1.3 Методи стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Із педагогічної практики відомо, що ефективність навчання учнів суттєво знижується, коли застосовуються пасивні методи дидактичного впливу, відсутній діалог між педагогом та учнем. Із метою формування особистості учня в навчальному процесі сучасна педагогіка рекомендує збагачувати традиційні методи навчання такими прийомами та способами, які сприяли б формуванню в учнів мотивацій до навчання, майбутньої професійної діяльності, змістовних життєвих настанов, високого рівня активності, створенню умов для активного самостійного набуття учнями загальнонаукових та професійних знань, навичок та вмінь. Використання методів активізації сприяє впровадженню в дидактичний процес технології особистісно зорієнтованого навчання та забезпечує особистісну спрямованість кожного навчального заходу. Під час проведення особистісно зорієнтованого уроку вчитель мусить із повагою ставитися до будь-якого висловлювання учня з обговорюваної теми. У таких умовах учні прагнутимуть бути «почутими», без вагань висловлюватимуть свої думки, пропонуватимуть, не боячись помилитися, свої варіанти для обговорення.

Сучасна дидактика вимагає від учнів не тільки зрозуміти, запам’ятати й відтворити отримані знання, а й уміти ними оперувати, ефективно застосовувати в професійній діяльності й творчо розвивати. Досягненню цієї мети сприяють методи стимулювання та активізації навчально-пізнавальної діяльності, спрямовані на розвиток в учнів творчого самостійного мислення і здатності кваліфіковано розв’язувати професійні завдання. Використання цих методів забезпечує тісний зв’язок теорії з практикою, розвиток нестандартного стилю мислення, самосвідомості й саморегуляції розумової діяльності, навичок спілкування, створення атмосфери співпраці.

Проблема визначення та характеристики методів навчання представлена роботами І. Лернер, М. Скаткін, М. Данилов, Б. Єсипов, С. Петровський, В. Паламарчук, В. Паламарчук, М. Махмутов, А. Алексюк, Г. Ващенко.

Науковці Ю. К. Бабанський, Т. Шамова виокремлюють методи стимулювання та активізації навчально-пізнавальної діяльності та методи стимулювання.

Методи стимулювання — методи, спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, що стимулюють пізнавальну активність і сприяють збагаченню школярів навчальною інформацією.

Методи стимулювання та активізації навчально-пізнавальної

діяльності — це сукупність прийомів і способів психолого-педагогічного впливу на учнів, що (порівняно з традиційними методами навчання)

передусім спрямовані на розвиток у них творчого самостійного мислення, формування творчих навичок та вмінь нестандартно розв’язувати певні професійні проблеми й удосконалювати навички професійного спілкування.

Серед них найбільш поширені методи:

1. Метод навчальних дискусій. Він ґрунтується на обміні думками між учнями, учителем та учнями, учить самостійно мислити, розвиває вміння практик ного аналізу і ретельної аргументації висунутих положень, поваги до думки інших. Навчальна дискусія використовується під час спільного розв’язання проблеми, її мета — обговорення наукових положень, даних, що потребують безпосередньої підготовки учнів за джерелами, ширшими, ніж матеріал підручника. Яскравим прикладом таких творчих завдань є завдання

з читання, які практикує вчитель початкових класів. Наприклад, при підготовці домашнього завдання з теми «Казки» учні 2‑го класу складають свої казки, з фантастичними героями. Такі твори потребують не тільки творчої напруги учнів, а й клопіткої роботи з додатковими джерелами інформації.

Під час дискусій учні отримують нові знання, дискусія створює емоційно насичену атмосферу, яка сприяє глибокому проникненню учнів у суть явищ. Одні з них усвідомлюють, що ще не все знають, і це спонукає їх до заповнення прогалин, інші відчувають задоволення від того, що знають більше за інших і прагнуть утримуватися на такому рівні.

2. Метод навчальної дискусії тільки тоді дає бажаний результат, коли навчальний процес відбувається в атмосфері доброзичливості, поваги до думки товариша, що дає змогу кожному висловитись, не боячись осуду.

