадується лише напередодні Господньої вечері, яка відзначається 1 раз в рік. Якщо ім’я Ісус Христос у публікаціях згадується досить часто (58,3% статей в 2004 р. та 51,1% в 2005 р.), то слова "викупна жертва Ісуса Христа" використовується лише у окремих публікаціях (відповідно 4,5% та 31,%)

На початку розділу "Спасіння" у книзі "Обговорення на основі Писань" дається таке визначення спасіння:

Збереження або визволення від небезпеки чи знищення. Це може бути визволення від рук гнобителів або переслідувачів. Усім правдивим християнам Єгова через свого Сина дає визволення від теперішньої злої системи речей, а також спасіння від поневолення гріхом та смертю. Для великого натовпу вірних слуг Єгови, які живуть протягом «останніх днів», спасіння означатиме теж збереження під час великої скорботи.³⁸

Далі автори книги на підставі віршів з Нового Заповіту, зокрема, показують, що декотрі люди ніколи не спасуться, а також що людина, яка раз спасенна, не може вважати себе назавжди спасенною. Звернемо увагу на підрозділ "Чи крім віри потрібно ще щось, аби отримати спасіння?", що також містить ряд віршів з Нового Заповіту та коментарі до них:

Еф. 2:8, 9: «Спасені ви благодаттю [«незаслуженою ласкою», НС] через віру, а це не від вас, то – дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився». (Усе те, що Бог робить для спасіння людей, є виявом його незаслуженої ласки. Ніхто з Адамових нащадків жодним способом не може своїми силами досягти спасіння, хоч би якими благородними були його діла. Спасіння – це дар від Бога, який Бог дає тим, хто вірить у спокутну цінність жертви його Сина).

Євр. 5:9 (СМ): «Він [Ісус] став джерелом вічного спасіння для тих, хто слухняний Йому» (курсив наш). (Чи це суперечить твердженню, що християни «спасені... через віру»? Зовсім ні. Слухняність просто доводить, що їхня віра справжня).

Як. 2:14, 26: «Яка користь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але діл не має? Чи може спасти його віра? Бо як тіло без духа мертве, так і віра без діл — мертва!» (Людина не може заслужити собі спасіння ділами. Але якщо вона має справжню віру, то буде мати і відповідні діла, які доказують, що вона слухається наказів Бога та Христа, і свідчать про її віру та любов. Без таких діл віра людини мертва).

Дії 16:30, 31: «Добродії! Що треба робити мені, щоб спастися?» А вони [Павло і Сила] відказали: «Віруй в Господа Ісуса,— і будеш спасений ти сам та твій дім». (Якщо той чоловік та його домашні справді вірили, то чи ж вони не діяли відповідно до своєї віри? Безумовно).³⁹

Якщо обмежитись лише цією публікацію, то можна зробити висновок, що згідно сучасної догматики РОСЄ спасіння досягається виключно вірою – питання є лише в тому, якої має бути ця віра. Але, враховуючи те, що оригінальне видання цієї книги було видано ще у 1989 році, подивимось, що писало ТВБ у своїх виданнях у наступні роки.

Згідно статті "Спасіння. Що це насправді означає?" (ВБ, 15 серпня 1997, С. 4-7) спасіння є результатом:

- здобуття точного знання про Бога та Ісуса (Івана 17:3);

- віри (Римлян 10:17; Євреїв 11:6)

- покаяння й навернення (Дії 3:19; Ефесян 4:22-24).

- присвячення й хрещення (Матвія 16:24; 28:19, 20).