Так, на уроках математики в 3‑му класі вчитель дає учням можливість оцінити відповіді один одного, діти навіть пропонують свою оцінку, пояснюючи, чому і за що її зароблено, а чому й знижено.

3. Метод забезпечення успіху в навчанні — метод, що передбачає допомогу вчителя учневі, який відстає, стимулюючи розвиток інтересу до знань,

прагнення закріпити успіх. Учитель допомагає слабшому учневі доти, доки він не наздожене однокласників і отримає першу хорошу оцінку, яка піднімає

настрій, пробуджує усвідомлення власних можливостей і на цій основі прагнення закріпити успіх. Забезпечення успіху в навчанні є ефективнішим,

коли в дітей зміцнюють віру у власні сили, пробуджують почуття власної гідності. Постійне відчуття учнем успіху в навчанні зміцнює впевненість у власних силах, пробуджує почуття гідності, бажання вчитися.

Діяльність дитини є чинником розвитку її особистості. Здійснюючи фізичні, інтелектуальні, духовні зусилля, вона вправляється в різних видах діяльності, розвиває здібності, набуває досвіду і навичок. Проте чинником розвитку особистості стає не стільки здійснення трудових операцій, скільки одержуваний результат, пережитий як досягнення, успіх. Саме усвідомлення особистих індивідуальних досягнень, оцінюване вчителем як удача, перемога над собою, є стимулами його подальшого розвитку в цьому напрямі.

Радість, її чекання повинні проймати життя дитини. Особлива роль в індивідуальній особистісній підтримці приділяється створенню ситуацій успіху. Успіх передбачає не стільки удачу або щасливий випадок, скільки результативність у досягненні наміченого, а також пов'язане з ним суспільне визнання отриманого результату. Переживання, що супроводжують досягнення успіху, стимулюють не тільки самопочуття і задоволення собою, а впливають на подальший розвиток, визначають його темпи, спрямованість, соціальну активність особистості.

Без відчуття успіху в учнів пропадає інтерес до школи і навчальних занять, але досягненню успіху в різноманітних видах діяльності заважають обставини, з-поміж яких виділяють помилки знань, умінь, життєвого досвіду, психологічні і фізіологічні особливості розвитку, слабку саморегуляцію й ін. Педагогічно виправдане створення для учнів ситуації успіху передбачає використання спеціальних прийомів індивідуально-особистісної підтримки. У їх різноманітті найпоширенішими є:

1. Еврика. Передбачає створення умов, за яких учень, виконуючи навчальне завдання, несподівано для себе доходить висновку, який розкриває раніше йому невідомі можливості. Отриманий результат повинен бути новий, цікавий, оригінальний, відкривати нові перспективи пізнання. Завдання вчителя помітити це глибинне особистісне «відкриття», підтримати учня і поставити перед ним нові завдання, надихнути на їх вирішення.

2. Навмисна помилка, або «Допоможи мені». Передбачає використання вчителем навмисно зроблених помилок з метою привернути увагу учнів, звернення до них за допомогою, що пробуджує почуття гідності (знайшов помилку вчителя), стимулює бажання вчитися.

Диспут (від лат. disputo - досліджую, сперечаюсь) - публічна суперечка на наукову чи суспільно важливу тему та навчальна дискусія (від лат. discussio - розгляд, дослідження) - суперечка, обговорення певного питання. Базується на обміні думками між учнями, вчителями й учнями, що вчить їх мислити самостійно, сприяє розвитку аналітичних навичок.

Навчає мислити самостійно, розвиває здатність до виваженої аргументації та поважання думки інших. Розрізняють види дискусій:

- дискусія, що виникає під час вирішення певної проблеми класом або групою учнів;

- дискусія, скерована на формування моральних та ідейних переконань;

- дискусія, метою якої є обґрунтування наукових положень, що вимагають попередньої підготовки учнів за першоджерелами.

Дискусії завжди передує коротке вступне слово вчителя або учня (керівника дискусії).

Для того, щоб дискусія забезпечила очікувані результати, необхідно дотримуватися таких основних вимог:

- всі учасники дискусії мають бути підготовленими до неї;

- кожен її учасник повинен мати чіткі тези своєї пропозиції, точну постановку задач, а не реферат, читання якого - марна трата часу;

- можна практикувати «розминку» з метою залучення до дискусії всіх учнів;

- дискусія має бути спрямована на з'ясування проблеми, а не на «змагання» її учасників;

- протилежні точки зору не повинні нівелюватися (саме їх наявність просуває дискусію уперед);

- дискусійні зауваження мають бути зрозумілими;

- якщо дискусія видалася жвавою, керівникові слід утримуватися від власного виступу.

Бажано щоб всі учасники дискусії (найдоцільніше - 10-15 учнів) були почергово її керівниками, які традиційно готуються до дискусії ґрунтовніше, ніж інші.

Серед різноманітних форм дискусій найпоширенішими є:

- «круглий стіл» - бесіда, в якій беруть участь 5-6 учнів, котрі обмінюються думками як між собою, так і з аудиторією (рештою класу);

- засідання експертної групи («панельна дискусія»), в якій беруть участь 4-6 учнів разом з обраним головою; спочатку група обговорює певну проблему, потім пропонує свою позицію всьому класу у формі повідомлення або доповіді;

- форум - обговорення, в якому експертна група обмінюється думками з аудиторією (класом);

- симпозіум - обговорення, у процесі якого учасники виступають з повідомленнями, представляючи власну позицію, відповідають на запитання класу;

- дебати - обговорення, побудоване на основі заздалегідь запланованих виступів учасників, які представляють дві команди-суперниці; після виступів команди відповідають на запитання, вислуховують спростування своїх аргументів тощо;

- судове засідання - обговорення, що імітує судовий розгляд справи.

Диспути й дискусії створюють оптимальні умови для збагачення учнів навчальною інформацією, у запобіганні можливих помилкових тлумачень, вчать аргументувати, доводити, обстоювати власну думку, критично ставитись до чужих і власних суджень, сприяють створенню атмосфери доброзичливості, поваги до думок інших.

5. Метод пізнавальних ігор — спеціально створена захоплива розвивальна діяльність, яка має неабиякий вплив на засвоєння учнями знань, набуття вмінь і навичок. Гра в навчальному процесі забезпечує емоційну атмосферу відтворення знань, полегшує засвоєння навчального матеріалу, створює сприятливий для цього настрій, заохочує до навчальної роботи, знімає втому, перевантаження.

5. Метод створення ситуацій інтересу в процесі викладання навчального матеріалу починається зі знайомства учнів з новим предметом. Так, на початку вивчення букварика в 1-му класі учні відмовилися від типових обкладинок зошитів, а підібрали їх так, щоб кожна обкладинка стимулювала інтерес до нового предмета: краєвиди України, природа тощо.

6. Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу передбачає, що під час викладання вчитель прагне на кожному уроці окреслити нові знання, якими збагатилися учні, створює таку атмосферу, у якій вони отримують моральне задоволення від того, що інтелектуально зросли хоча б на йоту. Коли учень відчує, що збільшує свій багаж знань, свій словниковий запас, збагачує свою особистість, він цінуватиме кожну годину перебування в школі, намагатиметься ефективніше працювати над собою. Цей метод стимулювання пізнавальної діяльності учнів максимально реалізується

за умови високопрофесійного підходу до своєї роботи кожного вчителя. Запорука успіху — глибоке володіння матеріалом, якісна підготовка до кожного уроку, чітке бачення вчителем мети уроку та шляхів її досягнення.

7. Метод опори на життєвий досвід учнів полягає в тому, що в повсякденному житті за межами гімназії вони щодня спостерігають найрізноманітніші факти, явища, процеси, події, які можуть будуватися на певних закономірностях, із якими учні знайомляться під час вивчення

шкільних предметів.

Тому, готуючись до уроку, учитель мусить визначити, що в новому навчальному матеріалі може бути відоме учням, на що можна буде спертися.