- проповідування (Матвія 24614; Римлян 10:10).⁴⁰

Таким чином, за догматикою РОСЄ потрібна не лише віра, а віра та справи. У публікації "Біблійні теми для обговорення", що видана ТВБ як окремою брошурою, так й вигляді додатків до Біблій та Нових Заповітів, у розділі "Спасіння" з посиланням на (Як 2:14, 16) робиться зауваження, що при покаянні на "смертному одрі" відсутні діла. В українському перекладі це речення дослівно звучить так:

«Покаяння не смертному одрі» неможливо довести вчинками.⁴¹

При цьому під час аналізу наведених вище умов не слід забувати, про які знання та про яке хрещення йдеться мова. Справа у тому, що за догматикою РОСЄ під час хрещення людина має дати відповідь стверджувальну відповідь на два запитання. Перше з них торкається питання, чи покаялась вона у своїх гріхах на основі жертви Ісуса Христа та чи присвятила вона себе Богові, щоб виконувати Його волю. Але звертаємо увагу на зміст другого питання: "Чи розумієш ти, що через присвячення та хрещення ти покажеш, що став Свідком Єгови і належиш до Божої організації, керованої його духом?"⁴²

Що стосується знання, то одним із знань, яке необхідне для спасіння, є знання імені Єгови. Про це говориться у брошурі "Божественне ім’я, яке буде тривати вічно". На це рекомендується звертати увагу адептам РОСЄ під час представлення даної брошури іншим зацікавленим особам:

«Большинство из нас знакомы с молитвой, которая начинается словами „Отче наш, сущий на небесах! да святится имя Твое“ (Матф. 6:9, СП). Но известно ли вам, что наше спасение зависит от того, знаем ли мы это имя?» (с. 28, абз. 1; Рим. 10:13).⁴³

Оскільки віра в доктрині РОСЄ про спасіння розглядається лише як одна з умов спасіння, перед керівництвом РОСЄ стає проблема пояснити вірші з Нового Завіту, у яких говориться про спасіння виключно через віру, У зв’язку з цим у додатку "Що є правильне?" до статті "Що нам треба робити для спасіння?" (ВБ, 1 лютого 1996, С. 4-8) було дано наступне зауваження:

Біблія говорить: «Людина виправдується вірою, — без діл закону». Вона каже також: «Людина виправдується від діл, а не тільки від віри». Що є правильне? Чи ми виправдовуємось вірою, чи ділами? (Римлян 3:28; Якова 2:24). Біблія містить гармонійну відповідь: правильні обидва твердження. Протягом сторіч Закон, який Бог дав через Мойсея, вимагав від єврейських поклонників приносити певні жертви та приношення, обходити свята, зважати на обмеження в їжі та інші умови. Такі «діла Закону», або просто «діла», перестали бути необхідними, коли Ісус приніс досконалу жертву (Римлян 10:4). Але те, що діла, які виконувалися під Мойсеевим Законом, були замінені найвеличнішою жертвою Ісуса, не означає, що ми можемо ігнорувати біблійні накази. Біблія каже: «Скільки ж більш кров Христа... очистить наше сумління від [колишніх] мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому!» (Євреїв 9:14). Як нам «служити.... Богові живому»? Крім усього іншого, Біблія каже нам боротися проти вчинків тіла, протистояти неморальності світу й уникати його пасток. Вона говорить: «Змагайся добрим змагом віри», скинь «гріх, що обплутує нас» та 'біжи з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри'. І Біблія нагадує, щоб ми не «знемоглись, і не впали на душах своїх» (1 Тимофія 6:12; Євреїв 12:1—3; Галатів 5:19—21). Чинячи так, ми не заробимо собі спасіння, бо жодна людина не може зробити достатньо, щоб заслужити таке надзвичайне благословення. Проте ми не будемо гідні цього чудового дарунка, якщо не виявлятимемо любові та покірності, роблячи те, що, за словами Біблії, хочуть Бог і Христос. Без діл, через які виявляється наша віра, наше твердження, що ми наслідуєм Ісуса, нічого не варте, бо у Біблії ясно говориться: «Віра, коли діл не має,— мертва в собі» (Якова 2:17).⁴⁴

Наголошення не те, що Свідки Єгови не заробляють собі спасіння, підкреслюється у інших публікаціях РОСЄ:

Думают ли Свидетели Иеговы, что, проповедуя, они зарабатывают себе спасение? Ничего подобного. В книге «Объединены в поклонении единому истинному Богу», вышедшей в 1983 году (на русском — в 1989 году) с целью помочь изучающим Библию расти духовно, сказано: «Жертва Иисуса открыла нам также возможность достигнуть вечной жизни... Это не является вознаграждением, которое мы можем заслужить. Сколько бы мы ни служили Иегове, мы никогда не могли бы заслужить того, чтобы Бог был обязан дать нам жизнь. Вечная жизнь есть „дар Божий... во Христе Иисусе, Господе нашем“ (Римл. 6:23; Еф. 2:8—10). Но если мы верим в этот дар и ценим то, каким образом Бог предоставил его, это отразится на наших делах. Если мы осознаём, каким чудесным образом Иегова исполнил свою волю через Иисуса Христа и как важно всем нам точно следовать по стопам Иисуса, то христианское служение станет самым важным делом в нашей жизни».⁴⁵

У книзі "Біблія. Слово Бога чи людини?" автори знову протиставляють слова апостола Якова словам апостола Павла:

Контекст також допомагає нам зрозуміти те, що декому здається суперечністю в словах апо­стола Павла і Якова. В Ефесян 2:8, 9 Павло каже, що християни рятуються вірою, а не вчинками. Там написано: «Ви були врятовані завдяки вірі... не завдяки вчинкам». Натомість Яків наголо­шує важливість учинків. Він пише: «Як тіло без духу мертве, так і віра без учинків мертва» (Яко­ва 2:26). Як узгодити ці два твердження? Взявши до уваги контекст Павлових слів, ми побачимо, що одне твердження доповнює інше. Апостол Павло говорить про намагання юдеїв виконувати Мойсеїв закон. Вони вважа­ли, що скрупульозне дотримання Закону зробить їх праведними. Павло показав, що це неможли­во. Оскільки ми народились з успадкованою грі­ховністю, то ніколи не зможемо завдяки вчинкам стати праведними, а отже, заслужити спасіння. Врятуватись ми можемо лише завдяки вірі у ви­купну жертву Ісуса (Римлян 5:18). Яків же робить важливе доповнення, що віра сама по собі не має цінності, якщо не підкріплена ділами. Людина, яка заявляє, що ві­рить в Ісуса, повинна довести це своїми вчин­ками. Безплідна віра — це мертва віра, і вона не веде до спасіння. Апостол Павло повністю погоджувався з цим. Він часто говорив, якими вчинками християни повинні виявляти свою віру. Наприклад, христи­янам у Римі він написав: «Коли людина вірить серцем, це веде до праведності, а коли свою віру визнає прилюдно устами, це веде до спасіння». Прилюдно визнавати свою віру, тобто ділитися нею з іншими, необхідно для спасіння. (Римлян 10:10; дивіться також 1 Коринфян 15:58; Ефесян 5:15, 21—33; 6:15; 1 Тимофія 4:16; 2 Тимофія 4:5; Євреїв 10:23—25). Однак право на вічне жит­тя християнин не може заслужити ані якимись вчинками, ані намаганнями дотримуватись Мой­сеевого Закону. Це «дар від Бога» тим, хто вияв­ляє віру (Римлян 6:23; Івана 3:16)⁴⁶.

Разом з цим, не дивлячись на подібні зауваження, у деяких публікаціях знову з’являються натяки на те, що спасіння потрібно заслуговувати. Один з подібних випадків можна знайти, порівнюючи російський та український переклади брошури "Хто такі Свідки Єгови? У що вони вірять?" (Jehovah’s Witnesses – Who Are They? What Do They Believe?). Так, на 13 сторінці брошури знаходиться таблиця "У що вірять Свідки Єгови?" Серед інших догматів РОСЄ вона містить фразу "Люди, яких схвалює Бог, отримають вічне життя"⁴⁷ (People God approves will receive eternal life⁴⁸). У російському перекладі ця фраза була перекладена дещо інакше: "Люди, заслужившие одобрение Бога, получат вечную жизнь"⁴⁹. Слід зазначити, що 6 років перед тим ця фраза у брошурі "Свідки Єгови у двадцятому сторіччі" у російськомовній версії брошури була перекладена буквально: "Люди, одобряемые Богом, получат вечную жизнь"⁵⁰.