8. Методи стимулювання обов’язку й відповідальності в навчанні передбачають пояснення дітям суспільної та особистої значущості навчання, висування вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов’язку; заохочення до сумлінного виконання обов’язків, оперативний контроль за виконанням вимог і в разі потреби — вказівки на недоліки, зауваження. Цікавим методом стимулювання пізнавальної діяльності учнів є написання ними творчих робіт з тих предметів і на ті теми, які вони вважають найцікавішими. Додатковим джерелом знань та творчого розвитку учнів є участь у позакласній роботі — тематичних декадах, інтелектуальних марафонах, відвідування гуртків. У нашому педагогічному колективі активно використовуються зазначені вище методи стимулювання пізнавальної діяльності учнів. Для досягнення максимальної ефективності цей процес стає неперервним. Неодмінно має відбуватися постійне збагачення власного досвіду кожного вчителя сучасними педагогічними підходами, повноцінне втілення передового досвіду в щоденну роботу.

Головною метою виховання та навчання дитини є всебічний розвиток її особистості. Його можна досягти шляхом залучення дитини до різних видів діяльності, постійного і планомірного формування пізнавальних здібностей. Тому в процесі навчання треба стимулювати й спонукати дітей до самостійної пізнавальної діяльності, бо, як каже народна мудрість, «недостатньо мати добрий розум, головне — добре користуватися ним».

На шкільному етапі саморозвитку дитину веде за руку вчитель, який, на думку Василя Сухомлинського, по-перше, повинен любити дітей, відчувати радість від спілкування з ними; по-друге, має добре знати свій предмет; по-третє, добре знати педагогіку і психологію; по-четверте, досконало володіти методикою викладання навчального предмета. І саме вчитель своєю світлою думкою та праведною працею допомагає дітям торувати ці невідомі

шляхи до пізнання й саморозвитку

Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності спрямовані на формування позитивних мотивів навчання, стимулюють пізнавальну активність і одночасно сприяють збагаченню школярів навчальною інформацією. Вони поділяються на дві підгрупи.

Перша підгрупа — методи формування пізнавального інтересу.

Психологія навчання доводить, що інтерес — це міцний фактор, який стимулює діяльність, він характеризується позитивною емоцією (коли навчання подобається), наявністю пізнавальної сторони цієї емоції (мені цікаво знати) та вираженням мотиву діяльності. Учитель з метою формування пізнавального інтересу в учнів використовує прийоми, які викликають позитивні емоції, — це образність, цікавість, здивування, моральні переживання. Величезні можливості для емоційного впливу на учнів має навчальний матеріал (його новизна, актуальність, зв'язок із життям, грандіозність цифр НТП, життя і діяльність видатних людей тощо). З метою. виховання пізнавального інтересу в учнів учитель застосовує пізнавальні ігри, аналіз життєвих ситуацій, створює ситуації успіху в навчанні. Велику роль у цьому відіграють навчальні кінофільми, телепередачі, якісні наочні посібники. Учитель не повинен бути байдужим до своєї викладацької роботи, він повинен мати розвинене почуття гумору, цікавість, не показувати свого невдоволення учнями, роботою. Учительська обдарованість починається з того, щоб викликати інтерес до себе, до свого предмета, до сьогоднішнього уроку — усе це потребує невгасимого полум'я в душі, невтомної праці. Зате яка неоціненна віддача! Цікаво учням — цікаво з ними і вчителеві, їхні успіхи в навчанні стимулюють самовдосконалення вчителя.

Великого успіху у старшокласників зажили пізнавальні та рольові ігри. Гра в "бізнес" розвиває в учнів кмітливість, комерційно-математична фабула використовується для вивчення економіки, суспільствознавства, етики. У рольовій грі діють ведучі, виконавці, експерти, глядачі. Вони містять пояснення змісту і умов гри, підготовку дійових осіб до виконання своїх ролей, підготовку учнів-експертів та ведучого.

Навчальні дискусії, диспути — це методи, близькі до бесіди. В їх основі лежить обговорення якоїсь проблеми чи запитання. Диспут — це обмін думками з наукової чи суспільної теми. Диспути бувають великі й малі (залежно від проблеми). Підготовка до диспуту починається з оголошення теми та програми; ознайомлення учнів з висвітленням вказаної проблеми в літературі, вибору ведучого та його підготовки до диспуту, запрошення спеціалістів з даної теми для підсумків, обладнання аудиторії, у якій буде проводитися диспут. Дискусії вчать учнів мислити самостійно, розвивають уміння практичного аналізу й аргументації висунутих положень, поваги до думки інших.

До стимулюючих методів навчання належить аналіз життєвих ситуацій, коли потрібно розібратися з якоюсь життєвою проблемою, наблизитися до практичного життя.

Значну роль починають відігравати ситуації успіху в навчанні, які потрібно створювати для тих, у кого утворилася безрадісна проблема — ситуація "трієчника". Розумний педагог повинен допомогти учню вийти на рубіж відмінного або доброго навчання. Для цього проводяться індивідуальні заняття, консультації, підготовка учнів до завтрашніх відповідей перед класом. Проте слід уникати штучного завищення оцінок, що сприймається класом як порушення справедливості й об'єктивності.

Друга підгрупа — методи стимулювання обов'язку і відповідальності у навчанні. Для цього застосовується вимога, оцінка, контроль знань і умінь учнів, привчання жити в майбутньому не тільки за стимулом "хочеться", а й за стимулом "треба". Найбільша роль у цьому належить роз'ясненням, а не наказам та вимогам. Учитель повинен періодично пояснювати учням суспільну і особисту значущість навчання (щоразу робити це по-новому і максимально переконливо, на основі життєвого досвіду), ставити вимоги і привчати учнів до їх виконання, заохочувати до сумлінного виконання своїх обов'язків, контролювати виконання вимог і вказувати на недоліки, робити правильні зауваження, щоб викликати більш відповідальне ставлення до навчання.

У психологічній та методичній літературі пропонується значна кількість ефективних методів і прийомів, які позитивно впливають на навчальний процес. Одним із них є гра як домінантна та провідна діяльність дітей молодшого шкільного віку. На думку Д. Ельконіна, на межі дошкільного й шкільного віку гра є основним видом діяльності у житті учня. З психологічної точки зору, цей вік характеризується високою активністю, яка шукає форми та шляхи реалізації. Зрештою, виявляється, що саме гра залишається провідною формою життєдіяльності дітей цього віку, компенсуючи недоліки та обмеженості реального життя.

Гра, як зазначається у психологічному словнику, - це довільна діяльність, яка відображає у специфічній умовно-узагальненій формі ставлення людини до світу, людей, до самої себе і має за мету самовираження індивіда, формування у нього певних типів соціальної поведінки та активізацію біологічних та інтелектуальних можливостей особистості. Окрім того, ігри, що використовуються у навчальному процесі, сприяють формуванню в учнів навичок та вмінь застосовувати теоретичні знання у практичній діяльності.

Думки про значення гри для розвитку особистості можна знайти у працях видатних філософів, педагогів і психологів.

У своєму дослідженні О. Леонтьєв дійшов висновку, що в процесі діяльності дитини виникає суперечність між бурхливим розвитком потреби взаємодіяти з предметами, з одного боку, та способами реалізації цієї взаємодії - з іншого. Дитина прагне до певних дій, але при цьому не володіє тими операціями, які потрібно здійснювати відповідно до реальних предметних умов реалізації цих дій. Ця суперечність може бути усунута лише в одному виді діяльності, а саме - у грі. Тільки в ігровій діяльності необхідні операції можуть бути замінені іншими операціями, а її предметні умови іншими предметними умовами, причому зміст самої дії зберігається.

За твердженням деяких учених, зокрема, Л.Божович, П.Гальперіна, О.Запорожця, гра є провідною діяльністю у молодшому шкільному віці, завдяки якій у психіці дитини відбуваються значні зміни, формуються якості, які готують перехід до нового, вищого рівня розвитку. В ігровій діяльності розвиваються й перебудовуються пізнавальні психічні інтереси, зароджуються нові види діяльності, з'являються елементи навчання Л. Виготський вважає, що використання ігрових методів в початковій школі відповідає природним особливостям дітей цього віку, а отже, сприяє ефективності навчання. Такої ж точки зору дотримується й Д. Ельконін. Він указує на те, що завдяки використанню форм діяльності, які поєднують у собі навчальні й ігрові елементи, можна істотно підвищити ефективність процесу навчання молодших школярів.