Згідно публікацій ТВБ, викупна жертва Ісуса Христа має різне значення для різних категорій віруючих:

… мала черідка, через незаслужену ласку Єгови приєднається до його Сина у небесному Царстві, щоб сповнити Божий початковий намір для землі (Луки 12:32). Вони взяті «з усякого племени, і язика, і народу, і люду... [щоб бути] царями, і священиками, — і вони на землі [«над землею», НС] царюватимуть!» (Об'явлення 5:9, 10). Апостол Павло писав до них: «Ви... прийняли дух усиновлення, яким кличемо: «Авва! — Отче!» Сам цей Дух свідчить разом із нашим духом, що ми — діти Божі; а коли діти, то й спадкоємці ж Божі — співспадкоємці Христа» (Римлян 8:15—17, Хом.). Будучи усиновлені Богом, вони мають дорогоцінні взаємини, втрачені Адамом; але ці взаємини отримають ще й додатковий привілей небесного служіння, щось, чого Адам ніколи не мав. Не дивно, що апостол Іван сказав: «Дивіться, яку велику любов дарував нам Отець, щоб ми дітьми Божими звалися»! (1 Івана 3:1, Хом.). Їм Бог виявляє не тільки любов, що ґрунтується на принципах (а∙ґа∙пе), але також ніжні почуття (фі∙лі∙а), характерні для узів, що існують між справжніми друзями (Івана 16:27).⁵¹

Що стосується другої категорії віруючих, "великого стада", то їх усиновлення має пройти лише після остаточного випробовування після Тисячолітнього правління Ісуса Христа⁵². Разом з цим, згідно останніх змін у догматиці РОСЄ, це усиновлення не абсолютною гарантією вічного життя для них.

У журналі "Вартова башта" від 15 серпня 2006 року у рубриці "Запитання читачів" було розглянуто питання можливості гріха та смерті після остаточного випробування в кінці Тисячолітнього правління Христа. Оскільки автори статті зазначають, що в Тисячолітнього правління Христа люди і далі матимуть свободу волі (Об’явлення 20:7-10), то робиться наступний висновок:

Неможливо стверджувати, що в майбутньому жодна людина не відвернеться від Бога, як це зробив Адам. Що ж станеться з тими, хто збунтується вже після остаточного випробування, якщо не буде ні смерті, ні гадесу? Не буде успадкованої від Адама смерті, а також гадесу — спільної могили людства, з якої можна встати завдяки воскресінню. Проте Єгова може знищити будь-якого бунтівника в озері вогняному без жодної надії на воскресіння. Це буде смерть, якою померли Адам та Єва, а не смерть, якою люди помирають внаслідок Адамового гріха. Однак таке навряд чи станеться. Люди, які витримають остаточне випробування, суттєво відрізнятимуться від Адама – вони будуть повністю випробовувані. Ми можемо бути певні, що Єгова випробовує людей з усією ретельністю, оскільки він знає, як це зробити найліпше. Немає сумніву, що остаточне випробування виявить усіх, хто зловживає свободою вибору. Як бачимо, люди, які пройдуть остаточне випробування, можуть збунтуватись проти Бога і бути знищеними, але це малойвірно.⁵³