Науковці одностайні, стверджуючи, що учні початкової школи не мають природної мотивації до вивчення будь-якого навчального предмета, у тому числі й іноземної мови. Гра цілком реально може виступати певним каталізатором, поштовхом до навчання, адже без мотиву не може відбуватися жодний вид діяльності.

З початком навчання у школі різко змінюється соціальне становище дитини, що, безумовно, впливає на її психологічний стан. Гра як звична діяльність у цьому віці допомагає їй подолати скупість, сором'язливість і страх. На наше переконання, саме ігрові форми навчання найбільше сприяють адаптації дитини до нових умов і соціалізації молодшого школяра у шкільне середовище.

У сучасній педагогічній науці і практиці розроблено немало шляхів і способів емоційного впливу на учнів: проблемний виклад матеріалу, відбір матеріалу з емоційним потенціалом, художнє ілюстрування, використання ТЗН.

У процесі викладу нового матеріалу вчителі збуджують в учнів почуття здивування, несподіваності, зацікавленості предметом повідомлення, змінюючи логіку послідовності, розриваючи причинно-наслідкові зв'язки, подаючи інформацію як дивну й алогічну. У мистецтві цей прийом називається "мінус-прийом". Несподіваний підхід до розкриття матеріалу викликає подив, радість пізнання в нових зв'язках і відношеннях очікування відкриття невідомих якостей предмета.

Великі можливості для співробітництва в пізнавальному процесі має діалогізація розповіді вчителя, роздвоєння монологічного повідомлення.

Для цього вчитель повинен відчувати поряд з собою рівноправну чужу свідомість, яку не можна споглядати, аналізувати, визначати як об'єкти, як речі — з нею можна лише діалогічно спілкуватися.

Одним з поширених методів емоційного впливу на учнів у процесі викладання нового матеріалу на уроці є включення в повідомлення вчителя відомостей про сприйняття його вченими, письменниками, видатними людьми, а також мислене перенесення учнів на місце подій.

Поширеним прийомом у педагогічній діяльності є представлення повідомлення в новому ракурсі, під іншим кутом зору порівняно з усталеною оцінкою. Для цього можна історичний, історико-літературний факт розкрити з боку соціально-психологічного знання, фрагмент естетичного знання — через повідомлення про сприймання твору читачами, через ідеологічні погляди художника.

Включення учнів у життєві ситуації, що примушує приймати якісь рішення, забезпечує глибокі психологічні основи для формування в них свідомих знань і переконань.

Різноманітні прийоми стимулювання емоційних реакцій учнів у ході уроку значною мірою сприяють більш повному включенню учнів у пізнавальний процес та його активізації. Емоції, що їх переживають учні, сприяють переходу знань у переконання, інформація стає власною, і учень позитивно до неї ставиться. Зникає фактор знайомості, коли матеріал, що вивчається, знайомий учням і не викликає інтересу до новизни. Зникає фактор звикання, який виникає, коли навчальний матеріал викладається в одній і тій самій логічній стереотипній послідовності.

У результаті застосування методів емоційного впливу на учнів у процесі викладання нового матеріалу виникає реакція очікування, позитивний стан, виробляється позитивна установка на навчання.

Отже, стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроці забезпечується спеціальною групою методів, сутність яких полягає у спрямованості на формування позитивних мотивів учіння, майбутньої професійної діяльності, змістовних життєвих настанов, високого рівня активності, створенню умов для активного самостійного набуття учнями загальнонаукових та професійних знань, навичок та вмінь.

Формування навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів обумовлюється цілеспрямованим включенням їх у процес навчання, поєднання із методами, що забезпечують оволодіння змістом навчання. Для вчителя названі методи відіграють не менш важливу роль, оскільки вони дозволяють зробити урок більш новим, цікавим, захоплюючим, допомагають учням навчитися обґрунтовувати свої думки, висловлювати їх.

Розділ 2. Педагогічні умови стимулювання навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів на уроках.