Слід зазначити, що до 30-х років минулого століття вважалось, що всі прихильники РОСЄ мають небесну надію. Згідно першого тому книги "Світло" (Light), який був виданий ТВБ у 1930 році, під "великим натовпом" розумілась самовдоволена група, що знає правду, але не проповідує її. Вважалось, що вони підуть на небо як другорядний клас, який не царюватиме з Христом⁵⁴. При цьому керівництво РОСЄ вірило у пробудження серед євреїв: у 1925 році його представник А. Х. Макміллан відвідав Палестину з метою з’ясування, яку роль грають євреї у виконанні біблійних пророцтв.⁵⁵ Але після конгресу, що відбувся у Вашингтоні у 1935 році, під великим натовпом стали розумітися прихильники РОСЄ, що мають "земну надію".

Нині цей великий натовп є частиною єдиної, справді з’єднаної, багатонаціональної організації на землі.⁵⁶

Що стосується вчення РОСЄ про Ісуса Христа, то з часів Рассела воно залишилось без суттєвих змін: Він надалі вважаться Архангелом Михаїлом⁵⁷, першим Божим творивом⁵⁸, а Його воскресіння було не тілесне, а лише духовне⁵⁹.

На завершення огляду вчення РОСЄ про спасіння варто звернути увагу на його одну деталь, яку важко помітити при використанні виключно аналізу публікацій ТВБ без проведення опитувань або польових спостережень. Мова йде про слова апостола Павла "Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний" (2 Тим. 4:7-8а). Тлумачення цього місця керівництвом РОСЄ наведено у книзі "Об’явлення. Його величний апогей вже близько!", переклад якої української мовою був виданий у 1995 році.

Справа у тому, що згідно догматиці РОСЄ "помазання" та "попечатання" Святим Духом – це дві різні події.

Своїм святим духом, або діючою силою, Бог помазує співспадкоємців Христа. Завдяки цьому вони впевнені, що є спадкоємцями Царства. Вони сприймають усе, що в Біблії написано про небесне життя, як інформацію, що написана саме для них.⁶⁰

Таким чином, "помазання" згідно сучасної догматики РОСЄ – це дія Бога, якою Він відмічає людину, що має надію стати одним з 144 тис. небесних співправителів Ісуса Христа. За догматикою РОСЄ "помазання", тобто небесне покликання, в основному завершилось у 1935 році⁶¹. Але наявність "помазання" не дає людини підстави сподіватись що вона спасенна назавжди:

Для того, щоб одержати вінець життя, помазані християни мусять бути витривалими, навіть до смерті (Об'явлення 2:10). Це не означає, що «раз спасенний – назавжди спасенний» (Матвія 10:22; Луки 13:24). їх напучується: «Дбайте чинити міцним своє покликання та вибрання». Подібно до апостола Павла, вони зрештою зможуть сказати: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг» (2 Петра 1:10,11; 2 Тимофія 4:7, 8). Тому саме тут, на землі, випробовування і пересівання останку духом породжених синів Божих мусить продовжуватися, аж поки Ісус і його ангели не поставлять печатки 'на чолах' усіх помазаних, визнаючи їх остаточно і незмінно випробуваними і вірними «рабами Бога нашого». Та печатка стає постійним знаком.⁶²

Таким чином, за догматикою РОСЄ "помазанні християне" мають пройти випробування. Проходження випробування означає, що християнин не може вже відпасти від Бога, тому він проходить "попечатання святим духом".

Після багатьох років випробовувань Павло сам міг сказати: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, хто прихід Його полюбив» (2 Тимофія 4:7, 8). Виходить, що апостол був попечатаний ще тоді, коли був у тілі і попереду в нього ще була мученицька смерть.⁶³

На практиці це означає, що за догматикою РОСЄ певна категорія християн може бути впевнена у неможливості своєї втрати спасіння, але для цього вона має відповідати двом умовам:

• вона має належати до числа "помазанних християн", тобто до 144 тис. християн з "небесною надією";

• вона має бути випробовувана Богом та пройти "попечатання святим духом" на знак того, що ці випробування по суті завершені.